Суспільство

  ▪   Іван Вербицький

Допінг: нульова толерантність

Фото: уніан
Чому Україна збирається боротися з допінгом так, як не боролася ніколи до цього
Матеріал друкованого видання
№ 4 (531)
від 25 січня

2017 рік змінив світовий спорт назавжди. Спортивний арбітражний суд у Лозанні виніс вироки всім причетним до справи, про яку йшлося в доповіді канадського професора Річарда Макларена. Такого грандіозного допінгового скандалу не траплялося з 80-х років минулого століття, коли була виведена на чисту воду істинна складова рекордів спортсменів із Німецької Демократичної Республіки. Однак сучасна Росія, порівнюючи з НДР, пішла ще далі. Так само поставивши на конвеєр державний контроль за допінговою програмою, наші сусіди примудрилися тотально сфальсифікувати результати зимової Олімпіади-2014. Професор Макларен запевняє, що під час сочинських Ігор було підмінено близько 1400 допінг-проб. Наслідком одного з найгучніших у світовому спорті процесів стали жорсткі санкції проти держави-винуватиці. Згідно з вердиктом Спортивного арбітражного суду в Лозанні РФ буде змушена виступати на зимових Іграх-2018 у Пхьончхані в нейтральному статусі, під білим прапором, без гімну. Дискваліфікацію дістав Олімпійський комітет Росії, призупинено членство в МОК президента ОКР Жукова, довічно дискваліфікований із забороною відвідувати Олімпійські ігри віце-прем’єр РФ Мутко. Крім того, на результати перевірок російських футболістів очікує Міжнародна федерація футбольних асоціацій (ФІФА). За свідченнями екс-директора московського «Антидопінгового центру» Ґріґорія Родченкова, у вживанні допінгу підозрюються 34 російські футболісти. Якщо це підтвердиться, Росію можуть позбавити права проводити влітку 2018-го футбольний мундіаль.

 

Українці серед лідерів

 

Наразі ж за підсумком допінг-скандалів Росія не дорахувалася 21 з 33 виграних медалей. Зокрема, здобуте за результатами спринтерської гонки в біатлоні втратила Ольґа Вілухіна. У такий спосіб її нагороду дістала власниця бронзи Віта Семеренко з України. Та сама, пробу якої, за твердженням того ж таки Родченкова, збиралися підмінити.


Втім, Україні з погляду чистоти власних атлетів теж пишатися особливо нічим. Олімпійські медалі за результатами додаткових перевірок узятих свого часу допінг-тестів українці втрачають із гнітючою постійністю. Скажімо, торік у квітні був позбавлений здобутого сріб­ла на Іграх-2008 у Пекіні борець вільного стилю Василь Федоришин за вживання забороненого препарату туринаболу.

 

Читайте також: Українського тенісиста усунули від змагань через вживання допінгу


Загалом за підсумками Олімпіад Україна через допінг втратила 10 нагород: золото Юрія Білонога в Афінах-2004, чотири срібла й п’ять бронз. За цим показником наша країна посідає неприємне друге місце слідом за Росією. Однак різниця між «лідерами» абсолютна. Із атлетами з РФ наших спортсменів єднає лише недолуга поверховість у підходах до вживання найпримітивніших препаратів, виявляти які почали ще мало не за часів існування НДР. Комізм ситуації в тому, що українці таких помилок припускаються через брак належного наукового підходу в питаннях спортивної фармакології, тоді як РФ, навпаки, і далі ловиться на елементарних ляпах в умовах свідомого державного фінансування допінгових програм, на які виділяються мільйони доларів і відповідальним за які довгий час був віце-прем’єр Мутко.


Більшості допінгових проблем Україна могла б уникнути, якби мала щось на кшталт єдиного для всіх видів спорту Центру фармакологічного забезпечення (чи спортивної реабілітації) або ж спроможної проводити дослідження на сучасному рівні фармакологічної лабораторії. Власне, про потребу в таких комплексах вело мову не одне покоління спортсменів і тренерів. Однак за 26 років незалежності, виправдовуючись безгрошів’ям, держава нічого схожого не збудувала.


Раз так, то хтось помиляється, а хтось ризикує свідомо. Воно й не дивно, адже зарплати в українських атлетів і їхніх наставників не надто високі, кошти від реклами чи солідні призові на міжнародних змаганнях здатні заробити одиниці. А отже, забезпечити себе можна найперше за допомогою перемог на Олімпіадах. Преміальні за нагороди Ігор в Україні одні з найвищих у світі (золото зазвичай коштує не менше ніж $100 тис., срібло — в межах $70 тис., бронза — $50 тис.). Звитяги на чемпіонатах світу та Європи гарантують щомісячні державні стипендії обсягом 10–15 тис. грн.


Зрозуміло, що є ризик бути дискваліфікованим, але річ у тім, що досвідчені тренери з допомогою фахових фармакологів уміло вуалюють вживання заборонених препаратів. Найголовніше для них — уникнути допінг-контролю в процесі підготовки. До початку змагань недозволені препарати, як правило, з організму виводяться. Принаймні так було раніше, коли контроль був не надто суворим. У наш час ухилитися від візиту спеціалістів із WADA майже неможливо. Допінг-офіцери мають право взяти в того чи іншого спортсмена пробу в будь-яку пору дня та за будь-яких обставин. Ті, хто свідомо уникає зустрічі з контролерами, ризикують нарватися на відсторонення від змагань.

 

Читайте також: Спіймали на допінгу. Українських важкоатлетів відсторонили від участі у Чемпіонаті світу


Найпроблемніший вид спорту з погляду вживання заборонених препаратів — важка атлетика. За роки виступів на Олімпіадах серед українців свої медалі втратили Ольга Коробка та Наталія Давидова, які здобули срібло й бронзу в 2008-му, і Юлія Калина, котра стала третьою в Лондоні-2012. Не дивно, що Україну в компанії Росії, Казахстану, Білорусі, Азербайджану, Вірменії, Китаю, Молдови й Туреччини восени 2017-го не допустили до участі в чемпіонаті світу з важкої атлетики.


А ось двох провідних легкоатлеток Ольгу Земляк та Олесю Повх не допустила до участі в мундіалі-2017 у Лондоні Національна федерація. Обидві спортсменки опинилися під підозрою, і чиновники, усвідомлюючи загрозу для команди загалом, вирішили зіграти на випередження й підстрахуватися. Водночас атлетки запевняють, що вони не винні та їхні проби ніде не визнані позитивними.


Так чи інакше заходи щодо Земляк і Повх стали мало не першим рішучим кроком українських спортивних функціонерів у боротьбі з допінгом. Трохи згодом довічно був дискваліфікований тренер збірної з важкої атлетики Денис Готфрід.

 

Україна не Росія


РФ допінгові скандали, десятки втрачених за їхніми підсумками медалей, сотні дискваліфікованих спортсменів і тренерів не навчили нічого. Власне, максимальна суворість Лозаннського арбітражу стосовно наших сусідів із небажанням іншою стороною шукати компроміс і пов’язана. Більшість головних фальсифікаторів сочинської Олімпіади, попри вимогу обов’язкового відсторонення принаймні на період розслідування, зберегли свої посади. Антидопінгове агентство РУСАДА, діяльність якого WADA визнала незаконною, не лише не розформоване, його державне фінансування починаючи з 2018-го зросло. Родченкова, який дав свідчення лише після втечі до США, Басманний суд Москви заочно засудив до взяття під варту. «Його розстріляти треба за неправду, як Сталін зробив би» — до такої маячні договорився навіть не Жиріновскій, а почесний президент Олімпійського комітету Росії Лєонід Тяґачов.


Єдине що, судячи зі стрімкого падіння результатів російських спортсменів, зі вживанням препаратів вони стали трохи обережнішими. Але то стосується тільки зимових видів: як-не-як Олімпіада на носі, і бодай зберегти ті крихти, що можна виступати без гімну й прапора, хочеться. З літніми ж видами ситуація звична. Яскравий приклад того — чемпіонат РФ із легкої атлетики в закритих приміщеннях. Змагання ще не стартували, а 36 спортсменів «захворіли» й поспішно залишати Іркутськ після звістки про появу допінг-офіцерів.

 

Читайте також: Українську збірну можуть не допустити на Чемпіонат світу з важкої атлетики через допінг


В Україні ж ситуація кардинально протилежна. Усвідомлюючи реальну загрозу опинитися в російській шкірі не лише в легкій атлетиці, а й у багатьох інших видах спорту, Міністерство молоді та спорту оголосило всім нечистим атлетам «нульову толерантність» і в цьому році планує криміналізувати відповідальність за вживання допінгу. Нову антидопінгову політику Міністерства в грудні презентував директор Департаменту олімпійських видів спорту Роман Вірастюк. Мінмолодьспорт ініціює внесення змін і до інших нормативно-правових актів. Передбачається, що порушники антидопінгового законодавства повинні будуть повернути до державного бюджету всі отримані матеріальні винагороди та заохочення, а також будуть позбавлені спортивних і державних звань.


Зрештою, пан Вірастюк у коментарі Тижню розповів про ці зміни детально. Виходить, що наша держава після довгих років дивної поведінки розпочала з допінгом справжню, а не вдавану боротьбу. Водночас хочеться вірити, що, сказавши «а», наші чиновники не забудуть і про «б». Адже суворий контроль і покарання — добре, але треба ще й змінювати підходи до медико-реабілітаційного забезпечення атлетів. Раз держава очікує від своїх представників перемог, то поряд із умовами для тренування варто подбати про адекватне медико-реабілітаційне забезпечення.
Швидке відновлення в сучасному спорті відіграє одну з ключових ролей, і якщо про цей напрям не попіклуватися централізовано, помилок, а разом із ними нових допінгових скандалів не уникнути. Бо ж не дарма чемпіон світу-2013 Богдан Бондаренко, один із найкращих легкоатлетів сучасності, володар третього результату в історії стрибків у висоту, нещодавно сказав, що в період лікування та відновлення він разом із тренером найчастіше керується інтуїцією, обираючи оптимальні варіанти методом спроб і помилок. Зрозуміло, що голов­ні Богданові суперники Мутаз Есса Баршим із Катару чи Дерек Друен із Канади такими деталями голови собі не забивають. Як і заклопотані виключно тренувальним процесом їхні тренери. Про фармакологію та відновлення думають вузькопрофільні спеціалісти. У сучасному спорті дрібниць не буває. На чемпіонські очки, сантиметри й секунди іноді впливають деталі, про які обиватель не задумується взагалі. А фармакологія не дрібниці. І то м’яко кажучи.

