Суспільство

  ▪   Дарина Феденко

Від важкого поранення до перших кроків

Історія боротьби за життя бійця Валерія Сергієнка

300 м пройти самотужки — це неабияка мужність в умовах, коли два роки тому людина могла хіба що кліпати очима. У лютому 2016-го журналісти багатьох телеканалів показали мирній країні чергові трагічні наслідки війни. Історію десантника Валерія Сергієнка, який не говорить, не ходить, має тромбоемболію (гостра закупорка кровоносної судини тромбом, який відірвався від місця свого утворення (на стінці серця, судини) та потрапив у кров. — Ред.). Чоловік три місяці провів на спеціальному ліжку, яке оберталося, змушуючи тіло, м’язи, нервову систему знову запрацювати. Після такої латеральної терапії лікарям вдалося стабілізувати стан військовослужбовця. Тоді почалися виснажливі та болючі вправи. Чоловік майже під два метри зростом лише стогнав від болю, піднімаючи руки й ноги.

 

Читайте також: В Україні розробили новий проект закону про систему реабілітації ветеранів АТО

 

Пізніше перші слова Валерій Сергієнко скаже матері, яка чергувала біля його ліжка: «Мамо, дайте їсти». Марія Кожара раділа цьому більше, ніж якомусь святу. Наче дитина, доброволець вдруге в житті вчитиметься тримати виделку в лівій руці (поки що працює лише вона), опановуватиме техніку ходьби (від опори на п’яту до правильного руху колінами). І пізніше здивує всіх своїм бажанням вчити вірші. Уривок із Франкового «Каменяра» Валерій продекламував майже самотужки. Підказувала медсестра Центру нейрореабілітації.

 

Серпень 2017 року. Валерій Сергієнко та інші бійці АТО — пацієнти Науково-практичного центру нейрореабілітації «Нодус» читають вірші до Дня Незалежності

 

 

Валерій щиро пишається своїми досягненнями за останні два роки. Він говорить. Повільно, але вдумливо та зрозуміло. Згадує, як заплакав після перших кроків зі спеціальною платформою для опори. А тепер спирається на палицю на трьох ніжках.

 

«Біль є, переважно в колінах. Але те, що було раніше, взагалі не передати словами. Я не міг говорити, а зараз, слава Богу, говорю. Можу сидіти, вставати, ходити. Треба працювати, треба ходити. Спочатку через біль, потім відпускає. Наче звикають ноги. Вже мрію про те, як вдома з палицею ходитиму».

 

 

А поки що десантник намотує кола невеличким коридором приватної клініки. Лікар веде пацієнта й раз по раз нагадує, щоб Валерій правильно тримав палицю, розподіляючи вагу, дихав і не поспішав. Мовляв, «не женуться за тобою сто вовків». Молодого лікаря військовий називає братом. «Не було б «Нодусу», цих лікарів, не було б і мене», — каже Сергієнко.

 

Дивовижне зцілення Валерія Сергієнка вже на фінальній стадії. Роки наполегливої праці лікарів не були марними. Приватна клініка, яка після початку війни на Донбасі стала безплатно або зі знижкою допомагати бійцям АТО, зробила те, чого навряд чи домоглися б у державних закладах. Бо і обладнання такого не мають, і уваги стільки пацієнтам не можуть приділити. Валерія до Броварів під Києвом привезли з Житомирщини. Директор клініки «Нодус» Олександр Кулик згадує, як йому зателефонував знайомий лікар і розповів історію чоловіка. Атовець дістав травму на фронті, одужав, повернувся і, коли вже демобілізувався, потрапив у страшну ДТП. У Житомирі лікарі йому врятували життя й відправили за місцем реєстрації до Малина. А там у районній лікарні єдине, що робили, то це перев’язки й давали знеболювальне. Вже в «Нодусі» Сергієнкові за допомогою технології медичного 3D-сканування частин тіла зробили ортез, спеціальний підтримуючий корсет. Так вдалося відновити моторику лівої руки. А потім перейшли до передпліччя та кисті.

 

Читайте також: Прапор від «правосєка»

 

«Ми проводили численні методичні заняття на апараті Armeo Spring, а також спеціалізовані сеанси магнітної стимуляції. Нам вдалося повністю паралізовану та викривлену ліву руку Валерія примусити працювати. Серед переліку щоденних занять, завдяки яким стало можливим досягти таких результатів, вертикалізація, імітатор ходьби, ЛФК, сеанси ерготерапії, Balance Trainer, Motomed для верхніх та нижніх кінцівок».

 

 

Усі прилади, які називає лікар, містяться в кількох залах центру. Це своєрідна високотехнологічна тренувальна база, де прилади запрограмовані працювати за людину, роблячи, на перший погляд, елементарні рухи. Те, що Валерія підняли з горизонтального положення, є справжньою перемогою, вважає Інна Данченко. Волонтерка Київського військового шпиталю допомагає бійцям — пацієнтам клініки в Броварах. Шукає спонсорів, благодійників, залучає українські громади зі всього світу. Так, Конгрес українців у Римі надсилає витратні матеріали: підгузки, зонди для харчування. Діаспора з Польщі та США придбала обладнання для клініки, розповідає Інна. Родина Валерія за відновлення заплатити не може. 182 тис. грн, які чоловіку дали як учасникові бойових дій, витратили на нагальні операції в Житомирі. Тож грошей на відновлення в сім’ї вже не було. 

 

Читайте також: На чужих помилках. Світовий досвід адаптації ветеранів

 

«Реальну фінансову допомогу Валерію надали Caritas Ukraine, український осередок у Базелі (Швейцарія). У 2016-му разом із земляком Валери бійцем батальйону Київська Русь Едуардом Мальованим і дружиною Наталею Сергієнко ми звернулися в Житомирську ОДА за фінансуванням реабілітації в «Нодусі». Довго, непросто, із затримками та перевірками, але кошти виділили й сплачували рахунки. Потім перестали».

 

Фото Валерій Сергієнко, березень 2018-го (ліворуч), листопад 2015-го (праворуч)

 

За час лікування Валерій помітно набрав вагу. У лютому 2016-го він був пригніченим, схудлим, а нині повертається його постава, як на фронтових фото. На війну чоловік пішов буквально з базару містечка Малин на Житомирщині. Купив берці, форму й подався до військкомату. До того власноруч робив каміни та печі на замовлення. Такий собі сучасний Каменяр, який не всидів удома, коли почалася війна. У Валерія є дружина і 15-річна донька. Вони вже три роки чекають на нього в будинку, який Валерій зробив та облаштував сам.   

 

Читайте також: Травма повернення. Психологи про допомогу сім’ям ветеранів АТО

 

«Дерев’яний будинок, обкладений піноблоком. Теплий, пластикові вікна всюди, водяне опалення. Камін, грубу робив сам. У мене навіть замість води колодязної антисептик є. Я дуже люблю свій дім і дуже хочу вже до рідних. Там і стіни лікують».

 

8 квітня Валерій Сергієнко вперше за три роки зустріне Великдень удома. Його відпускають на кілька днів на Житомирщину. Чоловік налаштований і там наполегливо працювати: ходити, попри іноді нестерпний біль у колінах, щоб максимально повернутися до повноцінного життя.

 

За час існування благодійного проекту допомоги бійцям АТО центр «Нодус» допоміг 213 пораненим захисникам. Ще 726 нині в черзі на лікування.