Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
12 квітня, 2011   ▪   Костянтин Раковський   ▪   Версія для друку

Більше, ніж музей

«Відділити політику від історії можна, але не в сьогоднішніх українських реаліях»
Більше, ніж музей

Директор музею "Тюрма на Лонцького" Руслан Забілий запевняє, що жодні проблеми не завадять діяльності меморіалу жертв окупаційних режимів

 

Сама колишня вулиця Лонцького з’явилася на мапі Львову в 1919 році, і польською владою була названа на честь середньовічного воєводи. В різні роки вона називалась по-різному: Сталіна, Миру, Бандери. Тюрма ж, розташована в будинку ще австро-угорської жандармерії, назавжди залишилась в пам’яті львів’ян за першою, старою назвою вулиці.

За Польщі тут знаходився Четвертий відділ Головної комендатури державної поліції, да повноважень котрого входила боротьба з «антидержавними» організаціями типу Організації українських націоналістів та Комуністичної партії Західної України. Неофіційно тюрма спеціалізувалася на політичних в'язнях. Під час Львівського процесу 1936 року в тюрмі утримувалися Степан Бандера, Ярослав Стецько, Микола Лебідь та інші підсудні. Під час німецької окупації приміщення зайняло гестапо, а з 1944 року тут діяв слідчий відділ і слідчий ізолятор НКВС (НКДБ)-МДБ-КДБ СРСР.

На сьогодні музей-тюрму переважно відвідують європейці, львівська молодь, поляки, яких теж було багато закатовано в цих казематах після «золотого вересня» 1939 року. Особливо уважні і коректні – німці. Бувають туристи і з екзотичніших країн, наприклад, японці чи бразильці.  Скандальні обшуки спровокували спалах інтересу до музею-тюрми в самому Львові. Відвідуваність музею зросла вдвічі. «Часто дякують за роботу, - каже Руслан Забілий, - Українців особливо багато почало тут з’являтися після скандальних обшуків у музеї. Виявилося, що на Східній Україні багато хто і не здогадувався про існування музею-тюрми».

-  Яким на сьогодні є статус музею-тюрми?

- Музей на сьогодні не відноситься, як багато хто помилково вважає, до Українського інституту національної пам’яті (УІНП). Пропозиція про таку передачу нашого музею піднімалась, але зі зміною влади в країні була призупинена. Варто сказати, що значно був реорганізований і сам УІНП, причому в бік зменшення його самостійності і повноважень. Мати при собі музей, ще й юридично незалежний, він уже не може. Інститут національної пам’яті перетворився на науково-дослідну установу при Кабінеті міністрів, й багато в чому просто дублює діяльність Інституту історії НАНУ. На сьогодні ж «Тюрма на Лонцького» є окремою юридичною особою при СБУ і теоретично підпорядковується його керівництву. Але контакту із керівництвом СБУ немає з того часу, як очолювати службу  прийшли нові люди. На мою думку, наш музей, як і багато інших, мав би перебувати під егідою Міністерства культури.

-  Є чимало спогадів дисидентів та інших жертв радянської системи, але цікаво, чи існують відверті спогади їх переслідувачів?

- Хоч ці люди і живуть серед нас, та й я сам знаю кількох ветеранів НКВС, але вони не йдуть на контакт. У цих людей є така дивна здатність: говорити про що завгодно, окрім практики своєї роботи. У відставників спецслужб існує сильний корпоративний дух, який зав’язує язики.

- Але ж були і віткачі із розвідки, з КДБ?

- Ті, хто втекли (а їхні спогади добре відомі), практично не мали безпосереднього відношення до репресій, і вже тим більше до спецоперацій проти УПА. Як виключення можу назвати хіба що спогади Григорія Саннікова «Большая охота» про боротьбу з Українською повстанською армією. Я чув, що його після публікації було виключено з ветеранської організації.

- Останні операції проти бандерівців відбувались ще наприкінці восьмидесятих років, наприклад 1988 року, коли внаслідок операції «Бумеранг» з великим розголосом було розкрито підпілля, що існувало в Україні.

- Не думаю, що там мало місце дуже вже серйозне й розгалужене підпілля, але що стосується самої операції «Бумеранг», то, припускаю, що справи по ній могли бути знищені під час великих чисток архівів КДБ ще на початку 1990-х років. Сподіваюсь, ми таки довідаємось колись про те, що за підпілля тут було за горбачовських часів. Є така надія, що щось збереглося у Польщі, бо операцію «Бумеранг» одночасно проводили як радянське КДБ, так і польське МВС. На жаль, з поляками у нас співпраця не налагоджена ще належним чином, на відміну від прибалтів, які розсекретили  великий масив документів радянських спецслужб.

Але «Бумеранг» - це тільки одна з багаточисельних операцій радянських органів безпеки, яка стала відомою завдяки тому, що тодішній голова КДБ УРСР Микола Голушко вирішив провести з її приводу голосну прес-конференцію і взагалі надати їй розголосу. Деталі безлічі інших спецоперацій залишились нам невідомими і по сьогодні: і по церкві, і по культурі, і по письменникам та дисидентам. Вони далеко не обмежувалися тільки впровадження радянських агентів в українські націоналістичні організації за кордоном. Співробітники спецслужби писали агітаційні брошури: таких книг, наприклад, чимало опублікував член управління КДБ у Львові Євстафій Гальський (під псевдонімом Клим Дмитрук). Проводили і операції з дезінформації в ідеологічній війні.  Нещодавно на «Історичній правді» я написав про те, як КГБ підкоригувало вилучені у колишнього повстанця Данила Шумука спогади, добавивши туди вигадані дані про жорстокість боївкарів бандерівської служби безпеки, і передали їх через контрольовані канали на Захід.

 - Ви не раз вживали тезу, що українське бачення історії амбівалентне. Очевидно, у кожної сторони в історичній дискусії є свої герої, свої сформовані роками міфологеми і бачення тих чи інших подій. І, наприклад, з чиєїсь точки зору убивство Ярослава Галана може служити виправданням розстрілів десятків тисяч людей у тюрмах Галичини 1941-го. Причому, обидва табори не терплять ніяких компромісів. Що робити?

 - По-перше, не потрібно сприймати історію так, ніби ми самі живемо в ідеальному суспільстві. У нас і сьогодні зникають люди, в МВС відбуваються катування, багато випадків незаконних затримань, засуджують невинних. Якщо не можемо навіть собі дати раду, чи маємо ми давати оцінки діям наших предків, що вони робили правильно, а що ні? По-друге, шлях до примирення можливий лише через відхід від історичних міфів і перехід до прозорої історії. Коли не стоятиме грифів «таємно», а кожен факт можна буде підтвердити чи спростувати, звернувшись до документів, які будуть доступні всім бажаючим. Якось, полемізуючи з народним депутатом-комуністом Голубом, я спитав його: якщо ви вважаєте бійців НКВС героями, то чому тоді боїтесь розсекречувати документи про їх діяльність? Чому нас обшуковують за спроби навіть не виправдати бандерівців, а бодай дати належну історичну оцінку тих часів? Відповідь  очевидна: відкритість документів уб’є навколоісторичні міфи, якими маніпулюють комуністи, та й не тільки вони.

І третє: потрібно захистити історію від політики, поставити заслін втручанню політиків у історичну науку. Бо політики її приватизовують і перетворюють на пропаганду. Пріоритетом же для самих дослідників має бути власне історія, бо заангажовані дослідники підрізають довіру до науки взагалі.

- Але ж наприклад, законодавче визнання Голодомору геноцидом, чи кримінальна відповідальність за заперечення Голокосту теж можна кваліфікувати як втручання держави у історію?

- Тут немає протиріччя. Проблема лише в тому, щоб питання і Голодомору, і Голокосту не були частинами партійних програм, а тема їхнього визнання підіймалася не політиками, а широкою суспільною дискусією. Відділити політику від історії можна, але не в сьогоднішніх українських реаліях. Для того, щоб така дискусія була конструктивною, як я вже казав, не має залишатися жодного засекреченого документу радянських репресивних органів.

- Чи багато старих радянських чекістських кадрів на сьогодні працює в СБУ? Наскільки вони там впливові?

- Їх, хоч і через 20 років після розпаду СРСР, мабуть, ще багато у нашій Службі безпеки. Видно, в цьому є корені тієї проблеми, що у наших працівників СБУ виникають такі думки, як озвучені на початку минулого року паном Хорошковським - все, що у нас варто було розсекретити, ми вже розсекретили, а решта вже  таємниця, яку потрібно зберігати. Але хіба можуть бути державною таємницею української Служби безпеки таємні документи вже неіснуючої держави СРСР і її репресивного органу? Тим більше, що багато із проведених КДБ операцій були незаконними навіть з точки зору радянського права. Ми маємо відхрещуватись від спадку КДБ, інакше будемо вимушені визнати, що й наша СБУ виховується на злочинних тоталітарних ідеях та практиці.

- Що чекає далі «Тюрму на Лонцького»?

- Музей наразі працює у звичайному режимі. Ба більше того: у порівнянні з 2009 роком, коли відкрилася «Тюрма на Лонцького», ми все ж таки пішли вперед. Є нові ідеї по видавничим проектам. Готується нова експозиція, присвячена дисидентам. Вона могла б уже працювати, але все гальмується не тільки обшуками, а й відсутністю належних матеріалів, документів КДБ, що стосуються дисидентського руху, баком фінансування для створення повноцінної експозиції. Обладміністрація підтримує наші прагнення, однак коштів не виділяє. Допомагає й громадськість, приносячи нам цікаві експонати. Щоправда, сам бренд Української повстанської армії зіграв поганий жарт. Багато людей, маючи на руках цікаві документи (наприклад, в Долинському районі нещодавно знайшли цілий архів ОУН), пов’язані з УПА, думають, що їх можна продати за великі гроші, а переконавшись у зворотному, просто знищують. Звичайно, експозиційну цінність мають рідкісні речі: бофони (гроші УПА - Ред.), ориганільний підпис Шухевича чи невідомий твір Ніла Хасевича, однак знайти таке – це фантастика. Розсіяні по Галичині матеріали ОУН мають іншу цінність - історичну. Ми намагаємося вести роз’яснювальну роботу, що їх знищення - це злочин проти національної пам’яті, за всі ці документи інші люди колись заплатили кров’ю.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    4 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено