Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
8 листопада, 2017   ▪   Станіслав Козлюк   ▪   Версія для друку

Справа про розстріли на Інститутській: суд після погрому

Минулого тижня Святошинський районний суд через погром, влаштований прихильниками Миколи Коханівського, так і не зміг зібратися на чергове судове засідання у справі про розстріли на Інститутській. Засідання довелося перенести на тиждень.
Справа про розстріли на Інститутській: суд після погрому
Фото: Станіслав Козлюк

Ранок, будівля Святошинського районного в м. Києві суду. З вулиці все ще видно сліди протесту «коханівців» – обписані де тільки можна стіни тому підтвердження. Тут і вже звичні написи «ОУН», і «A.C.A.B.» (all cops are bastards – всі поліцейські покидьки – ред.). Подекуди народну творчість вже почали замальовувати, як от на вхідних залізних дверях. Крізь новий шар фарби вгадуються силуети літер, однак прочитати, що ж саме там було написано, не вдається.

До старту засідання півгодини. У холі на першому поверсі, під залою, починають збиратися люди: двоє потерпілих, родичі підсудних спецпризначенців, нечисленні представники ЗМІ. У коридорчику поряд тихо говорять судді й присяжні. З-за зачинених дверей зали чути розмови – туди заносять екран і налаштовують проектор. Слідом прокурор Роман Псюк заносить стілець і ставить його перед кафедрою свідків. Заводять екс-беркутівців. Підсудні, здається, у піднесеному настрої: роздивляються навколо, теревенять про щось із своїми адвокатами.

«О, а де сліди свіжого ремонту», – чути, здається, від Павла Аброськіна. Складається враження, що навіть у СІЗО, де утримують колишніх силовиків, чули новини про розгромлене приміщення суду (щоправда, потрощили не ту залу, в якій слухають справу беркутівців).

Всередину заходить головуючий Сергій Дячук. Представники Феміди займають свої місця, засідання із затримкою в тиждень починається.

«Ми продовжуємо наше судове засідання. Одразу хотів би оголосити, що у разі необхідності перерви – ми її зробимо. Кажіть, не мовчіть. Бо, як ви маєте змогу відчути, у приміщенні досі немає опалення, а прогріти кондиціонером залу, яка стояла порожньою кілька днів не так вже й просто», – говорить Дячук.

Читайте також: Гроші, спецзасоби та організація штурму Майдану: деталі справи полійцейських чинів

Беркутівці, як і частина присутніх у залі, кивають головами. Феміда, між тим, викликає давати свідчення чергового потерпілого. З лави встає чоловік років 35-40 і шкутильгаючи йде до кафедри. Там його приводять до присяги.

«Повторюйте за мною: «Обіцяю говорити суду правду і тільки правду». Добре. А тепер, суд бачить, що вам важко стояти, присідайте і розкажіть все, що вважаєте за потрібне про обставини вашого поранення», – говорить Дячук.

«Приїхав на Майдан 19 лютого, 20 пішов на Інститутську і там був поранений», – коротко говорить потерпілий, покручуючи в руках ціпок. Його ім’я Олександр Нечипорук. Він отримав поранення в коліно й лікоть, намагаючись евакуювати поранених з Інститутської. У справу включаються прокурори і просять розповісти більше подробиць. Нечипорук починає свою історію з відмови Януковича від асоціації.

«Внаслідок відмови Януковича підписати Асоціацію з ЄС відбувся студентський Майдан. Його розігнали силовики. На мою думку, це було явне перевищення повноважень. Бо то був мирний протест. Потім мене обурили антиконституційні, як на мене, закони 16 січня. Я вважаю, що вони заборонили мені висловлювати свою думку через мирний протест. Тоді, в кінці січня, я вперше приїхав на Майдан. А потім 18 лютого силовики брутально розігнали мітингувальників. Ввечері 19 лютого я вже був на Майдані. Чергував на барикаді на Лютеранській, потім пішов спати», – розповідав Олександр.

Частина беркутівців в акваріумі, між тим, озброїлася конспектами. Подеколи хтось із екс-спецпризначенців щось зосереджено нотував. Адвокати, здається, на розповідь ніяк не реагували. Нечипорук продовжував.

