Суспільство

  ▪   Ганна Чабарай

Довгий шлях на волю. Інструменти звільнення в’язнів Кремля

Правозахисники проаналізували міжнародний досвід звільнення заручників і пропонують застосувати його в українських реаліях

Перед Новим роком на Донбасі відбулося масштабне звільнення українських заручників: з окупованих територій забрали 73 людини. За даними Служби безпеки України, загалом від початку конфлікту на Донбасі було звільнено або знайдено 3221 особу, офіційно заручниками вважаються 108 українців, зниклими безвісти — 398. За підрахунками правозахисників, в анексованому Криму та Російській Федерації перебувають 64 українських політв’язні.

 

Звільнення українців, незаконно затриманих Росією чи підпорядкованими їй бойовиками, відбувається за різними сценаріями, які рідко повторюються. Підготовка цього процесу зазвичай займає багато часу й потребує ретельності. Щоб знайти нові рішення, українські правозахисники проаналізували міжнародний досвід і представили його у звіті «В’язні війни. Міжнародна практика щодо звільнення полонених, заручників і політв’язнів: висновки для України». Над ним працювали Медійна ініціатива за права людини, Українська Гельсінська спілка з прав людини та Euromaidan Press. 31 січня за підсумками цієї доповіді відбувся круглий стіл, у якому взяли участь представники влади, родичі полонених і самі колишні бранці.

 

 

Інструменти звільнення

Важливим інструментом звільнення заручників є залучення перемовників високого рівня, зазначає авторка звіту Марія Томак. «Однин із висновків, якого я дійшла, працюючи над звітом, полягає в тому, що інструментарій, який дає змогу успішно звільняти людей, однаковий як у випадку зі збройними конфліктами та заручниками, так і у випадку з політичними в’язнями. Ми аналізували ситуацію в Чечні, Нагірному Карабаху, П’ятиденну війну в Грузії, історію звільнення Йосипа Сліпого, досвід правозахисників Азербайджану, досвід Росії — в принципі інструменти ті самі. Майже завжди це залучення перемовників високого рівня або осіб, які можуть впливати на сторони», — каже Марія. За її словами, участь президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана у звільненні Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза демонструє, що Україні варто шукати впливових союзників.

 

Читайте також: Кримські тюрми. Як забрати в’язнів з окупації

 

Ще одним важливим інструментом Томак називає використання історичного моменту, коли країна хоче поліпшити відносини з міжнародною спільнотою. Наприклад, 2018 року в Росії відбудуться президентські вибори та Чемпіонат світу з футболу. «Звісно, величезний ресурс — це підтримка України Заходом, закони Маґнітского, які нещодавно ухвалили в Канаді, Литві. Ми як правозахисники передали певні списки в Канаду, закликаємо державу активно включатися в цей процес, передавати інформацію про персоналії, які безпосередньо причетні до порушень прав людини, зокрема в’язнів Кремля, все ж задокументовано. Це теж доволі потужний інструмент, що доводить міжнародний досвід», — додала правозахисниця.

 

Автори звіту дійшли висновку, що в’язні Кремля фактично є цивільними заручниками міжнародного збройного конфлікту. «Обґрунтовуючи цю думку, ми посилаємося на практику Міжнародного кримінального суду, а саме на справу Афганістану, де визнано, що не обов’язково людей, які вважаються заручниками, затримують у зоні конфлікту, вони можуть затримуватися поза цією зоною, але виступають засобом тиску на сторону, представниками якої є. Наявність цього зв’язку дуже чітко демонструє низка резолюцій міжнародних організацій: і ПАРЄ, і Європарламенту. Тут важливо згадати останню резолюцію ПАРЄ, у якій чітко зазначено, що політв’язні затримувалися в рамках збройного конфлікту. Часом це буде дуже складно довести. Наприклад, Карпюка і Клиха затримали не в зоні конфлікту, обвинувачення пов’язані з абсолютно іншими подіями, але ми розуміємо, що в результаті були висунуті умови певним представникам української влади й що це гібридна «багатоходівочка». Власне тому ми вважаємо їх затриманими в рамках конфлікту», — пояснює Томак.

 

В умовах конфлікту на Донбасі політична та гуманітарна співпраця виявилася ефективнішою, ніж правові відносини. На цьому, зокрема, наголосив заступник міністра юстиції Сергій Пєтухов. За його словами, основний механізм звільнення політв’язнів, який задіює Мін’юст, — це міждержавні позови в Європейський суд з прав людини. «Це довгий шлях, водночас якраз рішення ЄСПЛ показують, що цей суд може дати комплексну оцінку ситуації, покласти відповідальність на Росію за те, що відбувається в Криму і на Донбасі, враховуючи її цілковитий контроль над цими територіями, і відповідно покласти на РФ відповідальність за порушення прав наших громадян. Ці справи розглядаються в ЄСПЛ. За нашими прогнозами, до фінального рішення, має минути ще кілька років, водночас досвід конфліктів на Північному Кіпрі, у Молдові тощо показує, що ЄСПЛ справді не боїться давати оцінку діям держави-окупанта», — зазначив Пєтухов. Утім, існує ймовірність, що РФ традиційно відмовиться виконувати рішення ЄСПЛ. «Це переводить юридичне питання в політичну площину й створює додаткові проблеми для Росії та додаткові важелі впливу для України та світового співтовариства для забезпечення дотримання РФ прав наших громадян», — каже заступник міністра.

 

Читайте також: Повернути заручників

 

Він додав, що Мін’юст готує новий позов у ЄСПЛ щодо всіх українських політв’язнів, яких утримує Росія. За словами Пєтухова, навіть якщо вона ігноруватиме рішення суду, ця справа приверне увагу міжнародної спільноти й посилить тиск на Кремль.

 

Богдан Крикливенко, керівник Секретаріату українського омбудсмена, також вважає, що звільнення українських політв’язнів навряд чи вдасться перевести в правове поле, оскільки всі попередні випадки були результатом політичних чи гуманітарних домовленостей. Він наголосив на необхідності врегулювання в українському законодавстві статусу політичних в’язнів. «На жаль, досі є проблема зі статусом осіб, бо в українському законодавстві немає поняття політичного в’язня, що надзвичайно ускладнює життя сім’ям, рідні яких перебувають за межами України або ж в ОРДіЛО, адже вони не мають можливості ефективної їх підтримувати», — зазначив Крикливенко.

 

Звільнення бранців Кремля рівноцінно залежить від зусиль держави, міжнародних інституцій та медіа, вважає директор департаменту консульської служби МЗС Василь Кирилич. За його словами, Кабмін ухвалив постанову, яка розширює повноваження та інструменти консула в захисті прав незаконно утримуваних у РФ громадян України. «Особливість документа в тому, що йдеться про повноваження консула за межами України. І тут вже постає інше питання, що стосується категорій українців, яких утримують на окупованих територіях Донбасу», — зазначив він. Представник МЗС повідомив, що український консул у Росії стикається з труднощами, коли намагається отримати дозвіл на відвідання українців, яких РФ вважає росіянами, наприклад Олега Сенцова. «Мотивація російської сторони дуже проста: він (Сенцов. — Ред.) є громадянином РФ, тому іноземний консул не має права доступу до нього. У цій ситуації ми застосували нетипову практику й одержали 11 січня 2018 року від Федерального управління з виконання покарань в Ямало-Ненецькому автономному окрузі повідомлення про те, що там утримується Олег Сенцов, громадянин України. Отже, маємо перше документальне підтвердження, що це українець. І це дає підстави рухатися далі й робити офіційні заяви. Щоправда, через тиждень ми отримали інший документ, у якому йдеться про те, що попередньо надісланий вважається недійсним, бо в ньому допущено помилку. 15 січня звернулися нотою до МЗС РФ з клопотанням про дозвіл на відвідання Сенцова, Кольченка, Ваітова та Прімова. 29-го консул відвідав Карпюка», — розповів Кирилич.

 

Проблеми політв’язнів та їхніх родин

 

Держава або громадськість має забезпечити політв’язнів адвокатами, оскільки це істотно полегшує їхнє перебування в неволі, наголосив активіст Володимир Фомічов, який нещодавно був звільнений із полону бойовиків. «Наявність адвоката — це гарантія бодай мінімальної безпеки й того, що він (полонений. — Ред.) матиме хоча б якийсь зв’язок із зовнішнім світом», — зазначив активіст. За його словами, наявність адвоката може убезпечити бранця від катувань. «Звісно, якщо говорити про судовий процес, то тут адвокат не відіграватиме жодної ролі, бо все вже вирішено, але якусь безпеку він таки гарантує», — підкреслив Фомічов.

 

Інфографіка Громадяни України, що утримуються з політичних мотивів на території РФ і тимчасово окупованого Криму

 

Для сімей політв’язнів великою проблемою є відсутність системної роботи держави зі звільнення утримуваних Росією українців. На цьому наголосив Ігор Котелянець, брат затриманого в Криму Євгена Панова та керівник об’єднання «Родичі політв’язнів Кремля». Родичі давно говорять про потребу в державному координаторі та переговірній платформі на кшталт Мінська, де вирішувалися б питання звільнення політичних бранців. Також Котелянець наголошує на проблемі фінансування роботи захисників українських політв’язнів у РФ, адже вона коштує чималих грошей. «Якби не громадські організації, міжнародні фонди, які підтримують програми захисту прав людини, ми вже жили б у картонних коробках біля Адміністрації президента», — каже активіст.

 

Крім того, родичі бранців уже близько року просять про зустріч із президентом, проте їх поки що ігнорують. «Ми розуміємо, президентові наразі нічого нам сказати, але це питання легалізації теми й підтвердження того, що держава взагалі має якесь бачення боротьби за них», — зазначає Котелянець.

 

Міжнародний досвід звільнення заручників: приклад Сирії

 

Війна в Сирії та війна на Донбасі різні за своєю суттю, проте сирійський досвід показує, що можна успішно боротися за звільнення заручників навіть у найбезвихідніших ситуаціях. Артем Конопкін, співзасновник Центру вивчення повстанських рухів, пояснив, що на обміні заручниками позначається те, які сторони залучені до конфлікту. У Сирії на початку війни у 2012 році тривало протистояння між урядом та опозицією, у 2013–2014-му долучилися ісламістські угруповання, потім втрутилися Росія, США, Іран, Туреччина. Як розповів Конопкін, у 2013-му відбувся масштабний обмін: було звільнено 2130 пов’язаних з опозицією громадян, які перебували в урядових тюрмах, в обмін на 48 громадян Ірану, що потрапили в полон до повстанців, воюючи на боці сирійського уряду. Тоді перемовниками виступили турецька гуманітарна група та уряд Катару.

 

У 2015 році, каже Конопкін, «Ісламська держава» звільнила 19 заручників — членів християнської громади Сирії. Шаріатські судді «ІДІЛ» визнали їх невинними в порушенні законів шаріату. У 2017-му, нагадує експерт, відбувся обмін між ісламістською коаліцією «Хайат Тахрір аш-Шам» та угрупованням «Нуреддін аз-Зінкі», які воювали між собою: було звільнено 60 бійців першої та 40 бійців другого. Тоді посередниками виступили шаріатські судді, вони мали серйозний авторитет у середовищі джихадистів.

 

«Також у Сирії часто відбувається обмін територіями і населенням. Там дуже багато так званих котлів, де перебуває цивільне населення. Вони стають розмінною монетою, їх використовують усі сторони конфлікту для досягнення певних цілей. Уряд та опозиція обмінялися дуже багатьма районами і населенням, яке в них проживало. Це райони поблизу Дамаска, які чотири роки контролювали сили опозиції. Уряд отримав територію, а опозиція — можливість вивезти своїх бійців і сім’ї до Ідліба», — розповідає Артем Конопкін.

 

У жовтні 2017-го Сирійські демократичні сили зайняли самопроголошену столицю «Ісламської держави» Ракку. Бойовики «ІДІЛ» змогли вийти з міста в результаті переговорів. Експерт зазначає, що Сирійські демократичні сили є офіційним союзником коаліції з боротьби з «ІДІЛ», але, попри це, переговори з ісламістами ведуться. «Домовитися можна практично будь з ким. Якщо переговори ведуться з «Ісламською державою» і дають результат, то в нас не така складна ситуація. Крім того, у всіх цих перемовинах були задіяні недержавні актори. Практично завжди домовленостей вдавалося досягати за посередництвом лідерів місцевих племен або релігійних громад, які мали авторитет чи принаймні були нейтральними. До того ж відбувався обмін не тільки людьми, а й територіями, тому що сирійська ситуація не дає змоги просто обмінюватися заручниками», — пояснює Конопкін.

 

Рекомендації правозахисників щодо повернення військовополонених та цивільних заручників

 

Автори звіту пропонують розробити масштабну державну стратегію для повернення затриманих українців. Зокрема, узгодити національну термінологію з міжнародною. Залучити до процесу професійних переговірників та впливових міжнародних осіб. На думку правозахисників, для тиску на президента РФ Владіміра Путіна можна використати тему російських виборів та футбольного чемпіонату, ввести персональні санкції проти причетних до порушення прав українських політв’язнів росіян, відкрити проти них кримінальні провадження, наполягати на санкціях Заходу. Крім того, необхідно призначити особу, яка відповідатиме за звільнення політв’язнів та непублічно звітуватиме перед їхніми родинами, що дасть змогу уникнути політичного піару.

 

Повний звіт можна переглянути за посиланням