Суспільство

  ▪   Єлизавета Гончарова

Намалювати світ навколо

У звичайній школі Бахмута педагог-організатор Андрій Кузнецов вчить дітей розповідати про навколишній світ за допомогою саморобних мультфільмів із картону та пластиліну. Нещодавно школярі зробили мультфільм-подяку воїнам АТО, завдяки яким у прифронтовому місті панує мир.
Матеріал друкованого видання
№ 51 (527)
від 21 грудня, 2017

Зараз дуже важко знайти в школі вчителя-чоловіка: непрестижно, платять не дуже багато, ще й паперової роботи окрім безпосередніх занять з учнями вагон. Тому дітей у нас традиційно виховують переважно жінки. Звичайно, зустрічаються ще вчителі праці чи фізкультури, але їх точно недостатньо для формування чоловічого прикладу чи зацікавлення суто чоловічими справами. Тому життя в школі вирує зовсім по-іншому, коли в ній є не просто вчитель-чоловік, а ще й творча та активна людина.
«Працюю в школі вже понад 10 років. Моя присутність в освіті навіть для мене самого інколи здається парадоксальною. У лютому 2014-го я був на курсах підвищення кваліфікації — єдиний чоловік із майже чотирьох десятків учителів. Навіть запитав себе тоді: можливо, вже й мені нічого робити в цій системі? Але потім життя показало, що я був там, де мав бути. У нас вже почали «віджимати» території, стартувала потужна пропаганда «русского мира», тому саме в школі було важливо тримати Україну, зокрема й через музику, вірші, постановки», — розповідає Андрій Кузнецов. 

Важко пояснити, у чому полягала сміливість і важливість тих, здавалося б, дрібничок, на які натякає бахмутський учитель. Особливо тим, хто не був тоді в містах, охоплених незрозумілою істерією та антиукраїнськими настроями. Чи успішно «забув» про це, поширюючи думку, що «армія України прийшла катувати народ Донбасу, який ніхто не захоплював». Коли за стрічку кольору національного прапора виносили смертельний вирок, за почуту українську мову на святі в центрі міста хапали за руки, щоб відвезти в підвали Слов’янська. Коли директори шкіл на останньому дзвонику опускали очі додолу, бо замість урочистого підняття прапора під гімн України найкращими випускниками поспіхом проводилися формальні заходи. Тому що навколо ходили невідомі озброєні люди, і це точно було небезпечно для дітей. Тоді навіть музична добірка на святі для багатьох слугувала таємним сигналом: дивіться, ми є, Україна є, все буде добре! 

Читайте також: Формула хоробрості

«Гібридна війна йде вже давно. І вона в нас у голові. Ми тут, навіть не помічаючи цього, від народження піддаємося окупації: у дитячому садочку співаємо пісеньки про берізку, виховуємося на казках про ведмедів та іншій російській атрибутиці. Я не боюся помилитися: якщо подивимося на десять сценаріїв різноманітних дитячих заходів для будь-якого віку, дев’ять із них будуть просто перекладені з російської. Те саме з гумором: усілякі шкільні КВК багато років були пов’язані з жартами на російську тематику. Бо, на жаль, ця сфера, як і багато інших, мала російську спрямованість. А для підлітків це дуже важливо: гумор, жарти, якісь постановки. Це допомагає їм опановувати ази спілкування, знаходити свої сильні сторони, вливатися в колектив. У такому віці вже не «зачепиш» просто офіціозними шароварами чи віршами для галочки. Треба, щоб усі барви життя в дітей були наші, українські! Особливо в школі», — вважає вчитель.   

Справді, навряд чи зараз актуально вимагати від школи тільки функції наповнення знаннями. Освіта приймає виклик від покоління, якому вже недостатньо слухати вчителя, бо інколи воно знає набагато більше. Сучасні діти часто гостро реагують на подвійні стандарти, до яких у дорослих уже сформувався імунітет: підлабузництво, вибірковість законів, цинізм у різних виявах. Вони вимагають зовсім інших якостей і від самих учителів: уже недостатньо просто читати лекції, треба бути особистістю, шоуменом, якщо бажаєте. І шукати різні методи, які дадуть змогу дитині потім бути успішною в житті, впевнений Андрій Кузнецов. «Звичайно, для старшокласників дуже важливо успішно скласти ЗНО, бо це старт для майбутньої кар’єри. Але, як на мене, нам обов’язково треба вчити й іншого. Можливо, варто запроваджувати «портфоліо учня», щоб окрім знань дитина демонструвала, як вона вже навчилася застосовувати свої навички: організаторські, проектні, вміння самостійно ставити та виконувати завдання. Зараз ідеться не про грамоти чи дипломи, які в нас одразу ж почнуть купувати або підробляти, а про реальну участь старшокласників у якихось цікавих проектах, що не тільки будуть корисними для суспільства, а й зможуть «попрацювати» на майбутню профорієнтацію. Тому дуже круто, що зараз так активно стали залучати молодь до громадської діяльності. Бо окрім надання інформації надзвичайно важливо розвивати навички та цікавість дітей до довколишнього. Це потрібно не тільки для вступу до вишу, а й для подальшого працевлаштування. Багатьом компаніям уже не цікаво, чи володієте ви якимись комп’ютерними програмами, чи навчилися писати проекти, чи знаєте теорію ораторського мистецтва. Їх цікавить, що ви вже зробили, нехай на шкільному чи міському рівні. І тут дуже допомагають різноманітні активності, до яких, безумовно, треба привчати ще в школі», — каже педагог. 

Зараз на Донбасі активізувалися різноманітні молодіжні рухи, майже в кожному місті створюються так звані вільні простори, де креативні люди можуть генерувати нові ідеї, які змінюють простір навколо. Але, щоб людина виросла креативною та цікавою, їй потрібно створити умови ще в школі. Тому Андрій Кузнецов робить з учнями чимало цікавих речей. Якось натрапив на онлайн-журнал The Ukrainians про успішних українців і здивувався: наскільки мало з видатних людей він знає! Виявилося, що не набагато краще з цим і в його учнів: про успішних та відповідальних в Україні якось не дуже прийнято розповідати на телебаченні чи писати в масовій пресі. А для дітей, які живуть у провінції та навряд мають можливість ходити на вистави чи великі спортивні заходи, цієї інформації взагалі не існує. Тому він придумав цікавий проект, у межах якого старшокласники мали зробити своєрідну презентацію про когось із видатних українців на власний вибір. 

Читайте також: Вася Енерджайзер

«В актовому залі зібралося понад 200 учнів, семеро старшокласників представляли своїх кумирів. І це було так добре, що діти відгукнулися: вони готували доповіді про сучасних українців, аналізували їхню стратегію успіху, яка є цікавою та надихає. Адже нації потрібні герої, справжні, зрозумілі, сучасні. Тепер планую реалізувати великий проект і запросити успішних людей із різних царин: айтішників, художників, акторів, лікарів. Щоб діти бачили: у цій країні вони мають можливості зробити кар’єру, стати корисними. Досі сюди не доїжджав ніхто. Із початком війни завдяки волонтерам у нас стали бувати різні цікаві люди. Але інколи дуже сумно, коли вони відверто «роблять знижку» на те, що тут Донбас. Так, начебто нам треба щось простіше, попсовіше»...

А хочеться, щоб усе було по-справжньому. Навіть для наймолодших у пана Андрія є дуже цікаве хобі: він учить дітей робити мульт­фільми. Ще до війни зі школярами створив мультик про Бахмут, який взяв участь у міжнародному конкурсі. На літніх канікулах зібрав на базі міської волонтерської організації дітей, серед яких були й переселенці. Зробили невеличкий мультик із картону про воїнів, які захищають нашу землю. Каже, що тему обрали самі діти, а потім запропонували створити мультфільм ще й про волонтерів. Група сформувалася різновікова, з різними вподобаннями. У когось краще виходить малювати чи клеїти, хтось є автором ідей, комусь до вподоби процес зйомки. Свій міні-фільм вони презентували на зустрічах із громадськістю та воїнами, і ті були дуже зворушені. Діти відгукуються на різні соціальні проблеми. На акції, присвяченій Всесвітньому дню бездомних тварин, будь-хто мав змогу виліпити з пластиліну собаку чи кішку, які напередодні року Жовтого Собаки з’являться в соціальному ролику, змонтованому на студії анімації під керівництвом Андрія Кузнецова. 

«Зараз уся наша група працює над індивідуальними проектами: самостійно придумуємо тему, пишемо сценарій мультфільму. Є історія про тваринок, про фантастичні пригоди в космосі, є розповідь про динозавра. Ми не поспішаємо, бо це дуже кропітка й важлива робота: зрозуміти, про що ти хочеш сказати світу, тоді придумати, як саме. А вже потім зробити й чекати, як це змінюватиме все навколо»...