Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
19 квітня, 2011   ▪   Костянтин Раковський   ▪   Версія для друку

Мегахутір індустрії

Гіганти металургії та самобуди рудокопів, а також підземний лівосторонній рух – це Кривий Ріг
Матеріал друкованого видання
№ 14 (179)
від 8 квітня, 2011
Мегахутір індустрії
Анатолій Бєлов
Фотогалерея: Індустріальній Кривий Ріг (зображень: 14)

Гіганти металургії та самобуди рудокопів, а також підземний лівосторонній рух – це Кривий Ріг

Це місто рекордів. Зокрема, Кривий Ріг – найдовший в Україні населений пункт. А також перша за кількістю населення (670 тис.) міська агломерація, що не є обласним центром. Більше ніде в нашій державі немає так званого метротрама й навряд чи ще бодай у котромусь її місті налічується аж чотири залізничні вокзали.

Метал із Мітталом

Відколи Криворіжсталь перейшла до рук індійця Лакшмі Міттала і стала називатися «АрселорМіттал Кривий Ріг», широкий мас-медійний інтерес до міста зник. Та й з економістів чомусь ніхто не поспішає підбити підсумки кількарічного управління закордонного інвестора комбінатом і порівняти його з ефективністю менеджменту віт­чизняних олігархів. Криворіжці загалом погоджуються, що з приходом нових господарів ніякого апокаліпсису в місті не сталося. Індійці, яких у місті не вельми політкоректно називають «бабуїнами», масових скорочень не провадять. Оновлення основних фондів виробництва відбувається згідно з умовами приватизації. Не згортаються й соціальні проекти комбінату – ті, за які найдужче потерпали опоненти роздержавлення. Однак два суверенні стилі господарювання – індійсько-капіталістичний та вітчизняно-посткомуніс­тичний, – змагаючись між собою в химерності, виливаються у щось дивне.

Реприватизований комбінат. Під керівництвом індійців він працює аж ніяк не гірше, ніж у руках вітчизняних олігархів

«Закордонні управлінські технології не надто приживаються на українському ґрунті, – розповідають працівники Криворіжсталі. – Індійці, скажімо, запровадили західну систему закупівель за принципом «хто придбав дешевше, отримує премію». Тож раз по раз на виробництво закуповують техніку або непридатну, або таку, що погано працює, зате коштує копійки. Підприємству збитки, працівникам – премії».

Комбінат і місто, по суті, щось єдине. Понад те, Кривий Ріг розширювався разом із розвитком металургійної промисловості у Кривбасі. З цим і пов’язана згадана вже аномальна видовженість населеного пункту, який простягнувся з півночі на південь на 126 км. Зрозуміло, що така ландшафтна конфігурація – не примха жителів. Просто межі міста збігаються з ареалом залягання залізорудної жили, навколо якої і селилися першопрохідці басейну. Зараз житлові масиви тягнуться вздовж п’яти гірничозбагачувальних комбінатів: Інгулецького, Південного, Центрального, Північного, Новокриворізького.

Гірничорудні підприємства вирішують у Кривому Розі й проблему громадського харчування: їхні їдальні відкриті не лише для своїх, а й для всіх приїжджих. На додачу до шніцеля там можна отримати корпоративну газету АрселорМіттала.

Феномен «Кур’єра Кривбасу»

«Якось мене дуже подивувала одна жінка, яка на повному серйозі питала: «Ну какие могут быть в Кривом Роге казаки?» Вона нічого не знає про Інгулецьку паланку, їй навіть невтямки було, що наше місто розташоване на Кизикерменському шляху – досить інтенсивній транспортній артерії тих часів», – каже почесний громадянин міста Григорій Гусейнов.

Пам’ятки комуністичної доби й пострадянська храмова архітектура якось дивно доповнюють одне одного

Якщо Кривий Ріг економічний представляє, звісно, Криворіжсталь, то культурне обличчя міста – часопис «Кур’єр Кривбасу» та його редактор і видавець. Сам Григорій Джамалович, лауреат Національної премії імені Т. Шевченка, не втрачає незмінної посмішки навіть тоді, коли роздає не дуже приємні характеристики культурному життю Кривого Рогу.

«Це позалітературне місто, – каже очільник одного з найвідоміших літературних журналів країни, – письменники намагалися виїхати куди завгодно, аби не залишатись тут. Офіціоз тим часом заохочував сірість, співробітники партійних комітетів сиділи навіть на творчих вечорах, шукали у віршах крамолу. Можна, щоправда, згадати про існування тут неофіційної літератури з такими авторами, як Михайло Пронченко та Михайло Олійник, до яких радянська влада ставилась підозріло, а спроби зайнятись літературною діяльністю за окупації закінчилися для обох 1942 року розстрілом. Культурне життя сьогоднішнього Кривого Рогу представлено двома організаціями «Просвіти», що практично не функціонують, і, здається, далі занепадати воно вже просто не може».

