Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
4 листопада, 2017   ▪   Єлизавета Гончарова   ▪   Версія для друку

Госпіс для невидимих

Як кожен із нас зустріне старість, передбачити неможливо. Чи не залишишся самотнім із купою родичів? Чи не вижене тебе з власного житла війна? Чи не станеш ти «невидимим» для своєї держави, якщо через форс-мажор втратиш свої документи? Але якщо так, то було б добре, аби на шляху кожного нужденного зустрілася хоча б одна така людина, як Євген Ткачов і його однодумці, що в прифронтовому містечку Часів Яр Бахмутського району організували домашній госпіс для тих, кого подумки, мабуть, уже поховали під завалами будинків на лінії фронту...
Матеріал друкованого видання
№ 43 (519)
від 26 жовтня
Госпіс для невидимих

Тут у двох хатках живе кілька десятків переважно літніх людей. Не тимчасово перебуває чи лікується, як у державних будинках для літніх людей, а саме живе однією великою родиною. «Гостюють», як каже Євген, господар імпровізованого госпісу, що прийняв перших постояльців у березні цього року: «Спочатку ми купили один будинок, потім ще один, навпроти, і придивляємося до третього. Бо потреба дуже велика! Зараз, наскільки я знаю, навіть у державні заклади черга від 10 тис. до 20 тис. осіб по всій країні. Чому «від»? Бо багато хто помирає, так і не дочекавшись місця, де про нього подбали б. Ми знаємо про цю проблему вже багато років: займалися літніми людьми і від протестантської церкви, і особисто, навідували їх, допомагали вирішувати проблеми. Але зараз найгостріше питання постало в так званих сірих і червоних зонах, куди щодня не набігаєшся. І завдяки увазі до конфлікту світової спільноти та розвитку волонтерського руху в самій Україні фінансові можливості все ж таки зросли: нам допомагають різноманітні фонди, організації, приватні особи. Тому все це об’єдналося: фінанси, потреби, людські ресурси. Хтось назвав би це Божою волею, хтось збігом. Але для всіх нас головне — що склалося». 

Часів Яр зручний для облаштування домашнього госпісу: з одного боку, місто недалеко від фронту, де багато хто потребує допомоги, а з другого — тут немає бойових дій, тихо й відносно недорого. Першими гостями закладу стали саме мешканці прифронтових селищ — самотні старі, у яких було зруйновано житло і які жили просто в підвалі. Без сторонньої допомоги вони там загинули б, а держава, на жаль, або не могла допомогти, або, швидше за все, навіть не намагалася. Тому цих людей у будинки з чистою білизною й теплими обідами повезли волонтери. За місяць тут оселилося вже 12 осіб. Серед них двоє чоловіків, які не тільки постраждали від бойових дій, а й лишилися без документів. Одного волонтери вивезли з Дебальцевого ще в 2015 році, дістали з-під завалів власного будинку. Він був контужений, зробити документи так і не вдалося, тож він, як невідомий, два роки жив у міській лікарні. Тепер чоловік у госпісі, як і його товариш по нещастю, якого привезли під час загострення під Авдіївкою без документів та з ураженням органів слуху внаслідок вибухів. Юристи ходять по замкненому колу: немає документів — немає соціальних виплат — неможливо оформити в соціальний заклад. Ідеш по документи від цієї людини — вимагають довіреність.

Читайте також: Госпіс. Коли нема за чим сховатись

А її не можна зробити, бо в людини немає документів. Мабуть, ці «неіснуючі» старі тут і доживатимуть...

«На жаль, маємо вже й привід для смутку. Наша перша ювілярка баба Маша, яка відсвяткувала тут своє 80-річчя, померла від інфаркту за два дні до того, як їй нарешті почали виплачувати пенсію, на яку вона чекала півроку. Не дочекалася... — із сумом розповідає Євген. — Добре, що хоч останні місяці життя провела в теплі, нагодована, з медичним обслуговуванням. І це при тому, що в неї та її чоловіка, якого волонтери винесли на руках із підвалу будинку, що стояв на самій лінії фронту, були всі документи. І вивозили їх із контрольованої Україною території, справою займалися юристи гуманітарного штабу. Що вже казати про звичайних пенсіонерів, які намагаються щось отримати самотужки, ледве діставшись із віддаленого села... Як їм подолати ці пенсійні фонди, ощадбанки, перевірки. Хто їх у ці моменти має годувати, де і як вони повинні жити? Я патріот своєї країни. Але коли дивлюся на такі історії, то мені здається, що не може країна так ненавидіти своїх людей. Не повинна. Хоча, звичайно, у нас це вікова «традиція» — вбивати старше покоління в різний спосіб, щоб позбутися свідків державних звірств і скинути баласт... Нам ще дуже довго треба еволюціонувати до рівня гідної допомоги літнім людям, щоб з’явилися не тільки якісні державні послуги, а й приватні, не за всі гроші світу. Величезне питання — кадри. Можна знайти найкращі приміщення, їжу, але люди, які обслуговують старих, повин­ні вміти й хотіти це робити без роздратування, без злості. Поговорити, а не тільки помити. Їм зараз у нас дуже важко, бо це хоч і золота, але клітка. Бо чужі одне одному люди змушені поселитися в чужому приміщенні, а не там, де вони все життя існували, тому психологічної допомоги потребують не менше, ніж фізичної турботи. Це завдання для країни на довгі роки, яких у багатьох зі стареньких вже просто немає». 

