Суспільство

  ▪   Підготували: Ганна Чабарай ,   Станіслав Козлюк

Добровольці про себе. Пряма мова

Тиждень провів опитування серед добровольців, що вирушили на фронт у 2014-му

Ми поставили три запитання: якою ви оцінюєте роль добробатів у російсько-українській війні, як ви оцінюється легалізацію цих підрозділів у складі офіційних силових структур і чи має добровольчий рух політичні перспективи

 

Тарас Чмут, колишній морський піхотинець

 

Добровольчі батальйони зіграли ключову роль у 2014 році, коли Збройні сили не могли виконати завдання на сході України. Ці різні групи людей, ніяк не озброєні, вклинилися в процес. Можна сказати, що вони своєю жертовністю врятували ситуацію і дали можливість виграти час, за який ЗСУ прийшли в тонус, а потім почали виконувати свою роботу. На сьогодні роль добробатів як самостійних утворень не виправдана. Всі нормальні підрозділи ввійшли до складу ЗСУ або МВС.

 

Що ж до легалізації добровольців – цей процес потрібен і круто, що його почали. Не може бути в нормальній країні неконтрольованих парамілітарних утворень зі зброєю і технікою. Наскільки процес був ефективним? Як і все, що робиться в ЗСУ. Зрозуміло, що все відбувалося не зовсім так, як хотіли добровольці. Бо армія - це структура, субординація і порядок. Не можна поїхати на тиждень додому, бо десь кішка народжує, потім повернутися, а потім знову поїхати. З іншого боку ЗСУ не є досить ефективними. Так, структури добровольців влились в структури ЗСУ, але вони не зовсім відповідають сучасним вимогам. Але процес легалізації був потрібен.

 

Читайте також: Вшануй українського добровольця: занеси «Бресту» котлети!

 

Якщо говорити про політичне майбутнє в добровольчого руху – його немає. Так, в політику може йти будь-хто, якщо він готовий і хоче цього. Не залежно від того, був він добровольцем чи ні. Однак навряд чи добровольчих рух зможе об’єднатися. Просто він уже роз’єднаний за різними політичними і військовими групами. До всього, треба розуміти, що люди, які називають себе добровольцями, це не лише добробати. Є купа добровольців, які добровільно йшли до ЗСУ, їх ніхто не змушував. Але про них не надто згадують. Плюс, я сумніваюся, що добровольці зможуть об’єднатися у політичну силу. Якщо вони, умовно кажучи, не змогли сформувати військові частини, окрім «Азова», «Айдара», «Донбаса». Та й вони теж розкладалися на правильні/неправильні батальйони через політичні розборки між керівництвом і особовим складом. Це свідчить про те, що вони не можуть об’єднатися. Хоча я не сумніваюся в тому, що можу виникнути політична партія типу «Добровольчий рух всея України» або щось подібне.

 

Євген "Ч. Доктор" Воленко, парамедик-доброволець, 25-ий батальйон

 

2014-го добровольчі батальйони стали реальним народним ополченням, яке замінило силові структури. Так, разом із ними були й армійці, але, на відміну від добровольців, вони були «під наказом». Добробати фактично стали силовим кулаком, який пішов назустріч іншому кулаку. Зараз же добровольців на фронті майже немає, в основному там заробітчани. Так, вони можуть воювати, але очі не горять. Недавно говорив зі старшиною роти, так там добровольців менше 20%.

 

Якщо говорити про легалізацію – то люди зі зброєю однозначно мають бути у правовому полі. У тих, хто воював, має бути статус учасника бойових дій. Бодай для того, аби знати кількість оперативного резерву і розуміти, де ті чи інші люди отримали поранення, наприклад. Плюс треба розуміти, що у нас на сході у 2014-му не було банд Махна. Всі батальйони діяли під егідою Збройних сил або Міністерства внутрішніх справ. Вони ж зброю отримували за документами. Так, були люди поза штатом, як, наприклад в Айдарі. Але сам батальйон «Айдар» був на документах.

 

Читайте також: Мужність як факультатив

 

Політичних перспектив у добровольчого руху немає. Суто з тої причини, що добровольці – різні люди. 40-річному чоловікові, який залишив бізнес, і 22-річному студентові важко домовитися про політику. Бо один із них соціаліст, а інший – ліберал, наприклад. Тому жодних перспектив у добровольчого руху як у політичної сили – немає. Люди просто не зможуть домовитися про те, що робити після приходу до влади.