Гусейнов вважає своє місто ще й аполітичним. «Людям абсолютно байдуже, хто ними править. Як писав Євген Дудар, українець воює тільки тоді, коли в нього крадуть свиню».

Фавели рудокопів

Криворіжці часто послуговуються своїм, можливо, не зовсім зрозумілим для сторонніх, сленгом. Наприклад, слово «рýдник» (із наголосом на перший склад) їм зрозуміле без жодних пояснень. Воно означає селище гірників, дуже часто соціально неблагополучне, хаотично забудоване маленькими й незатишними хижками, що їх місцеві називають «гнидниками». Це самобуди 50-х, а подекуди й 20-х – 30-х років минулого століття, не ліпші за бразильські фавели злидарів. Тут зростали і зростають покоління криворіжців-чорноробів, які видобували руду кустарними методами. У декотрих закутах міста збереглися цілі нетрища таких от маленьких «шанхаїв», що досі з юридичного погляду ніби й не існують, бо не оформлені як нерухомість. У радянські часи молодь із рудників об’єднувалась у групи так званих бігунів – хуліганів, які з’ясовували стосунки в бійках район проти району.

Звісно, в місті є і квартали сучасної висотної забудови. Та коли піднятися на останній поверх Технічного університету, звідки відкриється чудова панорама, видно, що хмарочоси бачаться острівцями серед моря одноповерхівок. А воно тягнеться кудись аж до шахтних копрів на околицях.

Станція прогулянкових човнів. Де Саксагань впадає в Інгулець

«Історія гірничої промисловості в Кривому Розі супроводжувалась постійним конфліктом між двома способами життя–традиційним сільським та індустріальним міським, – розмірковує Гусейнов. – Селяни, які споконвіку жили на цих землях, категорично не сприймали гірничої професії, рудокопів сюди доводилося завозити навіть із Росії. З початком видобування руди 1881 року в місті почав різко змінюватись національний склад. Крім росіян, тут поселились євреї, німецькі колоністи. Причому німці захищали євреїв під час погромів 1918–1920 років. Зате найактивнішими учасниками погромів ставали мешканці рýдників. Але ще більше криворіжців-селян брали участь у війні у складі військ отамана Григор’єва – популярного повстанського ватажка, який воював і у війську Петлюри, і в гетьмана Скоропадського».

Життя біля кар’єру

Разом із краєзнавцем та екологом Миколою Домнічевим оглядаємо геологічний заповідник «Орлине гніздо» – пам’ятку природи загальнодержавного рівня. Він розкинувся серед кварталів дев’ятиповерхової забудови в Центрально-міському районі. Домнічев легко відколює кілька рудуватих скалок від однієї з каменюк, тре їх у долонях. Це, виявляється, і є та сама залізна руда, поклади якої тут виходять просто на поверхню. А те, що спершу видавалося глибоким яром, – Пастухівський кар’єр. Його почали розробляти 1899 року й покинули освоєння після того, як улоговину затопили води річки Саксагань.

Видобуток руди в цій місцині припинився, а оселі залишились. Часто забудова тут здійснювалась із підручних матеріалів, лампачу (необпаленої цегли. – Ред.). Найстаріші споруди вже вросли в землю по самі вікна, деякі з них прилаштовані безпосередньо на скелях, причому відходи життєдіяльності мешканці скидають просто в кар’єр, без будь-яких каналізаційних хитрощів. До дна протоптано круті стежки. Це небезпечні місця, тут знаходять притулок кримінальники й наркомани.

«М», тобто метротрам

На противагу окраїні центр міста акуратний, чистий, із цирком, музеями («Криворіжсталі» та краєзнавчим), дещо занедбаним парком із підвісними мостами й ажурною човновою станцією там, де Саксагань впадає в Інгулець. Характерні деталі промислового Кривого Рогу – чітко сплановані вулиці з вітринною забудовою 1930-х років. Новітнє ноу-хау – громадські вбиральні, відкриті на перших поверхах старих будинків у відселених квартирах. Є церква, що діє в приміщенні колишнього кінотеатру.

Зупинки трамваїв тут подібні до станцій метро, звідси й назва цього виду транспорту

Кажуть, одна з найбільших загадок української політики та економіки – це питання, куди поділися гроші, виручені від реприватизації Криворізького металургійного комбінату. Однак 1% тієї суми Верховна Рада дозволила безпосередньо виділити на потреби міста. Таким чином, на Кривий Ріг пролився грошовий дощ, який допоміг докупити трохи трамваїв для підземки.

