Суспільство

  ▪   Єлизавета Гончарова

Як розвивається середній і малий бізнес на Донбасі

Фото: УНІАН
Які тенденції помітні в розвитку підприємництва на Донбасі
Матеріал друкованого видання
№ 51 (527)
від 21 грудня, 2017

Малий і середній бізнес на Донеччині зараз схожий на талановиту нерідну дочку, на яку всі в родині начебто покладають свої надії, але смачненьке нишком віддають усе-таки рідним, хоча й не таким жвавим, дітям. Звична для Сходу орієнтація на велику промисловість із приходом війни починає зміщуватися в бік індивідуальних підприємств. Ця тенденція, звичайно, більше вимушена, ніж усвідомлена, але для регіону, фінансовий стан якого суттєво залежав від радянських і пострадянських промислових монстрів у руках олігархів, це точно крок уперед. 

Багато корисного для становлення бізнесу зробили всілякі міжнародні проекти, спрямовані на допомогу людям, що виявили бажання заробляти на життя самостійно. Дуже активно вже котрий рік поспіль працювала команда Програми розвитку ООН в Україні. Вона за фінансової підтримки урядів Польщі та Японії й у партнерстві з Донецькою та Луганською облдержадміністраціями й Торгово-промисловою палатою України впровадила не тільки низку грантових проектів, а й організувала для підприємців Донбасу ділові заходи на рівні, про який за час війни тут уже встигли забути. Виставка «Схід-Експо-2017», що відбулася спочатку в Краматорську, а потім у Києві, показала, що попри війну та відтік з території капіталу й людських ресурсів, тут є ідеї та бажання їх використовувати. 86 підприємців із Донеччини та Луганщини, які отримали фінансову підтримку для розширення чи початку бізнесу, продемонстрували свої річні успіхи. На експозиції були представлені товари сільськогосподарського циклу (сири, мед, ковбаси), бізнес-сфери послуг (швидка їжа, хендмейд, пошив одягу), новітні технічні розробки (для будівництва, промисловості чи альтернативної енергетики), місцеві «родзинки», як-от соляні кімнати для оздоровлення (з родовищ Соледара). 

Читайте також: Піца без пива в тролейбусі

«Успішний малий і середній бізнес — це запорука сталого економічного розвитку. Зараз украй важливо підтримувати підприємців із регіонів, що постраждали від конфлікту. Створення робочих місць і відкриття нових ринків збуту — одна з нагальних потреб для бізнесів Донецької й Луганської областей», — зазначив на відкритті виставки в Києві Віктор Мунтяну, керівник Програми відновлення та розбудови миру, що реалізується Програмою розвитку ООН на Сході України.

Справді, впровадження допомоги дрібними бізнесменам якоюсь мірою є більше питанням виживання, ніж збагачення. Велика кількість людей, що втратила роботу за спеціальністю через захоплення територій і закриття підприємств, бо припинилися торговельні зв’язки з країною-окупантом, постала перед питанням: як годувати родину? І деякі з них вирішили прийняти цей виклик, заручившись підтримкою, узяти відповідальність на себе. Особливо цікаве перетворення відбувалося з тими, хто був змушений виїхати з власного дому через окупацію. Вони подекуди починали займатися тим, що ніколи не входило в коло їхніх інтересів. Наприклад, юрист і будівельник з Макіївки виїхав у невеличке селище, де створив екоферму, на якій виготовляються козині сири власного виробництва. А селянин із Новоазовського району переїхав у Маріуполь, відкрив квест-кімнату, хостел та антикафе, про яке в невеличкому селищі навряд чи навіть хто-небудь чув. Чи спрацює такий стресовий менеджмент, стане зрозуміло з часом.

Звична для Сходу орієнтація на велику промисловість із приходом війни починає зміщуватися в бік індивідуальних підприємств. Ця тенденція більше вимушена, ніж усвідомлена, але для регіону, фінансовий стан якого суттєво залежав від промислових монстрів у руках олігархів, це точно крок уперед

«Я виробляю різні ветеринарні субстанції, і хоча мій бізнес не прив’язаний до місцевого рівня, але вплив війни відчутний, — розповідає власник виробничої компанії з Бахмута Геннадій Сєчкін. — Звузилося коло споживачів, бо багато моїх клієнтів жили в містах, що нині окуповані. Зараз вони розкидані по всій Україні, шукають поставників ближче до себе. І я свідомо відмовився від торгівлі з Росією ще у 2014 році. Хоча тоді ми взагалі не розуміли, що робити: якби в нашому місті залишилися бойовики, прийшлося б виїздити, бо для мене вони є ідеологічними ворогами. Але чи вдалося б кудись якось вивезти обладнання та чи вийшло б щось відновити на новому місці — це такі питання, що зараз вже й думати над ними не хочеться».