Читайте також: Поліцейські спотикання. Як МВС вступилося за підозрюваних у злочинах проти Майдану

«Нас розбудив сотник, який сказав, що по наших почали стріляти. І ми пішли на Інститутську. Туди ми понесли залізну зелену огорожу, аби прикривати поранених. Захист вона давала доволі умовний, але приховувала наше місцерозташування. Що я мав робити: з іншими хлопцями ми прикривали пораненого огорожею, інші його відтягали. Так я дійшов від Жовтневого майже до пішохідного переходу. Був дуже щільний обстріл. Стріляли десь зі сторони НБУ. Я не бачив, хто там стріляв. Але ці люди точно були десь за барикадою. А висовуватися й дивитися, хто там – було нерозумно. Кулі повз голову літали. Хлопці поривалися йти вперед, а я їм казав, що це нерозумно – наражати себе на смертельну небезпеку. Поряд нас падали люди. Врешті, я отримав поранення. Куля прошила мені коліно. Майже одночасно з цим інша зачепила лікоть. Перед цим я бачив, як вбило чоловіка поруч. Волонтери сказали, що його прізвище Дзявульський», – розповідав постраждалий.

«Після поранення я ще тримав ту зелену огорожу, але не довго. І коли обстріл трохи вщух, я почав відступати. Шкутильгав до Жовтневого. Там я впав за щитами інших хлопців, один з активістів допоміг мені дістатися більш безпечного місця. Потім мене на авто довезли до Михайлівського, там надали першу допомогу, а звідти я поїхав до 17-ї лікарні. Потім проходив лікування у Польщі. Чи вилучали щось із тіла? В документах про поранення написали, що з коліна дістали «суміш плоті з металевими уламками й рештками одягу», – розповів Нечипорук.

За розпитування взялися адвокати потерпілого. Їх, зокрема, цікавило, чи були лідерами Майдану Арсеній Яценюк, Олег Тягнибок, Віталій Кличко, Олександр Турчинов. Чи бачив він протестувальників з рушницями, чи мав при собі якусь зброю.

«Особисто я людей з вогнепальною зброєю не бачив. Якщо раптом ви знаєте їх – то розкажіть, мені теж буде цікаво. У мене з собою залізна арматура була, для захисту від тітушок. Так, їх того дня на Інститутській не було, але.. крім арматурини у мене не було нічого… Нічого», – вже тихо завершив Олександр.

Адвокати почали розпитувати про вбитих силовиків.

- Скажіть, а ви знаєте, з чого все почалося? Що від початку 20 лютого вбивали міліціонерів? З п’ятої ранку! До 20 лютого не загинув жоден протестувальник! (насправді перші загиблі з’явилися ще в січні 2014-го, як підозрює слідство – до цього були причетні силовики – ред.), – насідали адвокати на потерпілого.

- Я не знаю, з чого все почалося, я спав зранку того дня. Так, я знав, що були вбиті силовики. Але з чого все почалося, як все почалося – має з’ясувати суд. Я не слідчий і тим паче не суддя, щоб таке говорити. Ну й до всього – силовики нас жодним чином не попереджали про стрільбу, не попереджали, щоб ми не підходили. Чи були там за барикадами силовики? Я не знаю, вони ж мені не представлялися, посвідчень не показували, – продовжував Олександр.

- Ви вважаєте, то був мирний протест,  – не здавався один з адвокатів беркутівців, Ігор Варфоломеєв.

- Так, це мирний протест. Тут немає зброї. Якщо б вона була – протест не був би мирним. Ну або захоплення зі зброєю адмінбудівель… – говорив потерпілий.

- До речі про адмінбудівлі. Скажіть, ви ж приймали участь у погромах офісів політпартій, правоохоронних структур на Волині? – раптом поцікавилися адвокати.

- Я був очевидцем. Двері не вибивав, вікна не ламав… – почав Нечипорук.

- Ми до цього ще повернемось, – перебив адвокат Стефан Решко.

- Хвилинку! Коли громили офіс КПУ – я не заходив всередину. І взагалі я вважаю, що КПУ – то злочинна партія, вона разом із Партією регіонів прийняла закони 16 січня! А в МВС області я зайшов уже після погрому. Ми його охороняли, аби звідти не зникла зброя, – розповідав Нечипорук.

