Суспільство

  ▪   Роман Малко

Ukraїner. Географічне відкриття України

Як волонтерський проект Ukraїner здатний змінити країну
Матеріал друкованого видання
№ 12 (540)
від 22 березня

За півтора року вони об’їхали пів-України й назбирали сотні унікальних історій. Їхні герої — вулики, пороми, вузькоколійки, ну й, звісно, звичайні, але особливі люди, які здатні надихати інших. Маршрутами цих експедицій уже мандрують туристи, а приклади героїв підбурюють і провокують на активність та зміни. Первісна ідея показати Україну світові сама собою в процесі трансформувалася в щось набагато важливіше. «Нам уже десятки разів писали, що через нас вирішили не емігрувати з України». Хтось каже, що хоче стати героєм історії, тому почав займатись якоюсь справою, а хтось після перегляду сюжету про об’єкт, біля якого прожив усе життя, раптом усвідомив його справжню цінність. Але найбільша важливість проекту в тому, що, як виявилося, він може зшивати країну та людей у ній. Зшивати ненав’язливо, повільно, але невідворотно: Закарпаття з Приазов’ям, Полтавщину з Поліссям...

 

У пошуках історій


Ідея медіа-проекту Ukraїner справді постала з імпульсу показати світові Україну, розповідати якісь історії, що можуть бути цікавими у світовому контексті. Але потім, у процесі роботи, прийшло усвідомлення, що потребу побачити Україну мають і самі українці. Вони не знають одне одного, розділені численними кордонами, які треба стирати. Розповідаючи одне одному про себе, можна зблизитися, зрозуміти, ким ти є, відчути, у якій унікальній країні живеш. «Коли почали збирати волонтерів, — каже Богдан Логвиненко, один з ініціаторів Ukraїner, — ми були шоковані, скільки подалося людей. Я багато працював у медіа, і здавалося, що медійний проект силами волонтерів зробити неможливо. Тому, чесно кажучи, не дуже вірив у це. Була думка, що більшість усього робитиму я і ще кілька «рушіїв», які були на старті».

 

Читайте також: Національний парк «Чорний ліс». Врятувати природу Поінгулля

 

Утім, нині Ukraїner виходить сімома мовами. Основна українська. Решта переклади. На кожну мову від 2 до 10–15 перекладачів, які роблять тексти та субтитри до відео. Про Україну, окрім спорту й політики, дуже мало інформації, тому, попри певні труднощі, перекладати історії треба. Це своєрідна інвестиція. Адже дуже важливо, щоб іноземець, який цікавиться нашою країною, зайшов туди, де зможе дізнатися про неї справжню. Торік проект виграв грант від Google і тепер рекламує свої матеріали шістьма іноземними мовами безплатно. Фактично людина, яка шукає щось про подорожі Україною, одним із перших знаходить саме Ukraїner, і це добре, бо то хороша інформація. Інших кооперацій з іноземними медіа поки що немає, але робота ведеться.

 

Силами волонтерів Ukraїner сьогодні Фактично відбуваються архівація та документація епохи. Ці матеріали згодом СТАНУТЬ на вагу золота, їх можна буде використовувати в музеях та бібліотеках


Загалом щомісяця з’являється чотири – шість нових історій. Наразі записано більш як 100, але вийшло близько 40. Така затримка пояснюється особливістю волонтерської роботи (коли є час і можливість) та обмеженістю ресурсів. Безліч ідей нових проектів, підпроектів і надпроектів іще чекають на своє втілення. Попри це, все одно з’являються нові формати. Дещо виходить лише на Facebook, дещо на YouTube, дещо на сайті. Коли робили сайт, усього не продумали (немає куди вставляти), тому його перероблятимуть. Усе в процесі. Додаватиметься контент. Відео, які є у Facebook, з’являться на сайті. Також розвиватимуться спецтеми. Коли відзняли на Закарпатті вузькоколійку, вирішили зробити цикл про всі вузькоколійки, які є в Україні.