Підприємець вважає, що першою умовою для розвитку невеликого бізнесу на Донбасі є припинення бойових дій. Чи то з відновленням територій, чи то навіть через тимчасове відокремлення окупованих територій. Але без хиткої лінії фронту, бо через постійну напругу та нестабільність ситуації підприємці не можуть навіть узяти банківські позики для розвитку своєї справи: «Мої заставні активи в місті, де відчутна війна. Тому коли я звертаюся в різні банки й вони чують про Бахмут, замість грошей я дістаю відмову. Тож для середнього бізнесу зараз дуже мало можливостей. Якщо малий ще може «випливти» завдяки грантам, то нам допомагають не так охоче. Хоча ще у 2015-му я отримав грант приблизно 200 тис. грн на відкриття цеху стерильних препаратів, де в мене, за умовами проекту, рік працювали переселенці. Цех успішно працює й далі, але на серйозніші проекти, що в моїх планах, грошей не вистачає».

Читайте також: Бізнес за окупації

Обласна влада теж дуже завзято взялася за малих і середніх підприємців. Точніше, за різноманітні проекти для їхньої підтримки. Найгучнішим став проект «Український донецький куркуль», який пропагує голова ВЦА Павло Жебрівський: «Облдержадміністрація взяла курс на розвиток малого та середнього бізнесу, адже це диверсифікація ризиків муніципалітетів по податках, диверсифікація ринку робочої сили. Наша програма «Український донецький куркуль» має на меті саме створення класу дрібних і середніх власників у всіх господарчих сферах. На цю програму ми виділяємо 140 млн грн», — написав він на своїй сторінці в соцмережі після чергового круглого столу щодо підтримки бізнесу. 

І хоча керівник Донеччини вважає, що для демократизації області потрібно 100 тис. куркулів, таку армію самодостатніх та ініціативних він ще не назбирав. Люди традиційно насторожено ставляться до ініціатив влади, багато хто навіть не намагається подавати свої заявки, бо впевнений, що гроші отримують тільки «свої». Інші, підозрюючи, що кошти дають «не просто так», не бажають стати в будь-який спосіб залежними від влади. Для багатьох невигідним є вихід із тіні для участі в офіційних проектах, бо вони не готові платити всі податки та виплати згідно з чинним законодавством. Зростання суми єдиного податку на початку року, наприклад, змусило закрити свою діяльність тисячі дрібних підприємців на Донеччині. Хоча частина з них фактично працює далі.

Але приклади зростання активності знайти можна. У тому самому Бахмуті найбільшу допомогу в межах «куркульської» програми дістала фірма, що запланувала організацію підрозділу 3D-друку будівельних конструкцій на базі підприємства з використанням будівельного 3D-принтера. Фахівці кажуть, що такі приклади — дуже хороша тенденція, бо насичення тільки сфери обслуговування чи фільтрація бюджетних  грошей навряд чи приведе до збільшення коефіцієнта корисної дії для розвитку регіону. Сергій, підприємець із Краматорська, налаштований не так оптимістично, бо вважає, що ми, як і раніше, пасемо задніх. Принаймні, на його думку, середньострокові перспективи гнітючі: «Бізнес із виробництва переходитиме в сервіс і обслуговування, кількість зайнятого населення зменшуватиметься.

Читайте також: Дрібний бізнес

І це набирає обертів, вимоги до умінь постійно зростатимуть, а з урахуванням цих трендів і замкненості регіону ми мимовільні свідки нового іржаво-териконового поясу Європи... Насправді ми живемо дуже бідно, розгойдуємося надто довго. Маємо низьку купівельну спроможність населення та брак якісного трудового ресурсу для швидкої організації бізнесу. Тут не народжуються тенденції, тренди й технології, не відбувається культурної дифузії, тут немає нових соціально-економічних моделей, які були б цікаві цивілізації. Розвиток тільки у сфері споживання, де в людей немає вибору: ритейл, вирощування, сервіси. Натомість є умовна дифузія технологій із центрів... Таке собі цивілізаційне усереднення». 

Але навряд чи зараз можна очікувати від регіону, де вирує війна, економічного вибуху чи небувалого розквіту високотехнологічних виробництв. Бо Донбас справді знекровлений не тільки руйнуваннями від бойових дій, а й колосальним відтоком людських ресурсів. Їх, на жаль, бракує нині майже в усіх сферах життя, зокрема для роботи в малому та середньому бізнесі.