- Погано ви її охороняли, вона пропала, – менторськи, хитаючи головою, відказав Решко.

- У вас є факти?– спокійно поцікавився потерпілий.

- У нас є факти, – впевнено заявив адвокат.

Далі захист колишніх силовиків почав розпитувати потерпілого про відсутність правоохоронців на Майдані.

- Скажіть, а чому не пропускали міліціонерів? Чому їх не було на Майдані? Вони туди що, ходити боялися? Чи були інші причини? – допитувався Варфоломеєв.

- Ну я не знаю. Може он, якщо вам цікаво, то в них самі спитайте, – відказав Нечипорук.

Далі за справу взялися беркутівці з акваріуму. Точніше один – Олег Янішевський. Він цікавився, чи знає потерпілий, що таке «асоціація з ЄС» та через які умови Янукович відмовився її підписувати.

«Янукович сказав, що для України та асоціація буде дуже не вигідна. І, здається, навіть називав цифри, які Євросоюз має заплатити Україні в якості компенсації. Але, як на мене, то радше була спроба отримати ще грошей», – говорив Нечипорук.

Було чути, як адвокати переговорюються з Янішевським про закони 16 січня і радять про них попитати. Беркутівець порад послухав і продовжив:

- Скажіть, а що вас обурило в законах 16 січня?

- Ці закони позбавили мене висловлювати свою думку через протест. Так, я їх читав, але минуло вже чотири роки. Якщо вам цікаво – я зараз можу дістати телефон і зачитати вам. Не треба? Добре, – потерпілий замість телефона дістав із сумки пляшку води і трохи відпив.

- А може депутати також виражали свою думку тими законами від 16 січня у спосіб, який визначений законодавством? – цікавився Дячук.

- Про так би мовити студентський Майдан. Ви знаєте, що там врешті залишилося десь із десяток студентів? І що там з’явилися бойовики націоналістичних організацій. Ви всі факти знаєте?»– немов ображаючись, допитувався Янішевський.

- Якщо ви хочете щось доповнити – то будь ласка. А побиття хлопців і дівчат на Майдані – все є у відкритому доступі на відео» – все так же спокійно говорив потерпілий.

- Скільки постраждало студентів? – не відступав Янишевський.

- Та вже не пам’ятаю, – продовжував Олександр Нечипорук.

- Ви називали імена політичних лідерів…– говорив колишній спецпризначенець.

- Це ваші захисники їх називали, – поправив його потерпілий.

- Чи можна вважати, що Майдан використали політсили для… – Янішевський не встиг договорити.

- Ні! Майдан - це демократична територія, де кожен може висловити свою позицію. І політики, і звичайні люди, – відрубав Нечипорук.

Суд вирішив піти на технічну перерву – кілька годин у холодній залі давалися взнаки. На вулицю висипали учасники процесу. Хто на перекур, хто за кавою. Після в залі подивилися відео з розстрілами, на яких зафіксовано поранення Нечипорука і вбивство Дзявульського. Загалом на першого потерпілого суд витратив приблизно три години. Після обідньої перерви, майже о четвертій, перейшов до наступного.

Біля кафедри стоїть чоловік похилого віку. В куртці, спортивних штанях і туфлях. Руки в нього тремтять. Він, намагаючись заспокоїтися, тримає себе за одяг. Тремтіння припиняється. Олександр Тонських. Один з перших, хто піднявся 20 лютого 2014-го на Інститутську. Він провів там близько двох годин і був поранений, коли намагався розвести багаття, аби створити димову завісу. Говорить російською, бо українською володіє погано.

«Я приїхав десь в грудні на Майдан. І там був до кінця. Жив у будівлі Профспілок, а коли її спалили – ми перебралися до консерваторії. 20 лютого я спав після чергування на барикадах. Мене розбудили й сказали, що на Інститутській по хлопцях стріляють. Ми пішли туди. Зверху, біля Жовтневого, стріляли ці, «чорні», з пов’язками, по людях. А потім вони почали тікати. Ну, ми пішли за ними, подивитися, що там далі. Адже наша територія закінчувалася біля метро. Я, правою стороною Інститутської, дійшов до бетонного бар’єра неподалік виходу з метро, і саме почалася стрілянина. І там я просидів дві години. Я намагався виглянути, але нічого не було видно, нічого не зрозуміло», – тихо говорив Тонських.

