Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
3 листопада, 2017   ▪   Вікторія Малишева   ▪   Версія для друку

Зайнятість у Луганську

Мій приятель знайшов роботу та майже відразу змінив статус із бідного студента на заможного хлопця. Раніше він підробляв тим, що розвантажував фургони з товарами, які прибували для ринкових торгівців із Москви. А зараз працює лише вдома за комп’ютером: він копірайтер.
Зайнятість у Луганську

Вважає, що йому страшенно пощастило потрапити в цей бізнес, а його друзі із заздрістю кажуть, що хлопцеві поталанило так, бо він мав знайомих у цій агенцій копірайтингу в Луганську. До фірми надходять замовлення, хтось розподіляє їх, хтось потім вичитує тексти на грамотність, зарплату перераховують усім на WebMoney, а в Луганську готівку можна зняти під 6% комісії. І хіба це не щастя? Подивилися б ви на очі тих, хто заздрить йому, ви усе зрозуміли б. Місцевий студент живе на 1445 руб. стипендії та має на 100 руб. більше, якщо склав сесію на відмінно. Для порівняння: місцева типова пенсія — 2700 руб. Звичайно ж, і стипендія, і пенсія — мізер. Але самотня мати отримує лише 1 тис. руб. допомоги на дитину від «держави», а це ще менше, то студент не в гірших умовах порівняно з тією матір’ю-одиначкою.

Однак мій знайомий, оповідаючи про свій шлях успіху, каже, що починав із 500 руб. заробітку, зараз він отримує 20 тис. — 30 тис. руб. на місяць, проводячи за комп’ютером по 5 — 6 год. щодня. «Звичайно ж, я міг би заробляти стільки само вантажником, але працюю лише 6 год. на день, сидячи за комп’ютером, у теплі, поруч маю чай, я можу відволікатися та не маю проблем зі здоров’ям», — розповідає він. І це майже реклама для всіх, хто слухає його. Хоча багато хто навіть з його одногрупників пробував таким займатися, проте не зміг: важко, якщо немає навичок писати й робити це наполегливо, уникаючи плагіату, ретельно готуючи матеріал, переглядаючи відео, сумлінно ставлячись до роботи.

Читайте також: Під підозрою

Моя знайома, бухгалтерка за фахом, перед виходом на пенсію залишилася без роботи та вимушена була працювати в супермаркеті. Звичайно ж, для бухгалтера сортувати капусту було певним дауншифтингом. Вона чекала на пенсію, але після 2014 року її звільнили навіть із цієї «цікавої» роботи: супермаркет скорочував кадровий склад, економлячи на всьому. І коли вийшло так, що треба було братися вже за будь-що. Та вік, стан здоров’я й невезіння не давали змоги влаштуватися будь-ким. Вона натрапила на оголошення про копірайтинг. Втрачати знайомій уже було нічого — і вона спробувала. Спочатку отримувала копійки на хліб, потім вона зрозуміла систему й почала працювати ретельніше, бо за кожним текстом, за знаком бачила гроші, нормальну їжу, реалізацію власних планів. Зараз її дохід становить 5 тис. — 6 тис. руб., і це теж не виходячи з дому, маючи зручне робоче місце, комфортні умови й жодних дорікань від керівництва. Вона стала виконувати таку дивну роботу з гумором: бухгалтер-продавчиня-автор. Але все одно це не капуста в її віці, що вже краще.

Про роботу можна казати багато, а можна коротко: з роботою важко. Важко знайти ту, де платитимуть так, щоб вистачало на життя, і важко знайти просто роботу: в «республіці» дефіцит робочих місць і кадрів. Можна піти санітаркою в лікарню за 3 тис. руб. або, маючи відповідну освіту, працювати медсестрою на півтори ставки за 5 тис. — 6 тис. руб. Чи вистачає цього на життя? Ні. Хоча це риторичне запитання. Може не вистачати і тих 30 тис. руб., і більше. На дуже скромну їжу та проїзд вистачатиме й зарплати санітарки. І в якийсь момент людина розуміє, що працює, аби працювати далі. Тобто отримує гроші, щоб знову їздити на роботу. Якісь делікатеси, як-от цукерки дитині або щось м’ясне, можна купити раз на місяць із зарплати. До того ж уже нікого не здивувати тим, що у вітрини магазину просять зважити дві або чотири сосиски. Хоча сама людина називає таку кількість із ввічливою сором’язливістю та, ніби виправдовуючись, каже: «Дали зарплату, хочу зробити приємне дитині».

Читайте також: Заборонена Україна

Але поруч є й ті, хто купує за тисячі в’ялене м’ясо, вирізку, сирокопчені ковбаси, які справді мають смак. І лікери вартістю понад 3 тис. руб. за пляшку хтось теж купує, інакше їх не виставляли б на вітрину. Є покупці. Мені цікаво, хто ці заможні люди, чим вони живуть, як заробляють? Ті мої знайомі, хто при грошах, мають свій бізнес. Але дуже часто вони гарують нарівні з найманими працівниками. Так, не вантажниками, але проводять цілі дні на роботі — виробництво це чи торговий модуль. Возять товар, укладають угоди, розв’язують конфлікти. Їх присутність потрібна постійно.

І познайомилася я з цими людьми саме так: мені було щось потрібно, а привіз і розвантажив товар власник на своїй машині, або лагодив щось голова ремонтної компанії власноруч, або виправляв помилки найманців їхній «хазяїн». І вже потім, коли ми ставали приятелями, я з великою повагою ставилася до всіх цих вчинків: бути керівником нині означає нести відповідальність більшу, ніж твої робітники. Так, вони більше заробляють, але й працюють не менше за інших. І знайти зараз нормальні кадри, тих, хто матиме бажання працювати, хто не зап’є, — лотерея. Найчастішими проблемами є пияцтво та дуже недбале ставлення до праці. Крім того, брак у роботі, крадіжки, прогули, зникнення з робочого місця.

Читайте також: «Безкоштовно» в «ЛНР»

Мій сусід має велику потребу в грошах. Він непоганий будівельник і зварювальник, але не хоче ніде працювати, бо певен, що всі навколо дурніші за нього. Він хоче мати свободу: приходити, коли йому заманеться, отримувати гроші в кінці тижня, щоб жодних нарікань і мати стільки перерв у роботі, скільки йому потрібно. Так, він виконає роботу непогано, але скільки часу те займе? Жодне підприємство не витримає такого робітника. І він живе підробляючи: знаходить собі приватні замовлення, де можна працювати лише тиждень або місяць, а потім стільки само відпочивати. Ставлення до людей і до роботи в нього дуже зверхнє, він ненавидить працювати, але йому потрібні гроші. І таке я спостерігаю дуже часто в багатьох. На моїй вулиці знайдеться з десяток хлопців, які місяцями сидять без роботи біля воріт своїх домівок. Їхні будинки руйнуються, і цей процес тривалий, але жоден із тих хлопців не робить нічого: чекають на щось. І коли комусь потрібні робітники по нашій вулиці, аби щось полагодити чи зробити бетонну стяжку, йдуть пенсіонери з досвідом, яким уже якось не личить тягати відра, замішувати цемент і так важко працювати.

А знаєте, чому так? Усі молоді дуже високо себе цінують. Вони знають, що на цигарки та пиво їм дасть матір. А марнувати собі життя важкою працею жоден із них не хоче, бо планує прожити довгий і щасливий вік, бажано ще й у багатстві. Однак ніхто з них не робить нічогісінько, аби досягти цього стану заможності, щоб можна було вже не працювати ніколи.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.