Суспільство

  ▪   Вікторія Малишева

Хлібом єдиним

Ви знали, що їжа – культ та домінанта у «республіці»? Пообіцявши нормальну їжу, ви зробите людину щасливою на якийсь час. Навіть, не одяг, парфуми чи техніка, а їжа стає предметом мрій більшості пересічних мешканців «республіки». Невже за це віддавали життя усі ті, хто мріяв про краще життя?

Моя тітка - звичайний пенсіонер. Отримує зараз одну пенсію, це 2700 рублів. Жодних інших доходів вона немає, то запрошуючи її на обід, ми маємо на увазі не якийсь світський раут з Агати Крісті, а повний обід з першим, другим та десертом, а крім цього декілька перекусів під час її гостювання у нас на ці декілька годин. Вона уточнює, що буде на столі. По-дитячому радіє, коли ми обіцяємо пиріжки, товчену або смажену картоплю, а коли мова йде про м’ясні страви, тітка не приховує емоцій. Їй не треба розмов чи телебачення, головне – велика порція їжі на столі перед нею, яку вона буде пригадувати ще декілька днів. Для неї м'ясо – розкіш, незвичайна розкіш – ковбаси, кава. Іноді вона бере собі солодощі з тих, у яких закінчився термін реалізації. Вона взагалі той клієнт, який знає на ринку усі місця, де їй дозволять обирати з того, у тому, вже закінчився термін придатності, і вона ретельно обирає рибу з тих, на якій м'ясо відпадає від кісток від давнини, вона бере прострочені лимони, гнилуваті яблука, злиплі цукерки, почорніле м'ясо та перемерзлі овочі. Вона не вміє це якось особливо готувати чи вимочувати, вона звикла вживати все так – із важким запахом, із дуже сумнівними смаковими якостями, дуже неприємним виглядом та непередбаченими наслідками для здоров’я. Вона витрачає години на пошуки такої їжі, економлячи на усьому, тому вона із дивною ретельністю обирає собі гарне з гіршого та прагне щиро нагодувати нас цим. Ми делікатно повертаємо їй усе, а коли немає такої можливості, готуємо при ній те, на чому вона наполягає, а потім непомітно прагнемо вивітрити важкий запах з кухні. Їжа – культ для більшості пенсіонерів та звичайних пересічних мешканців «республіки». Аби зробити людей щасливішими, треба дати більшості просто їжу. Або можливості нормально харчуватися. І історія не про пенсіонерів, а про звичайних людей – вчителів, медсестер, лікарів, робітників місцевих банків. Ви лише уявіть собі таку ситуацію, коли їжа стає мрією для більшості.

Читайте також: По колу

Мій сусід зазирнув до нас уточнити, як правильно готувати колети. Він не має родини. Так, його цікавили звичайні котлети. Він придбав кіло готового фаршу у мережі м’ясних крамниць, йому лишилося лише приготувати вечерю. Аби не змарнувати продукт, він прибіг до нас дізнатися, скільки треба додати яєць, а скільки цибулі та картоплі… Він так багато казав про ці котлети, ніби мова йшла не про звичайну вечерю, а про приготування страв до королівського столу. І знову це ілюстрація про те, як живе більшість мешканців «республіки». Для мого сусіда золоті часи – це той час трирічної давнини, коли він міг після роботи у п’ятницю провести вечір у кафе поблизу, замовивши собі шашлик та декілька салатів. А ще він міг купувати собі м'ясо на вечерю та ковбаси на сніданок. Він заробляв на це звичайною працею, а зараз він отримує лише 300 рублів на день, яких йому не вистачає ні на що.

Я дуже часто бачу як у магазинах беруть дві-три сосиски для дитини, а цукерки дозволяють собі лише з зарплатні. Хоча ніхто не приховує, що може собі дозволити розкіш нормальної їжі лише перші два дні після отримання зарплатні, а для більшості пересічних мешканців свято – це їжа, це м’ясні страви, салати на солодощі.

Читайте також: Гості Кобозєва

В одному колективі мої приятелі прикрашують своє життя іноді святами. Вони скидаються грошима, купують картоплю, м'ясо, приносять з дому консервовані овочі, саморобні горілчані напої або вино, варять собі на обід картоплю, накривають на стіл та обідають разом, жартуючи та пригадуючи щось спільне. Це їх вихід з щоденних труднощів. Їжа для них атрибут свята. Вони прагнуть приготувати щось смачне собі на обід, заздалегідь планують такі спільні обіди, збирають гроші, призначають чергових по закупівлі продуктів, а хтось ретельно готує обід для всіх. Я іноді потрапляю на ці свята та дивуюся кожного разу ретельності таких обідів на робочому місці. Але хіба це не ілюстрація того, як живуть зараз звичайні люди? Лікар у дитячій лікарні був щасливий отримати чай та цукерки від нас разом з грошима за проведену невеличку операцію. Тому нагодувати когось зараз – не дивина. І я прагну нагодувати всіх, хто потрапляє в наш дім. Я готую чай з бутербродами для робочих, які розвантажують щось, а мій син запрошує до нас на каву водія таксі, який привіз нас. Ми схожі на диваків у своєму бажанні зробити людей щасливішими, нагодувавши їх. Але виходячи з реакції наших гостей, ніхто не ображається на наші запрошення. І я так розумію, що стандартна добова ставка для робітників у 300 рублів для «республіки» це такі малі гроші, на які неможливо нагодувати родину, хоча навіть неможливо нагодувати себе на цю суму тричі на день.

Читайте також: Невдоволених немає

 Хоча і у нас часто не буває нічого з делікатесів. Ми прагнемо мати сосиски для дитини, бо він вживає їх. Я купую їх із зарплатні раз на місяць. Із м’яса ми купуємо курячий фарш двічі на місяць чи курячі крила або печінку – це те, що відносно дешеве. Іноді ми купуємо сметану та сир, а із зарплатні я беру для дитини цукерки та сік, який він вважає розкішшю. Так, ми купуємо собі дуже прості продукти. Дуже рідко ми дозволяємо собі ковбасу, часто це відбувається на свята. Дуже рідко ми беремо фрукти, бо робимо це для дитини. Ми ніколи не дозволяємо собі свинину чи яловичину, бо це дуже дорого. Ми дуже рідко беремо для себе твердий сир, бо це невиправдана розкіш. Але в моїй родині я працюю, я прагну подбати про близьких. Але навіть моїх статків не вистачає на те аби ми могли нормально харчуватися. А скільки ж треба мати статків аби забезпечувати мою родину? Невелику родину з маленького хлопчика, мене та моєї матері? Ніхто не має великих бажань, всі вміють чекати та радіти тому, що є, але від цього ніяк не легше. А що відчуває чоловік, який не може прогодувати власну родину? Що відчуває матір, яка купує дві сосиски на вечерю для дітей? Що відчуває пенсіонер, який працював все життя та не може прогодувати себе у старості? Що відчувають усі ті, хто ходить щодня на роботу та не може дозволити собі нічого, а одяг вже давно не радує так, як радує їжа, звичайна їжа.