Читайте також: Суд на "Беркутом". Свідок із шістьма пораненнями і нова відеосинхронізація

«Було дуже багато трупів, багато поранених. Я ще дим розводив, аби була димова завіса. З іншого боку Інститутської хлопці рухалися до Снігової барикади, але по ним гатити почали. Поряд зі мною хлопець припіднявся, певно, щоб подивитися, що там попереду, так йому в голову куля прилетіла. Шолом зірвало, він й звуку видати не встиг. З собою у мене була палиця, я нею стукав по тій огорожі, кричав, щоб не підходили, бо стріляють. А люди все йшли і йшли. Потім, за дві години, до мене підійшов медик, спитав, чи є поранені. Я сказав, що ні. Вирішив розвести вогнище, сховався за деревом. І тут піймав кулю. Вона пройшла крізь праву руку, легені і десь біля серця зупинилася. Я майже одразу втратив свідомість. Кулю вийняли. Звичайна така, жовта. 7,62. Лікувався я у 17-й лікарні, відшкодувань не отримував», – завершив історію чоловік.

За розпитування взялися адвокати екс-беркута. Зокрема, вони цікавилися, чи не привозили на Майдан людей організовано, зокрема – партія «Удар» Віталія Кличка. Адже, як переконували захисники силовиків, пан Тонських саме такі свідчення давав під час допиту 2014-го. Крім того, того ж 2014-го він стверджував, що отримав поранення не з боку Нацбанку, як заявив у суді, а з боку урвища на Інститутській. І це, на думку захисту підсудних, свідчить про «роботу з потерпілими, які міняють свої свідчення».

Далі перейшли до перегляду відеозаписів. На екрані було видно, як чоловік, в якому Тонських себе впізнав, рухається правим боком Інститутської. Час від часу він кричить: «Давай! Хлопці!» і махає палкою в бік Нацбанку. На інших відео було видно, як до нього підходить медик, про якого згадував потерпілий. Момент поранення зафіксувати не вдалося, однак є відеозапис, на якому непритомного Тонських вже несуть на ношах. Втім, найбільше захист зацікавило перше відео.

«Скажіть, це ви махаєте палкою і кличете людей вперед? Ви ж бачили, що було затишшя. То чому ви йшли далі? Може, якби хтось, конкретніше – ви, не кликали людей іти за вами, то нічого й не відбулося б? Не було б далі смертей? Чи ви відчували безпеку? Хіба не було убитих під мостом на Інститутській?» – картинно ставив питання Варфоломеєв. Тонських мовчав.

«Скажіть, а ви щось знали про судову заборону мирних зібрань у Києві? (Київський окружний адмінсуд неодноразово намагався обмежити право громадян на протест – ред.)» – це вже продовжував Решко.

«То все ж таки, ми бачили на відео затишшя. Вже були вбиті. Чому ви йшли далі за правоохоронцями? Це ж можна розцінювати як груповий напад! (на той момент між силовиками і протестувальниками на Інститутській було понад 200м відстані – ред.) Чого ви туди пішли? В результаті ж були смерті!» – наполягали адвокати.

«Чого я туди пішов?! Бо, бл.., наших пацанів поклали. Да я б цих уродів… я б під кулі пішов за хлопців!!!» – зірвався Тонських. Його заспокоювала представник потерпілих Євгенія Закревська.

«Ну, ми бачили, що бачили. Було затишшя, але люди пішли вперед. Можливо, якби ніхто не пішов, то й справді не було б загиблих», – ніби резюмуючи видав Дячук. Після коротких підсумків від сторін процесу він оголосив перерву в засіданні до 14 листопада. З скляного акваріуму почали виводили колишніх бійців "Беркуту". На вулиці самотньо курив Тонських. Нечипорук давав інтерв’ю одному з українських телеканалів. Вільні слухачі, яких о 18:00 в залі суду лишилося не так багато, залишали холодне приміщення.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.