Суспільство

  ▪   Максим Віхров

У тенетах рунету

Що заважає виграти у віртуальній боротьбі проти Росії
Матеріал друкованого видання
№ 13 (541)
від 29 березня

Один із головних чинників, що втримують Україну в російській орбіті, — наша культурно-інформаційна залежність від колишньої метрополії. «Спільний культурний простір» із центром тяжіння в Москві створювався цілеспрямовано, зокрема за допомогою репресій, заборон та інших інструментів імперського адмінресурсу. Оскільки засвоєні культурні взірці не піддаються швидкому перекодуванню, здобуття Україною державної незалежності не надто вплинуло на міцність «культурних скріп». Лише нещодавно країна зважилася на низку рішучих кроків, спрямованих на руйнування механізмів, які забезпечували відтворення «культурної спільності». Після низки обмежень, що вводилися з 2015 року, російського контенту на телебаченні, радіо та полицях книгарень суттєво поменшало. Те саме стосується й концертів російських виконавців, які масово підтримали окупацію Криму, незаконно відвідували півострів, а отже, втратили можливість гастролювати Україною. Однак «русский мир» просотується в нашу країну не лише через телеекрани та полиці книгарень, а й через інтернет, яким, за даними Gemius, сьогодні користується понад 22 млн українців переважно молодого віку. У майбутньому частка інтернет-активного населення лише зростатиме, до того ж для багатьох мережа ставатиме основним джерелом інформаційного та мистецького контенту. Але за всього багатства вибору більшість українців черпає його, як ­свідчить статистика, саме з російського сегмента ­інтернету.

 

Дивіться також: В Україні покращився стан свободи слова – інфографіка


Звільнитися з тенет рунету буде непросто. За даними компанії W3Techs, із 10 млн найвідвідуваніших веб-сайтів світу майже 7% належать до російського сегмента мережі. За статистикою LiveInternet, на початок 2017-го українці становили близько 15% аудиторії рунету, посідаючи друге місце після самих росіян. У кількісному відношенні йшлося про більш як 20 млн користувачів, тобто все інтернет-активне населення України. Однак у травні 2017 року вітчизняна влада зважилася на важливий крок, обмеживши доступ користувачів своєї країни до низки російських інтернет-ресурсів. Наслідки цього рішення, продиктованого міркуваннями національної безпеки, мали без перебільшення історичний масштаб: українська присутність у рунеті зменшилася більш ніж удвічі, приблизно до 10 млн відвідувачів на день. Попри технічну можливість досить легкого обходу обмежень, вони виявилися цілком ефективними. Якщо у квітні 2017-го охоплення української аудиторії «ВКонтакте» становило 67%, то вже в червні — 36%. Аудиторія Яндекса за цей період упала з 56% до 24%, Mail.ru — із 52% до 15%, а соцмережа «Одноклассники», котрою користувалися майже 30% українців, вилетіла навіть із двадцятки найвідвідуваніших ресурсів.

 

На кінець березня 2018-го структура аудиторії російського сегмента мережі була такою: росіяни — майже 72%,  українці (разом із Кримом, де обмеження не діють) — 6,4%, казахи — 5,2%, білоруси — 4,1% та 12% — інші

 

Загалом на кінець березня 2018 року структура аудиторії російського сегмента мережі була такою: росіяни — майже 72%, українці (разом із Кримом, де обмеження не діють) — 6,4%, казахи — 5,2%, білоруси — 4,1%. Таким чином, уже торік восени десятка найвідвідуваніших українцями сайтів стала повністю «дерусифікованою». За даними Kantar TNS CMeter, рейтинг очолили Google, Youtube та Facebook, у другій трійці розташувалися торговий майданчик Olx, Wikipedia та сайт Приватбанку, а за ними Rozetka, Prom.ua, Ukr.net та Sinoptik.ua.


Утім, частина українців і далі користується забороненими ресурсами: як свідчить дослідження KantarTNS CMeter, «ВКонтакте», Яндекс і Mail.ru все ще мають 25–30% української аудиторії. Але масштаби залежності її від російського медіа-контенту набагато ширші: про це яскраво свідчить аналіз запитів українців у Google, який щороку проводиться в межах дослід­ження Google Zeitgeist. Так, за підсумками 2017-го, до десятки найпопулярніших потрапили відразу три російські серіали, а також анонімайзер — додаток, що дає змогу обходити блокування деяких російських сайтів. Серіали й телешоу з’явилися в списках не випадково, оскільки значна частина глядачів дивиться їх онлайн. Українського контенту та подій стосувалися лише три запити (телешоу, серіал і НАЗК). До десятки персон, якими найбільше цікавились українці у 2017 році, потрапили четверо росіян (Діана Шуригіна, Міхаїл Задор­нов, Дмітрій Марьянов, Вєра Ґлаґолєва) і лише троє українських діячів (Ірина Бережна, Катя Чілі та Міхеїл Саакашвілі). До десятки найпопулярніших кінострічок окрім фільмів західного виробництва протиснулася одна вітчизняна стрічка — «Слуга народу-2», а от серед найпопулярніших серіалів половину позицій посіла російська продукція. Як виявилося, українців цікавлять не лише пригоди російських фізруків («Физрук»), молодих хокеїстів («Молодёжка») та «простих російських жінок» («Ольга»), а й підмосковних поліцейських («Полицейский с Рублёвки») та обслуги московських готелів («Отель Элеон»).