 

 

Поліську, карпатську й закарпатську вже відзняли, лишилася ще подільська. У роботі й тема про пороми на річках. У найближчих планах експедиції на Таврію, Причорномор’я, Галичину, Волинь, Наддніпрянщину, Слобожанщину й Запоріжжя. На цьому цикл буде замкнуто, але проект не завершиться, просто все почнеться спочатку. Цікавих адрес назбиралося стільки, що знімати можна не одне життя. Щось із тих чи інших причин не вдалося зафіксувати, багато про що дізналися під час експедиції, і, виявляється, заплановане менш цікаве, ніж те, про що могли б розповісти, якби знали. Крім того, думають запустити краудфандингову кампанію й спробувати зібрати гроші, бо хочеться зробити більше, якісніше та швидше.

 

Читайте також: Як розвивати туристичний бізнес

 

Ще на початку вдалося залучити чотирьох партнерів, які одразу стали частиною команди. Це просто були компанії, які розуміли важливість такого проекту, не вимагали якихось суперпоказників, кількісних рамок, дедлайнів. Не казали, що мусить бути стільки-то роликів, стільки-то хвилин відео такого-то формату. Завдяки такій свободі з’явилася можливість не лише створити унікальний продукт, а й у процесі шліфувати його та експериментувати. Коли їхали в першу експедицію, не уявляли, який має бути формат. А до третьої він дуже змінився і змінюється далі. Наразі є основна історія (про якусь людину чи кількох, явище або місцевість), відеоблог (такий собі бегстейч) про мандрівку, як герой зустрічає, перші враження одне про одного, основне відео і ще ролик формату 360.


Секрети кухні


На сьогодні в проект залучено вже близько 200 волонтерів з України та з-за кордону. Хтось працює більш активно, хтось менш залежно від можливостей. Мабуть, у кожного своя мотивація брати участь саме в цьому проекті, але, ймовірно, головною причиною, чому вони це роблять, за словами Богдана Логвиненка, є бажання дослідити та розповісти щось про Україну. «Це таке первинне бажання всіх, хто коли-небудь подорожував. Звісно, комусь подобається матеріал, із яким доводиться працювати. Коли вийшов текст про бортників, була справжня битва перекладачів за те, хто візьметься за нього. Монтажери, які у звичайному житті роблять новини чи працюють на продакшні, отримують тут справжнє поле для творчості. Плюс позитивний матеріал. Це теж багатьох приваблює, бо в медіа доволі багато негативу.

 

 

Звісно, волонтерському проекту важко конкурувати з комерційними виданнями та рекламними агенціями. Важко знайти оператора, якому просто буде цікаво їздити й знімати без шансу заробити. Та й експедиція зовсім не відпустка, як декому здається, а досить виснажлива робота впродовж кількох тижнів. Емоційно справді можна розслабитися, кажуть волонтери, щодня по кілька локацій, кілька героїв, а знайомитися з людьми — це фантастично, але на любителя. Робота таки досить складна, розпорядок дня шалений. О 4:00 ранку треба прокинутися, зібратися й доїхати до локації, де зніматиметься світанок. На Бессарабії вставали навіть о 3:30. Ну а повернення на базу вже як стемніє, о 22:00 чи 23:00. Перш ніж влягтися, операторові ще треба скинути всі матеріали та посортувати, бо потім це нереально. На сон залишається в найкращому разі чотири години, а буває, що й без сну.

 

Читайте також: Подивіться, що в нас цікавого


Експедиція готується вельми ретельно. На момент виїзду все має бути розписане й розплановане по днях, а то й по годинах. Спочатку складається маршрут, вишукуються об’єкти, герої. Для цього доводиться поспілкуватися з державними інституціями, перелопатити місцеві ЗМІ, залучити знайомих. Плюс на сайті є постійна анкета, де кожен охочий може порадити якесь місце. Не конче перед експедицією, а на майбутнє. Коли все більш-менш зрозуміло, приблизну мапу подорожі викладають в інтернеті й люди вже пишуть якісь свої побажання, що вони хотіли б побачити про регіон. Потім зі 100–200 локацій і героїв вибирається 20 найцікавіших, складається тритижневий план експедиції. Регіон треба показати збалансовано, з різних ракурсів. Зрозуміло, що об’їхати все не вдасться фізично.

