Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
6 листопада, 2017   ▪   Єлизавета Гончарова   ▪   Торецьк   ▪   Версія для друку

Квітники та руїни цивільно-військового Торецька

Торецьк- місто контрастів. Хоча, здається, в фільмі Леоніда Гайдай, це казали про Лондон та Стамбул. Але це неважливо: прифронтове містечко, яке три роки є “гарячою точкою” війни, але тільки нещодавно отримало військово-цивільну адміністрацію, цікаве аж ніяк не менше.
Квітники та руїни цивільно-військового Торецька

“Восени так хочеться яскравих фарб та природної краси. Чи для цього точно треба їхати в депресивне шахтарське місто?”, - думала я, дивлячись за вікно автобуса, поза яким вирувала справжні стихія. На Донеччину насувався шторм: звичні для цих місцин пірамідальні тополі хиталися так, що здавалось - це вони роздмухують вітер і ось-ось впадуть. Але не падали, бо залишились найстійкіші: “слабаки” були зломлені під час минулого буревію, їх вже встигли поприбирати комунальники. Яким, нарешті, почали платити зарплатню, бо поки вирішувалось питання створення ВЦА, майже всі бюджетні кошти були заморожені — дерева вмирали стоячи...

В Торецьк можна в’їхати з різних боків. Точніше, раніше було можливо з різних: зараз з одного напрямку — лінія фронту. На одному з таких в’їздів поставили хрест. Де, несподівано для всіх, незабаром з’явилася клумба. Шляхом майже детективних розслідувань ми з місцевим волонтером знайшли ту, хто цю красу робить. Просто так, щоб було красиво.

Читайте також: Триножник східної політики. Як створити ефективну модель деокупації ОРДіЛО

“Як же хочеться, щоб скрізь було чисто та красиво... Але сумно мені: я вже старенька, мої колишні помічниці вже пішли у інший світ, - каже Катерина Абітова, якій в цьому році вже 86. - Я пропонувала братися за це молодим, кому тільки по 50-60 років, але щось не дуже багато охочих. Але не засуджую, бо в кожного свої обставини, особливо, коли ще активний і молодий. Скільки в мене вил вистачить, стільки і буду ходити. Бо насправді я там душею відпочиваю. Ось, правнучок допомагає: водичку мені носить, квіточки висаджує”.

Катерина Павлівна народилась в селі Володарського району, і хоча закінчила гірничозбагачувальний технікум та все життя працювала на шахтному виробництві (вже 50 років, як живе в Торецьку), до краси землі, каже, тягне. А, можливо, і не “хоча”, а саме тому: побачивши надра землі почала цінувати сонячну красу її творіння.

“Цікаво мені, піду подивлюсь, квіточки посаджу. Їх везла навіть з-під Маріуполя, коли гостювала у старшої сестри. А є ті, що були колись привезені ще моїми батьками з Кам’яних могил — ці паростки розрослися, ось тепер і тут світ радують. Щось купувала на ринку чи в людей- це ж так чудово, коли в кожну пору року місто зустрічає гостей різноманітними квітами! Але ви знаєте, крадуть, як же ж крадуть! Два роки тому під Пасху, таке свято, вкрали воронці, викопали тюльпани... Я їхала з церкви, як побачила ці порожні лунки — почала плакати”, - про свою біду дуже щиро з мокрими очима розповідає баба Катя.

Читайте також: Про Каталонію, гібридну війну, путінських ботів і його «корисних ідіотів»

І не тільки через сентиментальність, притаманну літнім людям: ці квіти дались їй дуже важкою працею. Бо живе вона зовсім не поруч з тим хрестом, навіть щоб просто наносити води в спеку- треба багато сил та витримки. Майже в дев’яносто... Що вже казати про місяці, коли в Торецьку взагалі не було води- не те, щоб квіти полити, старим викупатися чи їжу наготувати не було на чим. Катерина Абітова повторює “Дасть Бог мені ще сил та років”, але вже не чує запитань: нещодавно в неї поламався слуховий апарат, тому він час від часу “фонить”, нагадуючи Катерині Павлівні різким звуком, що треба закінчувати з розмовами. В лікарні сказали їхати до Краматорська, але коли та як... Але вона, тримаючись за вухо, що пищить, мов сигналізація, додає: ось ще там приберуть старі дерева, то вона туї посадить. Бо це ж так красиво...

За вікном волонтерського авто миготять будівлі з порожніми вікнами. Прошу зупинитися, щоб сфотографувати “прикмети війни”. Але виявляється, що більшість з цих руїн мають ще довоєнне походження. І шукати їх якось особливо не треба: тут багато покинутого та вже зруйнованого житла. Хоча, звичайно, багато хто поїхав в ці роки, тікаючи від війни та безробіття. Є, наприклад, багатоквартирні будівлі, де живуть одна-дві людини. Влада поки міркує, як зробити обслуговування такого житла хоча б трохи економнішим, але не залишити людей зовсім без послуг... Очі звикають до сірого кольору, яким завжди фарбується занепад, незважаючи на те, якими відтінками воно сяяло колись. Поміж сірого у дворі багатоповерхівок несподівано з'являється яскрава пляма. Придивляюсь: це не просто клумба, це ціла концептуальний майданчик — з мініатюрними будинками, створеними доріжками, різноманітними дитячими забавками. 