 

Та й взагалі – у політику має іти людина, яка усвідомлює свою відповідальність. Адже тут доведеться вирішувати питання, які трошечки більші, ніж проблеми твоєї сім’ї чи бізнесу. А доброволець цей політик, чи волонтер – жодної ролі не грає. Той, хто воював і так взяв на себе велику відповідальність. Але при цьому людина може бути повним дурнем в економіці. Бо ж досвід бойових дій до політики й економіки – це як тепле до зеленого.

 

Сергій Дрозд, ект-боєць батальйону “Азов”

 

Роль добробатів до кінця ще не усвідомлена ані українською владою, ані суспільством, адже саме вони зупинили розповзання кремлівської зарази по Україні і повзучу окупацію країни. Ми знаємо, що на сході і півдні України Путін не зупинився би, а дійшов би до Львова і Чопа, дроблячи нашу землю на сотні недореспублік. Мені особисто доводилося бачити, як юнаки 15-20 років (ультраси і прості активісти) заганяли підготованих ФСБ бандитів з "Оплоту", як їх молодецький запал, несподіваність у прийнятті рішень і невідступність у конфліктах зривали плани створення чергових недореспублік, на які вливалися шалені ресурси. Добровольці були краще вмотивовані і зазвичай якісніше оснащені. Майже всі добробати мали кевларові каски, бронежилети, взуття, бойове оснащення – їх постачали волонтери. Наскільки була зруйнована армія станом на 2014 рік – бачили усі. Коли ми приїхали у серпні під Іловайськ, то бійці ЗСУ жартували, що це висадився натівський десант. І до слова – разом із бойовими на той час (літо 2014 року) боєць отримував близько 1600 -1800 грн!

 

Однак в організації деяких підрозділів існував недолік – своєрідна "отаманщина", при затягуванні конфлікту – відсутність фахового досвіду і тому подібне.

 

На мою особисту думку, легалізація добровольчих батальйонів при офіційних силових структурах (Нацгвардія та ЗСУ) зробили їх більш фаховими і дисциплінованими. Проте, разом із цим, у складі регулярних частин ці батальйони почали втрачати свою неповторність і певний шарм.

 

Читайте також: Формуємо порядок денний разом

 

У політичному плані добровольчий рух має надзвичайно потужні перспективи. У першу чергу завдяки тому, що це найактивніші і найорганізованіші пасіонарії країни. Наразі з усіх добробатів краще за всіх як цілісна військова структура зберігся "Азов", який залишився не лише повноцінною самостійною військовою частиною, а й розвиває свій рух у політичному полі. Наразі ветеранський рух стає все більш структурованим – від нього відсіюються сумнівні псевдоволонтерські-псевдоветеранські організації. Бійці на місцях, якщо об'єднані, швидко та ефективно протистоять і забудовникам, які незаконно захоплюють певні території, і хамам-перевізникам. Також ветеранські організації ефективно впливають на рішення місцевих органів влади. Той же Семеніхін (Артем Семеніхін, ветеран, мер Конотопа – Ред.) доволі швидко здобув популярність саме за допомогою типової поведінки ветерана АТО. Тому запит у населення на таких політичних діячів є і буде. Адже наразі, за приблизними підрахунками, безпосередню участь в АТО взяли близько 300 тис. осіб, а якщо додати членів їхніх родин, то кількість залучених у ветеранське середовище можна збільшити до мільйона осіб. Це доволі активна, об'єднана і рішуча соціальна страта, яка змушує владу всіх рівнів зважати на свою думку. Чи оформиться вона в єдиний рух – побачимо. Зараз ми бачимо єдність ветеранів війни на низовому рівні. А як буде розвиватися ситуація далі – покаже час.

 

Валерія Бурлакова, колишній боєць «Карпатської Січі» та «Правого Сектору»

 

Роль добробатів у війні, як на мене, важко переоцінити. Особливо на початку війни - це ж і "Донбас", і "Азов", і ПС, і "Айдар"... Я не хочу дискутувати на тему "чи впоралася б тоді армія без добровольчих формувань", але вона точно не впоралася б без добровольців загалом - адже вони були основною силою не тільки у батальйонах, які традиційно вважають добровольчими, але й у всіх інших підрозділах, у кожній бригаді ЗСУ - це були хлопці, які за власним бажанням пішли у військомати коли почалася війна, хоч і проходили вони за документами як мобілізовані.