 

 

А якщо в одному селі є 20 цікавих історій, усі взяти нереально, щось залишиться на потім. Водночас не можна розповісти лише про пасічників чи поромників, треба й про якісь інші моменти: маленькі міста, освіту. Експедиції свідомо плануються так, щоб перескакувати з одного кінця країни в інший. Із Закарпаття відразу в Приазов’я. Завдяки цьому люди, стежачи за матеріалами про свій регіон, свідками створення яких були, мимоволі переключають увагу на інші. По часу доїхати з Ужгорода до Маріуполя — це як доїхати до Мадрида. Дуже далеко ментально, інфраструктурно, медійно, а проект дає можливість ту відстань стерти. Вже є приклади, коли люди, котрі роблять якісь свої проекти в різних регіонах, познайомилися через Ukraїner і з’явилися нові міжрегіональні проекти.

 

Ланцюгова реакція


Загалом прикладів позитивного впливу Ukraїner назбирав чимало. І волонтери розуміють, що в їхніх руках потужний інструмент. Наче нічого особливого не робиш, просто розповідаєш чужу історію, але когось це вже підбурило до якоїсь дії. Щонайменше змінюється медійний фокус на світ довкола, що вже досить багато. Адже коли люди розуміють цінність землі, на якій живуть, цінність об’єктів поруч, то в тих об’єктів і землі з’являється значно більше шансів на виживання та розквіт. Коли з’явилась історія про вузькоколійку, люди писали: «Я все життя прожив біля неї, але не думав, що вона має таку історію». А через незнання та нерозуміння багато справді цінних об’єктів в Україні безповоротно втрачено.  
І, мабуть, чи не найважливіший момент, який варто усвідомити: сьогодні в такий спосіб фіксуються та записуються історії про професії, ремесла, які, можливо, вже доживають свого віку, цим займаються востаннє. Те саме стосується і сіл, які зникають. Фактично відбуваються архівація та документація епохи.

 

Читайте також: Локальні ідеї відкривають країну

 

Ці матеріали згодом стануть на вагу золота, їх можна буде використовувати в музеях та бібліотеках. Вдягати окуляри й дивитися, як українці жили 100 років тому. Звісно, все це зовсім не волонтерський рівень. Цю роботу мала б виконувати держава, бо в неї як мінімум для того більше можливостей. Але так уже повелося, що чиновники, які повинні це робити й отримують за те гроші, не надто переймаються такими «дрібницями». Волонтери, по суті, виконують нині функцію держави, але за півтора року проекту ніхто з посадовців так і не запропонував якоїсь підтримки.

 

 

Пости про мережу у Facebook викладають і Міністерство закордонних справ, і Міністерство інформаційної політики, але до конкретної співпраці з Ukraїner ще не дійшло.


Поза межі


На момент написання цього тексту Ukraїner здійснює свою, мабуть, найунікальнішу експедицію, цього разу до Греції. Особлива історія, яка виходить за межі проекту, але починається саме з нього. Під час подорожі Полтавщиною волонтери зовсім випадково познайомилися з цікавим сільським скульптором і художником Валерієм Єрмаковим, який живе в Панасівці, де лишилося 20 хат, і робить чудернацькі скульптури, малює. Він не продає свої творіння, бо вважає, що це занадто дріб’язково, просто дарує школам і музеям, багато скульптур виставив посеред власного двору.

 

Мапа мандрівки Грецією Валерія Єрмакова та команди Ukraїner


Жодної мистецької освіти чоловік не має, малювати вчився з журналів, бо знайти натурниць у селі, аби зрозуміти пропорції тіла, неможливо. Захоплюється творчістю Миколи Гоголя, грецькою міфологією, літаками й мріє поглянути на землю з неба. Коли побачив квадракоптер, кажуть волонтери, очі аж загорілися. Знайомство з Валерієм наштовхнуло на думку влаштувати йому омріяну подорож до Греції й зняти про це фільм, але жодна з туристичних фірм не побажала стати спонсором, а після виходу матеріалу взагалі хтось написав у коментарях, що чоловік помер.

 

 

Згодом виявилося, що то помилка, що скульптор живий, і волонтери вирішили таки довершити почату справу. Пост у соцмережах із пропозицією підтримати проект і повезти Валерія до Греції зробив диво. За три години з’явилися мінімально необхідні 40 тис. грн, за два дні взагалі 100 тис. грн, і 13 березня художник опинився в Греції. Волонтерська ініціатива вкотре продемонструвала свою ефективність.