Автори цього креативу - Надія Золотухіна та її чоловік. Вже декілька років поспіль з пустирів навколо будинків роблять майже дизайнерські проекти: на свою пенсію купують рослини, шукають по всьому кварталу цеглинки для акуратних доріжок, роблять з різних побутових предметів яскраві іграшки. Коли вони вийшли на пенсію, це стало хобі. До них приєднався навіть місцевий підприємець, який поставив гойдалки, додавши двору прикмет зручності для життя. Здавалось би — підключайся та роби красоту разом! Але раз від разу в дворі спалахують сварки: хтось сприймає подібні акції як зазіхання на власну свободу, когось обурюють зауваження, що роблять місцеві дизайнери: не витоптувати, не ламати, не виливати воду з вікна на клумбу... Квіточкова війна довела до обвинувачування один одного, пліток, сварок, навіть, до карних справ з побиттям, крадіжок та паплюження будиночків, містків, лебедів та інших витворів, зроблених руками пенсіонерів. Культура спільного проживання в усіх учасників цього та подібних конфліктів, на жаль, вирощується повільніше, ніж кущі та квіти...

Чиатйте також: Хлібне, шкільне, святкове — якого перемир’я не чують на Донбасі

Але в Торецьку я знайшла цікавий приклад, коли ініціативи особистостей надихали сусідів. В одне з перших ОСББ в місті, яке жильці завбачливо назвали “Господар” зараз можна водити екскурсії. Після того, як згідно з законом, їм відремонтували дах, співвласники вирішили брати ініціативу в свої руки. Вони поміняли вхідні двері, в під’їздах положили новеньку плитку, зробили не тільки клумби, а й навіси над кожним входом. Все вчасно підфарбовано, відремонтовано, не тече та не вибухає. Рік тому вони навіть викупили невеличкий однокімнатний будиночок, що стояв посеред двору: там тепер літня кухня, де сусіди залюбки проводять вечори та свята. Поруч- зроблена дбайливими руками мешканців буда для собаки, що прийшов сам та забажав охороняти це прекрасне подвір'я.

“Платимо десь близько 100 гривень з квартири щомісяця. І всі гроші розподіляємо на те, що вважаємо за потрібним. Керівник, бухгалтер — з жильців, тому без зарплатні. А ось двірника ми винаймаємо, знайшли того, якістю роботи якого ми задоволені. Звичайно, спочатку були ті, хто не бажав платити та турбуватися про будинок разом. Але позитивні зміни змусили людей подивитися на це по-іншому. Зараз боржників ми не маємо, плани для покращення грандіозні. Ви ж бачите різницю”, - каже одна з мешканців будинку, який дуже резонує не тільки з занедбаними та зруйнованими будівлями Торецька, а й з дворами багатьох, можливо, більш, перспективних міст.

Не думаю, що є потреба в математичному вираховуванні процента руїн чи зразкових дворів в Торецьку чи будь де. Бо, звичайно, в нас такі реалії, що кожне українське місто- контрастів, зі своїми ентузіастами та пофігістами, блиском новобудов та покинутими околицями. Але дуже важливо чекати та шукати яскраві фарби на тлі сірого. І не тільки на війні чи восени. 




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Обвинувачені у вербуванні українців для торгівлі наркотиками на території РФ можуть вийти на волю вже у перший день зими.
    23 листопада, Андрій Голуб
  • Навіщо білоруським спецслужбам скандал з «українськими шпигунами» й хто може бути в ньому зацікавлений
    23 листопада, Сяргєй Пульша
  • За кілька останніх років роль Нафтогазу в українській політиці різко змінилася. Якщо до 2015-го він був чи не найбільшим головним болем усіх урядів, яким регулярно доводилося шукати можливості покриття багатомільярдних доларових дефіцитів компанії, то тепер перетворився на найприбутковіший державний актив.
    23 листопада, Олесь Олексієнко
  • Що спричинило заколот в «ЛНР». На кого зроблять ставку російські куратори
    23 листопада, Денис Казанський
  • Скандалів і проблем навколо розслідувань, пов’язаних зі злочинами часів Революції гідності, налічується, певно, не один десяток.
    23 листопада, Станіслав Козлюк
  • Як саме єврейську столицю бачать сучасні ізраїльські режисери, киянам показали на фестивалі «Дні Єрусалима в Києві».
    22 листопада, Ганна Трегуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.