Суспільство

  ▪   Андрій Голуб ,   Андрій Єрмоленко

Псевдолідер: вовк в овечій шкурі

За даними Центру Разумкова, більшість українців (73%) згодні або радше згодні з тим, що партії, які довгий час перебувають при владі, скомпрометували себе, а надія лише на нові політичні сили й нових лідерів. Щодо останніх, то в необхідності «свіжої крові» переконані також понад половина (55%) українців.

 Якщо додати сюди зневіру в більшості державних інституцій, несхвалення дій різних гілок влади та незадоволення результатами Майдану, то стає очевидним, що поле для появи у вітчизняній політиці нових облич широке як ніколи. Водночас бажання Кремля використати наявні в Україні суперечності проти неї самої зовсім не міф, а чи не головна загроза після зупинки Росії на військовому та економічному фронтах.

За таких умов прості громадяни опинилися в розгубленому становищі: з одного боку, є ризик стати сліпим виконавцем волі ворога, з другого — німим спостерігачем незграбних та шкідливих дій нинішньої політичної еліти. 2018 рік — останній напередодні виборів, тому це й останній шанс для потенційного «нового лідера» проявити себе та мати достатньо часу для набрання політичної ваги. Редакція Тижня спробувала розібратися, яким може бути такий «лідер» і до чого в його діях слід ставитися з пересторогою. Цей перелік ознак не вичерпний, а кожна з них окремо не свідчить про злі наміри. Йдеться про узагальнений портрет. Головна ж порада Тижня дуже проста: у будь-якій ситуації ніким не зачаровуватися та завжди запитувати, кому вигідно.