 

Легалізація - це сумно. Так вийшло, що я бачила її на досвіді трьох підрозділів, до яких мала стосунок. Першою була «Карпатська Січ», яка увійшла до складу 93 ОМБр. Спочатку хлопцям дійсно давали можливість воювати разом, але на папері вони були розкидані по всій бригаді, оформлені на будь-які вільні посади - такелажників навіть, тобто вантажників. Тому під час виводу на полігон вони  виявилися розпорошеними по всій бригаді. Пізніше те саме відбулося з ОУНівцями у складі 93-ої, і з «Правим Сектором» у складі 54-ої . ПС вдалося врятувати, бо бійці оголосили голодування й наполягли на своєму переведенні до 46 обсп "Донбас-Україна". Добровольці зазвичай не прогинаються під армійську систему, і навіть одна така людина в підрозділі - проблема, а коли вони разом - то лихо для командування.

 

Читайте також: У гостях у «Добровольця»

 

Політичних перспектив не бачу. Я повністю розчарована в усіх колишніх комбатах, що пішли у політику. Вони тільки ганьблять сам добровольчий рух. Можливо, колись ця ситуація зміниться…

 

Євген Ярило, екс-боєць волонтерського проекту «Аеророзвідка»

 

Добробати та добровольці дали змогу зупинити розширення «непідконтрольних» територій. Безперечно, вони стали явищем, появу якого сторона-агресор не могла передбачити, це зірвало всі її плани та дало можливість оговтатися регулярним підрозділам і затримати розповсюдження ідеї «русского мира».

 

Легалізація підрозділів – ідея, безперечно, необхідна, але втілення її відбулося не на підвищення обороноздатності держави, а на припинення добровольчого руху як елементу розбудови нової системи мотивації військовослужбовців та організації керівництва сучасними ЗСУ. Система себе захищає.

 

Читайте також: Ірина Цвіла: «Можливо, я розридаюся, коли настане перемога, а доти не час киснути»

 

Я бачу вихід з соціально-політичної кризи шляхом розширення ветеранського бізнесу, коли вмотивовані, патріотичні громадяни будуть захищати свої бізнес-інтереси (законним шляхом) в політичному житті держави. Але політика та армія мають бути окремо. Вважаю, що аргументу «я доброволець, я знаю як зробити країну кращою» недостатньо для того, щоб долучатися до керування державою. Має бути щось більше. Ідучи в політику, вихідці з добробатів мають бути профі в інших сферах соціального, економічного життя держави, щоб застосовувати ці вміння. Зараз добровольцям самим потрібна допомога і реабілітація, інакше є ризики, що їх будуть використовувати політики «старої школи» для власних політичних дивідендів.

 

Ірина "Дама", парамедик-доброволець батальйон «Айдар»

 

 

Добробати мали велике значення у війні. Так, добровольці були вкрай строкаті, не професійні, не підготовлені. Але дуже мотивовані. І не в останню чергу завдяки мотивації вони перемагали. В той же час Збройні сили були голі-босі і деморалізовані. Думаю, присутність добробатів їх надихала, заспокоювала. Так, добробати понесли великі втрати, але і досягнень було багато.

 

Щодо легалізації – звісно, що добровольчі батальйони необхідно було легалізовувати. Хоча з цим були, та і є проблеми. Купа. Як от з тим же безладом в «штатках». Пройшло багато часу, на посадах змінилося багато людей. Тому навести там лад буде вкрай складно.

 

Якщо говорити про політичні перспективи – їх немає. В хорошому сенсі. Люди занадто різні, у кожного свої мотиви.  Так, на виборах пролізуть пристосуванці. За будь-яких розкладів. Плюс добровольці майже всі імпульсивні і малодосвідчені у такій тонкій справі, як політика. Ними легко керувати, їх легко водити за ніс. Банально, їх заслуги як воїнів можна нівелювати поведінкою в політиці. Подивитися на те, що стається з малодосвідченими простодухами в політиці можна на прикладі того ж Михайла Гаврилюка.

 

Але. Як на мене, добровольчий рух може і має існувати як ветеранське об’єдання. І, вважаю, до позиції таких ветернаських об’єднань мають прислухатися.