 

Читайте також: Хто говорить і що показує


З українських серіалів до рейтингу потрапили тільки три: «Київ вдень та вночі», «Хороший хлопець» і «Капітанша». Зате в категорії ТБ-шоу окрім українських програм до рейтингу потрапили лише Євробачення та церемонія вручення премії «Оскар». Підвищений інтерес до російської медіа-продукції Google фіксував і попередніми роками, тож ідеться про тенденцію.


Причому на специфіку смаків телевізійно орієнтованої публіки це не спишеш, бо російським контентом активно цікавляться й українські завсідники YouTube. Легковажити цією аудиторією не можна: як свідчить дослідження YouTube Audience Profiling Study, 26% українців віком 25–44 роки дивляться матеріали цього відеохостингу частіше, ніж телебачення, а загалом YouTube відвідує 83% вітчизняної інтернет-аудиторії. За даними Google Україна за підсумками 2017-го, у десятці найпопулярніших немузичних відео в країні половину позицій займав російський контент: мульт­серіали «Маша и Медведь» та «Фиксики», шоу «Пускай говорят» і «Дружко шоу», а також батл російських реперів Oxxxymiron’а та Ґнойного. У топ-10 музичних відео сім позицій посіли вітчизняні виконавці, але, за винятком DZIDZIO, вважати їх українськими можна суто номінально: Світлана Лобода, «Время и стекло», Потап і Настя, Ані Лорак, MOZGI, «Гриби» створюють мистецький продукт, чітко орієнтований на ринок у межах «спільного культурного простору» Росії та Украї­ни. І це також тенденція. Наприклад, у 2016 році в десятці найпопулярніших пісень лише Джамала й Океан Ельзи не представляли російський або «спільнокультурний» продукт.


Становище українських YouTube-блогерів також дуже залежить від того, на яку аудиторію вони працюють: якщо україномовні можуть розраховувати на десятки тисяч підписників і, відповідно, на копійчані прибутки, то вихід на російськомовну аудиторію відкриває доступ до мільйонів фолловерів і багатотисячних доларових доходів. Дуже показовим є випадок блогера EeOneGuy, який сьогодні вважається найпопулярнішим у російськомовному сегменті YouTube. 17-річний Іван Рудський, мешканець села на Дніпропетровщині, почав опановувати YouTube у 2013-му, дуже скоро набув шаленої популярності, після чого виїхав спочатку до Японії, а потім осів у Москві. Звичайно, стати популярним можна й не полишаючи України, але для цього доведеться позбутися прив’язки до її аудиторії: мови, тематики, політичних позицій тощо.

 

 

Таким чином, «спільний культурний простір» тримає нас міцніше, ніж можна подумати, а способів випростатися з нього менше, ніж хотілося б. Однак на певних ділянках культурно-інформаційного фронту наше становище ще можна поліпшити, а зміни пришвидшити, зокрема в тому, що стосується інтернету. Як свідчить досвід обмеження доступу до російських сайтів, українці переорієнтуються з Яндексу на Google, із Mail.ru на Ukr.net, а на заміну «ВКонтакте» та «Одноклассникам» приходить Facebook. Втім, як свідчить практика, навіть західні ресурси не завжди вільні від російського впливу. Наприклад, в українському сегменті Facebook уже не раз проходили хвилі блокувань, спровокованих російськими ботами. Під час останньої такої у березні 2018 року до «бану» потрапила низка популярних вітчизняних блогерів, журналістів, волонтерів Informnapalm тощо. Щодо цієї проблеми до керівництва Facebook ще у 2015-му звертались і президент, і Міністерство інформаційної політики, але безрезультатно. Можливо, тепер, після скандалів довкола російського втручання в американські вибори та витоку персональних даних, керівництво соцмережі буде відкритішим до ініціатив щодо зменшення російського впливу, а також щодо створення в Україні окремого офісу компанії. Те саме стосується і YouTube, який не раз звинувачували в недостатній захищеності перед російськими втручаннями. Наприклад, у 2015 році модератори заблокували YouTube-трансляції телеканалу ТСН, посилаючись на скаргу проросійського сепаратистського ресурсу, а в лютому 2018-го видалили матеріал СБУ про активізацію російських спецслужб в Україні. Тож роботи в цьому напрямі більш ніж достатньо.

 

Читайте також: Соцопитування показало, звідки українці отримують інформацію

 

Що ж стосується відмови українців від російського контенту в інтернеті, простимулювати її можна двома способами: обмежуючи доступ і надаючи альтернативи. Звісно, потенціал обох методів недосконалий, оскільки встановити повний контроль над інтернет-простором неможливо, а виграти в конкурентній боротьбі з російською медіа-машиною Україна поки що не здатна. Утім, шанси значно поліпшити становище є. З огляду на наведену вище статистику, уже зараз країна спроможна створювати цілком конкурентоспроможні серіали, телешоу й музику, на підході кінематограф. А поки плоди державного стимулювання визріватимуть, українцям слід пропонувати іноземні альтернативи російському медіа-контенту. Як свідчить досвід прокату турецьких серіалів, це цілком виправдана стратегія. Що ж стосується змісту, який створюється безпосередньо в інтернеті та для інтернету, тут залишається покладатися виключно на творчий потенціал українців і розвиток аудиторії, котра ставатиме відкритішою до вітчизняного й іноземного неросійського контенту. Так що шлях деколонізації не буде ні коротким, ні легким.