Суспільство

  ▪   Єлизавета Гончарова

Незалежна преса місцевого ґатунку

Як формується суспільна думка через регіональні ЗМІ

Регіональна преса має можливість робити огляд багатьох важливих подій, розповідати про пізнаваних в місті чи районі людей, реагувати навіть на дрібні скандали та проблеми громади, чого зазвичай не роблять великі ЗМІ. Але, на жаль, дуже часто вона ж «годує» читача замовними текстами, неякісним поданням матеріалів та ігнорує журналістські принципи. У більшості просто немає вибору: з року в рік люди “годуються” майже безальтернативними газетами чи телепрограмами, низька якість яких вже сприймається як норма. Тенденції розвитку місцевої преси в невеликих містах засвідчують, що навіть попри процес роздержавлення комунальних ЗМІ,більшість редакцій не зацікавлені в змінах, бо досі за звичкою обслуговують владу чи певні політичні сили, а не шукають підтримки читачів.

“Після роботи на всеукраїнських ресурсах мені знову довелося поринути в реалії місцевої регіональної журналістики, і це трохи шокувало. Насамперед тому, що в редакціях я впізнала свою першу роботу – в комунальній місцевій газеті ще десять років тому, і мало що з того часу змінилось”, - вважає Гаяне Авакян, ментор Агенції розвитку локальних медіа “Або”, яка втілювала проект допомоги десятьом редакціям, більшість з яких в процесі роздержавлення і раніше не працювати в онлайні. “Під час відбору ми побачили, що типовими лишилися проблеми з кадрами, відсутністю нормального рекламного прибутку, падіння тиражів, невибагливість до власних матеріалів, неспроможність створювати контент для мережі, заангажованістю та компліментарністю до влади. Десятьом редакціям ми надали сучасну онлайн-платформу для міського сайту і (що важливіше) щоденну менторську підтримку досвідчених редакторів, програміста та дизайнера на рік, практичні тренінги в редакціях і поза ними. Кожного дня вони мають можливість консультуватися з ментором щодо створення новин та нестандартних форматів, розкрутки сайту”.

Гаяне була вражена, що не всі пристали до такої безкоштовної допомоги, хоча вона зізнається: свого часу, коли створювала свій сайт в рідному Бахмуті, все б віддала за таку допомогу. Не всі мали мотивацію до таких змін: в одній з редакцій після тренінгу звільнилися усі журналісти, один з них навіть назвав проект "сектою". Дві редакції покинули проект, хоча для участі в ньому пройшли величезний конкурс. Причиною тому стало небажання ламати старий уклад – неспішне життя провінційних газет. Важко почати працювати щоденно, оперативно і інтенсивно, піднімати та розкручувати нове ЗМІ з нуля, коли звик здавати номер за два дні – і розслабитися.

Читайте також: Тексти і контексти

“Саме тому ми назвали себе "Або", бо редакції ЗМІ в регіонах зараз стоять перед вибором: або припинити своє існування, або вийти із зони комфорту та почати створювати цікавий, сучасний, інтерактивий онлайн-контент. Це складний, але перспективний шлях, в якому є місце приємним перемогам. Наприклад, коли матеріал про реформу децентралізації на сайті Біляївка.Сity, невеликого ОТГ під Одесою, несподівано постить на своїй сторінці прем’єр Гройсман – і статистика переглядів зашкалює. Тоді ми жартували, що такий СММ-менеджер не всім українським ЗМІ по кишені. І в кожної з дев’яти редакцій, які ризикнули і лишитилися в проекті, є шанс нарешті стати лідерами в своєму місті, цікавими аудиторії та рекламодавцям”, - впевнена ментор.

Автори іншого проекту - аналітичного звіту моніторингу регіональних ЗМІ Інститут демократії імені Пилипа Орлика за листопад 2017-го, що оприлюднив «Детектор Медіа», вважають: регіональні та місцеві ЗМІ схильні, у першу чергу, розважати та лякати своїх читачів. За інформацією моніторингу, третину всього контенту склали матеріали розважально-пізнавального характеру, так званого медійного шуму, - 32,4 %. Життя місцевої громади журналісти висвітлюють у 13,1%. В новинах більш за все публікацій про кримінал та діяльність правоохоронних органів (22%). А ось частка журналістських розслідувань майже в усіх виданнях, що вивчалися, не більше ніж 1%. На жаль, саме у місцевих ЗМІ дуже велика кількість відверто замовних текстів, з прямою або нативною рекламою. Частіше за все — представників влади чи політичних сил. Автори  звіту вважають, що відсутність балансу дає підстави вбачати ознаки політичної джинси як просування однієї сторони — місцевої влади. В звіті є конкретні приклади, які в даному випадку стосуються висвітлення подій в Донецькому регіоні:

“Експертка чернівецької групи ІДПО Тетяна Смолдирева вважає: «"Вісті Донбасу" мали би дозувати присутність у газеті Павла Жебрівського або ж доцільність посилання на нього як єдине, головне джерело інформації. Перша, друга, третя та шоста сторінки радше нагадують звіти влади, аніж збалансовані інформаційно-аналітичні публікації. До прикладу, перша публікація (1 стор., № 1) "На Донеччині перша куркульська сотня" (про об’єднання підприємців в Асоціацію) містить коментарі голови ОДА та директора Департаменту економіки ОДА, а не головних дійових осіб, тобто підприємців”.

На жаль, подібна картина притаманна для багатьох місцевих ЗМІ без прив’язки до регіону. Традиційно в місцевих газетах левову частку об’єму займає телепрограма та рекламні оголошення, із кількості сторінок, що лишилися, — десь половина власних матеріалів, всі інше - або запозичені з Інтернету, або просто не мають авторства та посилань на джерело. Не гребують й відвертим плагіатом, з яким довелось стикнутися на власному досвіді: в місцевій газеті був надрукований уривок матеріалу про бійців в шпиталі з тексту, що був написаний для одного з сайтів. Звичайно, вже з іншим прізвищем. Через брак фахівців (навряд сильні журналісти зараз мріють, наприклад, потрапити в комунальну газету з мінімальною зарплатнею) середньостатистична місцева преса за рідким виключенням розташована на своєрідній панелі різного ступеню контрастів: від занудно-радянського стилю звітів до відвертої “жовтизні”, коли нехтуються не тільки правила подання матеріалу, а й самі факти. Це якщо не казати про зовсім банальне: безграмотність, невміння аналізувати чи надавати докази своїм твердженням. Але головне, що через жорсткий контроль владою на місцевому рівні це формує звичку у читачів споживати саме таку “напівправду” (тільки позитивний тон чи неякісну аргументацію критики), а журналістів — боятися по-справжньому розбиратися в проблемах, критикувати чи вказувати на помилки. Але продовжувати вважати це прикладом проблемної журналістики, хоча в багатьох випадках це більше схоже на корпоративні ЗМІ, від яких же ж ніхто не чекає гучних викриттів, а чекають на звіти про досягнення.

Читайте також: Як українські ЗМІ проковтнули блогосферу

Але не варто думати, що подібні проблеми можуть бути притаманними тільки старим редакціям, які мають давні традиції патерналізму. Нещодавно в Краматорську, наприклад, анонсували створення нового телеканалу “Донеччина TV” під патронатом пана Жебрівського, якого вище по тексту згадували експерти в якості беззмінного спікера “Вістей Донбасу”. Багато хто вважає, що канал може спіткати доля газети, якщо редакція не буде мати жорстку позицію та не намагатиметься виходити на вищий рівень подання регіональних новин. Майбутній керівник “Донеччина TV” Ілля Суздалєв розуміє, що завдання — важке. Але впевнений, що з владою треба співпрацювати, якщо це йде на користь громаді:

Читайте також: Зона комфорту

“Щодо кадрів для медіа: з цим, дійсно, у Краматорську біда. Але за останні декілька років тут з'явилось чимало нових медіа, в яких виросли нові журналісти. Розраховуємо як на перевірених фахівців, що вже брали участь у створенні ЗМІ "з нуля", в тому числі і телебачення, так і на молодь, яка хоче працювати на телебаченні і готова вчитися одразу на практиці. Щодо запобіжників втручання влади у редакційну політику. Ми - команда цього проекту - виходимо із того, що в нас разом із суспільством, частиною якого є і влада, є спільне глобальне завдання - розвиток українського простору на Донеччині. Не тільки інформаційного. І це спільне завдання, над яким ми працюватимемо спільно із суспільством, всім суспільством, підкреслюю, і з владою в тому числі. В цьому немає нічого страшного, якщо ця співпраця будуватиметься з дотриманням журналістських стандартів, що для нашої команди принципово. Позиції голови ОДА Павла Жебрівського і наша в цьому співпадають”.

Звичайно, хочеться сподіватися, що місцева журналістика буде розвиватися, як, до речі, і журналістика будь-якого іншого масштабу. Бо, насправді, вона є найближчою до читача, тому має неабиякий вплив. Але для цього в суспільстві повинно сформуватися потреба в якості інформування, щоб тавро провінційності та жорсткої цензури вже не сприймалось як норма.