-----------------------------------------------------------------------

Роман Вірастюк, директор департаменту олімпійського спорту Міністерства молоді та спорту України:

Упродовж першого півріччя проголосують зміни до законодавства. Це важливо, бо наразі Україна посідає четверте місце в групі ризику Міжнародного олімпійського комітету. Інак­­ше кажучи, будь-яка наступна неприєм­­на історія зі вживанням допінгу може обернутися дискваліфікацією олімпійської команди загалом. Такому явищу треба покласти край. Так, як було колись, уже не буде ніколи. Увесь світ зайняв щодо допінгу в спорті жорстку позицію. А нас поставили перед фактом: або працюєте в загальноприйнятих правових межах, або матимете неприємності.


Коли зміни до законодавства будуть внесені, порушники матимуть кримінальну відповідальність. Той, хто примушує спортсмена вживати допінг, після першої позитивної допінг-проби каратиметься штрафом від 3 тис. грн до трьох років ув’язнення. За повторне порушення передбачається від трьох до п’яти років ув’язнення. За перше порушення з дитиною юнацького віку причетний може отримати від п’яти до семи років ув’язнення. За багаторазові порушення чи заподіяну шкоду здоров’ю спортсмена передбачається тюремний строк до 10 років. Крім того, спеціалісти-порушники будуть позбавлені спортивних звань, тренерської категорії. За таких умов людині світитиме безробіття.


До того ж українські спортсмени віднині матимуть змогу виступати на міжнародних змаганнях, лише пройшовши обов’язковий внутрішній допінг-контроль. Із державного бюджету виділені кошти на проведення 3 тис. проб. Після забору, поки не маємо своїх лабораторій, матеріал висилатиметься в сертифіковані лабораторії за кордон. Підписали угоду з Кельнською лабораторією, яка має славу найжорсткішої у світі.


У важкій атлетиці проби взагалі здаватимуть усі спортсмени, котрі посіли призові місця, починаючи з юнацького рівня. По-іншому не можна, адже наша важкоатлетична збірна відсторонена від усіх міжнародних змагань найвищого рівня на 10 місяців. Поряд із Україною на такий самий термін дискваліфіковані ще дев’ять країн, у яких із допінгом мали проблеми 12, 10 і 9 спортсменів. У нас ситуація трохи ліпша. Мова виключно про трьох атлеток, позбавлених медалей за результатами відкриття проби В, узятої на Олімпіадах у Пекіні-2008 і Лондоні-2012. Винних у такому стані речей ми вже визначили. Це колишній тренерський штаб збірної. Цих людей ми усунули від роботи.


Прикро, що постраждали діти, які ні в чому не винні та які на чемпіонаті світу-2017 могли показати високі результати. Нещодавно українські ЗМІ роздмухали скандал. Мовляв, у складі збірної Грузії чемпіонкою планети стала українка Анастасія Готфрід, якій не знайшлося місця в рідній збірній і через те вона змушена була змінювати громадянство. Анастасія жалілася журналістам, що нею знехтували, але скромно промовчала, що в 2013-му її не включили до складу української збірної якраз через дискваліфікацію, пов’язану зі вживанням допінгу.
З легкоатлетами ситуація теж складна, але не настільки. Проблеми в нас з’явилися після того, як за результатами перевірки проби В втратив здобуту в Лондоні-2012 олімпійську медаль метальник списа Олександр П’ятниця. Обставини там неоднозначні, але нам поставили умову, що якщо протягом року Національна федерація легкої атлетики не проведе щонайменше 150 допінг-тестів, то збірну України не допустять до участі в чемпіонаті світу. Учасники мундіалю мали пройти щонайменше по три проби — змагальні й позазмагальні. Ми цю вимогу перевиконали, провівши 260 тестів. Усі спортсмени були чистими, і відповідно з групи ризику Україна випала.


Приймаючи жорсткі принципи контролю за вживанням заборонених препаратів, ми не даємо спортсменам альтернативи. Тому перейматимемо досвід сусідів — Словаччини, Угорщини, Польщі. Вони теж провадять жорстку антидопінгову діяльність, але перед тим, як цей процес розпочався, до національних збірних були прив’язані науково-дослідні інститути, що займаються відновленням спортсменів. Намагаємося, щоби щось схоже відбулося й у нас. Однак наразі такого потрібного кроку не зробили. Спробуємо виправити ситуацію заднім числом. Дуже важливо, щоб за відновлення спортсменів відповідали люди з ученими званнями, які знають методики й уміють впроваджувати їх на практиці.