Вхід туди позначено великою зеленою літерою «М», бо ж офіційна назва цього виду міського транспорту – метротрам. І це одна з найголовніших туристичних фішок Кривого Рогу. Раз по раз спеціально, щоб покататися ним, приїздять любителі електротранспорту як із Києва, так і з країн Європи та Америки. Станції цього химерного засобу пересування за своїм зовнішнім виглядом нічим не відрізняються від зупинок, скажімо, харківського метрополітену.

Є кілька версій появи такого гібрида в місті металургів. За однією з них, тунелями первісно мали рухатися повноцінні потяги метро, та обласне керівництво ніяк не могло змиритися, що на той час (1986 рік. – Ред.) метрополітен міг з’явитися в райцентрі, тоді як у самому Дніпропетровську його будівництво тільки-но розпочиналося. Характерно також, що за конструкцією метротрами не пристосовані до висадки пасажирів на центральну платформу: двері в них відчиняються лише праворуч. Тож криворізька підземка унікальна тим, що це єдине місце в країні, де легалізовано… лівосторонній рух.

Скелі орлів

Заповідник «Орлине гніздо» знають іще за старою радянською назвою «Скелі МОДРу» (абревіатура означає лівацьку Міжнародну організацію допомоги революціонерам, ім’я котрої комуністи дали цій території). Геологічна пам’ятка природи загальнодержавного значення – це група скель із червонуватими залізистими виходами на схилі долини Інгульця. Вона, власне, є фрагментом зрізу Українського кристалічного щита. Тут тренуються місцеві альпіністи, а жителі Кривого Рогу влаштовують пікніки з шашликами, відпочиваючи від щоденних урбаністичних краєвидів.

Одноокий автохтон

Першу письмову згадку про Кривий Ріг датовано 1775 роком, коли за розпорядженням кошового отамана Петра Калнишевського тут було облаштовано поштову станцію. Від цього моменту відлічують історію міста. Однак місцеві патріоти справедливо зауважують, що пошту могли відкрити тільки в населеному пункті, який уже існував. На знак полеміки з офіційною версією у краєзнавчому музеї вивішено створений місцевим художником портрет легендарного першопоселенця – кривого на одне око козака на прізвисько Ріг, що дав притулок чумакам, які й прозвали цю місцевість «Кривим Рогом».

Хрещений тато Кривбасу

До Олександра Поля криворіжці ставляться з пієтетом, як жителі Донецька – до Джона Юза. Що й закономірно, адже вони співпрацювали. Тоді як англієць розбудовував металургійний завод на Донбасі, Поль із Кривбасу постачав йому залізну руду. Верхньодніпровський поміщик українсько-німецького походження Олександр Поль, як запевняв Дмитро Яворницький, нащадок Павла Полуботка, показав себе громадським діячем і підприємцем, провідником селянської, земської та судової реформ на Катеринославщині, також був знаний як археолог. Вивчав залізні руди краю, щоб розпочати їх промислову розробку. Знайшовши інвестора у Франції, створив Акціонерне товариство залізних руд Кривого Рогу. Це й дало поштовх бурхливому економічному зростанню всього регіону, будівництву металургійних заводів, Катеринославської (нині Придніпровська) залізниці, мосту через Дніпро.

Жити в «Ембріоні»

У Кривому Розі тривалий час існував готель «Руда» – будинок оригінальної архітектури 1920-х років, нині знесений. Тепер мандрівники можуть скористатися готелем із не менш екзотичною назвою «Ембріон» – він працює під егідою медичного центру. Вартість проживання – 250 грн за добу.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Спека! Шалена спека! На сонці за +40 °С, і це дуже відчутно. Розмови про відпочинок і море лунають повсюди: «Їдете? Куди? Як?».
    23 липня, Яна Вікторова
  • Система державної підтримки в Росії демонструє дива неефективності. Україна ще має шанс уникнути таких помилок
    23 липня, Катерина Барабаш
  • За понад як 20 років незалежності українці, попри задекларовану в Конституції соборність, все більше замикались по регіональним квартирам. Галичани дивилися на захід, жителі Донбасу на схід, кияни – на Туреччину, Єгипет і Тайланд. Радикально скоротилися внутрішні перельоти, повмирали малі аеропорти. Трансукраїнські потяги долали українські простори за десятки годин, а стан доріг ніяк не сприяв і автомобільному сполученню.
    22 липня, Вадим Войтик
  • Недбальство сепаратистів може спричинити масове отруєння ґрунтових вод і річки Кодема.
    22 липня, Павло Василів
  • Турецькій економіці потрібні нудні звичайні реформи. Натомість її підрихтовують нашвидкуруч
    22 липня, The Economist
  • Приватизація держмайна в Україні так і не стала інструментом економічної політики. Десятиліття затягування з реалізацією неефективних активів супроводжуються оскаженілою боротьбою за право придбати дешево найпривабливіші об’єкти
    22 липня, Олександр Крамар
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено