Суспільство

  ▪   Ярослав Тинченко

Вони захищали ДАП

Фото: REUTERS
Скільки «кіборгів» загинуло за 242 дні оборони Донецького аеропорту
Матеріал друкованого видання
№ 4 (531)
від 25 січня

Точна кількість та обставини загибелі останніх захисників Донецького аеропорту — це питання, яке ще довго болітиме родинам і тим, хто вижив у тих подіях.

 

На сьогодні вважаються зниклими безвісти лише шість останніх захисників ДАПу, причому один із них, донеччанин, цілком можливо, живий. Водночас на кладовищі неідентифікованих українських воїнів у Краснопіллі біля Дніпра поховані останки двох загиблих, доставлених із території Донецького аеропорту.

 

Хронологія втрат

 

«Кіборгами» прийнято вважати бійців, які захищали новий і старий термінали та метеовежу Донецького аеропорту. Водночас серед загиблих чимало тих, хто проривався на допомогу та був убитий десь на підходах до аеропорту. Їх також називають «кіборгами».

Читайте також: День "кіборгів". У мережі оприлюднили архівне відео з Донецького аеропорту

Учасники боїв у районі Донецького аеропорту — за Піски, Спартак, Авдіївку, «Зеніт» тощо — «кіборгами» не вважаються, хоча чимало з них називає себе так.

 

Із 17 липня і до кінця 2014-го під час захисту Донецького аеропорту або пізніше внаслідок поранень, отриманих там, загинуло й померло 40 військовослужбовців та бійців добровольчих формувань («Правого сектору»).


Впродовж грудня 2014-го загиблих серед захисників ДАПу не було. Однак у ніч із 1 на 2 січня в бою, що тривав понад три години, загинув солдат 80-ї бригади Любомир Подфедько: у нього під ногами розірвалася граната. У бою в новому терміналі 9 січня важкі поранення дістав десантник Ігор Римар. Лікарі довго боролися за його життя, але врятувати не змог­ли — 27 січня солдат помер. Сергій Касьянов із 74-го розвідувального батальйону загинув від кульового поранення в голову о 8:30 ранку 15 січня.

Далі, за офіційними даними, до 17 січня 2015 року втрат серед оборонців ДАПу не було. Але, ймовірно, це не так. За словами десантника Станіслава Стовбана, «великий заміс почався 16-го числа, коли впала стіна, від того, що вони лупашили. Ховатися не було де, і наші змушені були просто відійти в північний зал. Втрати були одразу, хлопчик із 93-ї бригади загинув від осколка в голову…»

 

Десантник не знав імені й прізвища хлопця, та й 93-тя бригада не подавала того дня (і взагалі в той період) даних про загиблих. Вочевидь, ідеться про 22-річного Олександра Олефіра, чиє тіло знайшли під завалами лише в лютому. Його товариші по службі стверджували, що 16–17 січня він відійшов із території термінала разом із ними. На підставі цього родина плекала (і досі частково плекає) надію, що Олександр живий, але потрапив у полон. Хоча зв’язку з ним починаючи із 17 січня 2015 року справді більше не було.

На сьогодні вважаються зниклими безвісти лише шість останніх захисників ДАПу, причому один із них, донеччанин, цілком можливо, живий

У бою 17 січня загинув солдат 122-го батальйону Володимир Трух, 18 січня дістав важке поранення й помер дорогою до лікарні десантник із 80-ки Юрій Кушнір. 19 січня загинули солдати Олексій Панченко та Олег Мусієнко з 90-го батальйону; тіло останнього евакуювати не вдалося — його витягли з-під завалів лише в лютому.  


Далі був перший вибух у новому терміналі Донецького аеропорту, який докладно описали вцілілі «кіборги». Майже всі, хто там перебував, дістали поранення різного ступеня тяжкості. Кілька хлопців були придушені балками, втратили ноги.

 

П’ятеро покалічених хлопців померли на руках побратимів під ранок 20 січня. Кілька загинуло під важкими брилами. Лише 17 лютого 2015 року ці перші дев’ятеро загиблих були доставлені до моргу Дніпра. У медичних висновках скупі, але красномовні фрази: розтрощення кінцівок, множинні рани голови, механічна асфіксія, травматичні ампутації, розчавлення тощо.

Читайте також: У Запоріжжі презентували комікси про захисників Донецького аеропорту

Того дня привезли Василя Григор’єва, Євгена Яцину, Андрія Гаврилюка та Руслана Присяжнюка з 90-го батальйону, Івана Вітишина з 121-го батальйону, Ігоря Зінича, Петра Полицяка, Юрія Дацюка та капітана Валерія Лізвінського з 3-го батальйону 80-ї бригади.

 

Група Кузьміних  

 

У критичній ситуації опинилися залишки залоги нового термінала, що спонукало їхніх бойових товаришів із 81-ї та інших десантних бригад вживати відчайдушних заходів задля їх порятунку.

 

Найвідоміша трагічна спроба прориву до аеропорту 20 січня зведеного загону командира 90-го аеромобільного батальйону Олега Кузьміних. Кілька десятків бійців у густому тумані рухалися на трьох МТ-ЛБ (по-простому мотолиги). У цих машин слабка броня та ще гірше озброєння (або його взагалі немає). Як пізніше писали в пресі, вони «промахнулися» на 800 м і потрапили в розташування супротивника. Вісім десантників, зокрема й Олег Кузьміних, опинилися в полоні.


Кузьміних очолював збірну групу з різних частин: із 80-ї, 81-ї десантних бригад, а також 57-ї мотопіхотної. МТ-ЛБ, швидше за все, були приписані саме до 57-ї бригади. Саме тому досі точно невідомо, хто та в якій машині їхав.


Щонайменше одна мотолига прорвалася на територію аеропорту, але складається враження, що всі, хто в ній був, загинули. Хтось ще всередині машини, інші в бою (зокрема, рукопашному), треті в полоні.

Читайте також: Невідомою залишається доля лише 4 «кіборгів»

Перші п’ятеро загиблих із групи Олега Кузьміна були передані українській стороні та доставлені до моргу в Дніпрі 25 січня. Це Владислав Алексійчук, Петро Савчук, Микола Самак, Олексій Марченко та Дмитро Ґудзик (родина останнього досі не вірить у смерть хлопця). До долі інших ми ще повернемося.

 

Ще один кривавий бойовий епізод 20 січня — спроба прориву МТ-ЛБ із зенітною установкою на причепі до навігаційної вежі Донецького аеропорту. У броньованій машині були водій, четверо бійців розвідувальної роти 81-ї бригади та четверо зенітників із тієї самої частини. Через туман МТ-ЛБ десь втратила зенітку, водій також промахнувся на кілька сотень метрів, потрапивши до ангарів. Зав’язався бій. Розвідники й зенітники вискочили з машини, зайняли кругову оборону. На деякий час їм вдалося накрити вогнем супротивника, чим скористався механік-водій МТ-ЛБ: він скочив у машину та… просто втік, кинувши хлопців напризволяще. Троє розвідників — Андрій Миронюк, Іван Євдокименко та Анатолій Доценко — загинули в бою. Троє поранених зенітників (Олег Черниш, Олександр Пітель та В’ячеслав Мельник) намагалися відступити, але дорогою теж загинули. Поранений розвідник незабаром дістався до своїх, а зенітник потрапив у полон, але його досить скоро обміняли.  

 

У мережі інтернет є моторошні кадри російських пропагандистів, на яких сепаратисти витягують із багажника позашляховика шістьох загиблих українських воїнів. Ця зйомка змонтована разом із відео про «зустріч» банди Гіві з бранцями Олега Кузьміних. Загиблі хлопці — саме ті троє розвідників та троє зенітників із 81-ї бригади. Зважаючи на те що відеокадри викликали бурхливий резонанс, тіла загиблих повернули майже одразу, 22 і 23 січня 2015 року.


Вочевидь, згадана група із зенітною установкою мала забезпечити прохід злітно-посадковою смугою колоні з 10 КрАЗів «Спартан», у якій перебував особовий склад 1-ї роти 13-го батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади. Ця частина теж намагалася прорватися на допомогу останнім захисникам аеропорту. Перша машина наїхала на міну й підірвалася. Командир роти капітан Володимир Марковський вискочив, щоб допомогти пораненим, і тієї миті ворог відкрив вогонь по колоні. З танка поцілили в другий «Спартан», у якому загинув Олександр Атаманчук і в якому був Віктор Ремішевський (вважається зниклим безвісти). Атаманчук і Марковський загинули, а колона повернула…
Саме після цього випадку українське командування заявило про тимчасове припинення спроб прорватися до аеропорту через складні погодні умови.

 

Читайте також: Невідома сторінка битви за Донецький аеропорт. Зенітно-артилерійський дивізіон 25 ОПДБр

 

Тим часом у новому терміналі стався другий вибух, унаслідок якого загинула ще частина «кіборгів», а десь між старим і новим терміналами гинула решта солдатів, які проривалися на допомогу в складі групи Олега Кузьміних. Але свідків їхньої смерті доки що знайти не вдалося.

 

Знайти й розпізнати

 

Найболючіше питання — катування полонених. Трагічна доля випала киянинові, героєві оборони Донецького аеропорту Ігореві Брановицькому: 21 січня його брутально побили, а потім терорист Моторола дострелив. Тіло Ігоря повернули лише 6 березня 2015 року. А 28 березня до Дніпра привезли 22 тіла й 3 фрагменти всіх тих воїнів, які вдалося зібрати на території ДАПу впродовж лютого.

 

Операцію з розчищення завалів у новому й старому терміналах сепаратисти та російські терористи перетворили на телевізійне шоу, на яке запрошували не лише місцевих, а й іноземних журналістів. До передачі на українську територію тіла всіх загиблих зберігалися в донецькому морзі, де місцеві фахівці в присутності спостерігачів з інших країн здійснили первинний огляд. Напевно, саме через присутність іноземців фотографії з моргу на дуже короткий час потрапили до однієї профільної групи з розпізнання загиблих у соцмережах. Зокрема, там виклали фото більшості загиблих «кіборгів», знайдених у лютому.

 

16 і 17 лютого 2015 року на сайтах інформаційних агенцій з’явилося коротке відео, а потім кадри з нього, на яких було двоє загиблих «кіборгів» зі зв’язаними руками. Зняв їх британський журналіст Алекс Томпсон. Подія, яку фільмував британець, — це «прес-конференція» так званого міністра оборони ДНР Кононова на тлі загиблих українських солдатів. У мережі є повні версії цієї події, зняті кількома сепаратистськими каналами. У коментарі Кононов заявив, буцімто хлопців зв’язали, а потім стратили свої ж, оскільки вони «либо отказались выполнять приказ, либо [их] арестовали непонятно за что».

 

Обидва бранці зв’язані такими самими пластиковими мотузками, як і Олег Кузьміних та його товариші на відео з Гіві та іншими «сомалійцями». Серед фотографій, зроблених у донецькому морзі, з високою ймовірністю вдалося ідентифікувати цих двох загиблих десантників. Але з етичних міркувань їхніх прізвищ ми не називатимемо. Вони давно ідентифіковані та поховані на батьківщині як герої.

 

У того, який лежить ліворуч, із підвернутими ногами, куртка трохи насунулася на ліву частину обличчя, але то не випадковість. Це зробили для того, щоб приховати чіткий кульовий отвір біля лівого ока від пострілу, зробленого в обличчя впритул. Сильно обморожені руки, коліна, пальці ніг та п’яти можуть свідчити про те, що десантника довгий час тримали на колінах. Права нога переламана навпіл — можна припустити, що він намагався підвестись, але його вдарили чимось важким. Ніс відрізаний (або ампутований іншим способом), нижня щелепа вибита. У другого загиблого обморожені ступні ніг, він загинув унаслідок сильного крововиливу в мозок (тобто від потужного удару чи низки ударів у голову).

Читайте також: Спецпризначенець: «У травні 2014-го ми стримували бойовиків п’ять днів у ДАП до підходу армії»

Згідно з фотоматеріалами можна зробити висновок, що були вбиті й деякі інші полонені захисники аеропорту. Зокрема, відомий український патріот із Канева, депутат Черкаської обласної ради, доброволець із 90-го окремого аеромобільного батальйону Анатолій Чупилка (Свобода). У нього закривавлені зап’ястя, розбита голова, зрештою він був застрелений. Але страху на обличчі Свободи немає… Називаємо його прізвище, оскільки родина за результатами судово-медичної експертизи здогадалася про обставини смерті Анатолія Михайловича.

 

28 березня 2015 року були доставлені тіла таких героїв:
— Олександра Оліфера та Олега Мусієнка, про якого згадувалося вище;
— Івана Зубкова (Героя України), Юрія Осаулка, Руслана Коношенка із 90-го батальйону, які однозначно загинули внаслідок другого вибуху;
— Бориса Байненкова, Анатолія Грицана, Валентина Опанасенка, Вадима Демчука з 3-го батальйону 80-ї бригади, які, вочевидь, також загинули під завалами аеропорту;
— Віталія Гасюка, Анатолія Буйлика, Дмитра Франишина, Володимира Загуби, Сергія Зулінського з 90-го батальйону та Павла Кравченка з 57-ї бригади, які були у групі Олега Кузьміних та загинули поруч або на території аеропорту;
— Володимира Бузенка та Володимира Козака з 3-го батальйону 80-ї бригади, які, можливо, підірвали себе гранатами (або загинули внаслідок прямого ураження артилерійськими снарядами);
— Анатолія Чупилки та Леоніда Шевчука з 90-го батальйону, Сергія Іщенка із 74-го розвідувального батальйону, Олександра Боднарюка та Дмитра Склярова з 3-го батальйону 80-ї бригади, про яких поки що не можна сказати напевно, чи були вони серед захисників аеропорту, чи рухалися туди у складі групи Олега Кузьміних. Хоча друге є імовірнішим.

 

Про Сергія Іщенка відомо, що він брав участь у захисті Донецького аеропорту в попередніх ротаціях і мав повернутися туди 19 (20) січня з метою евакуації поранених. Був Сергій у групі Олега Кузьміних чи дістався до аеропорту якимось іншим способом, поки що не з’ясовано.

 

У березні–квітні під час розбору завалів ДАПу було знайдено останки Олександра Грошева та Івана Марченка (десантники, які загинули 20 січня), солдата 93-ї бригади Олександра Купріянова, а також фрагменти тіл іще кількох бійців.

 

Крім згаданих вище до числа загиблих «кіборгів» зараховують ще двох військовослужбовців 80-ї бригади. Але достеменно невідомо, де саме вони загинули: ще на території аеропорту чи вже після того, як її покинули.

 

Загалом під час оборони Донецького аеропорту загинули або померли від поранень 95 військово­службовців та добровольців.