Багато людей відгукується на цю ідею: несуть овочі, консерви, солодощі. Завдяки участі в різних проектах у госпісі зробили ремонт, завезли меблі та побутову техніку, створили комфортні умови для життя. Незважаючи на велику допомогу релігійних та благодійних організацій, волонтери госпісу впевнені: необхідно вибудовувати самостійне життя. Кажуть, не треба робити з України країну третього сорту, що неспроможна існувати самотужки. Вона має великий потенціал, і починати треба кожному на своєму місці. Тому розбили за будинками маленькі городи, а в дворі бігають домашні тварини. Євген за освітою ветеринар. Вважає, що піклування про тварин багатьом літнім людям дає 

Читайте також: Де і як лікувалися селяни півтора століття тому

стимул для активнішого та насиченішого життя. Навіть наводить статистику: старі, які контактують із тваринами, живуть на п’ять років довше. Окрім котів і цуциків завели тут ще й кролів, птахів, свиней, навіть корову.  

«Від сьогодні почали балувати постояльців перепелиними яйцями. І це завдяки місцевому підприємцю, який подарував нам кілька десятків перепілок і трьох кролів! А ще порадійте з нами: у госпісі з’явився ще один мешканець. Точніше, мешканка. Її звати Мальвіна. Вона пообіцяла забезпечити наших мешканців молокопродуктами. А якщо не впорається, то забезпечить... яловичиною! У неї є вибір», — із гумором розповідає про своє господарство Євген Ткачов на сторінках у соцмережах. 

Майже 90% людей, які зараз перебувають у госпісі, привезли з гарячих точок: беруть сюди за рекомендацією волонтерів, місцевої влади, у якої на лінії зіткнення дуже мало можливостей допомагати людям. Везуть і просто з лікарень, адже хворих часто просто нікуди виписувати. Для всіх цих людей державні соціальні заклади зачинені: у когось десь (найчастіше на окупованій території чи в Росії) є родичі, тому допомагати їм — поза законом. Звичайно, інколи й волонтерам госпісу доводиться перевіряти, чи не намагаються горе-родичі таким чином позбутися своїх старих, щоб, наприклад, звільнити житлову площу. А інколи, навпаки, рятуємо пенсіонерів від сім’ї, яка використовує їхню пенсію, змушуючи старих голодувати. Буває, що в госпіс потрапляють і незвичні гості. Якось кілька днів жила жінка з трьома дітьми, у якої розірвало будинок, що стояв між двома позиціями. Ще одна родина чекала на підтвердження інвалідності від поранень, бо повертатися назад, де на них постійно полював снайпер, жінки не могли. Але головне, чим відрізняється ініціатива Євгена та його друзів, — це добра воля, з якою вони намагаються зберегти гідність людей, що змушені доживати свої дні на самоті та в небезпечних умовах. Бо для них важливіші не папірець та законні підстави для допомоги, а сама людина, що опинилася в скруті. 




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Обвинувачені у вербуванні українців для торгівлі наркотиками на території РФ можуть вийти на волю вже у перший день зими.
    23 листопада, Андрій Голуб
  • Навіщо білоруським спецслужбам скандал з «українськими шпигунами» й хто може бути в ньому зацікавлений
    23 листопада, Сяргєй Пульша
  • За кілька останніх років роль Нафтогазу в українській політиці різко змінилася. Якщо до 2015-го він був чи не найбільшим головним болем усіх урядів, яким регулярно доводилося шукати можливості покриття багатомільярдних доларових дефіцитів компанії, то тепер перетворився на найприбутковіший державний актив.
    23 листопада, Олесь Олексієнко
  • Що спричинило заколот в «ЛНР». На кого зроблять ставку російські куратори
    23 листопада, Денис Казанський
  • Скандалів і проблем навколо розслідувань, пов’язаних зі злочинами часів Революції гідності, налічується, певно, не один десяток.
    23 листопада, Станіслав Козлюк
  • Як саме єврейську столицю бачать сучасні ізраїльські режисери, киянам показали на фестивалі «Дні Єрусалима в Києві».
    22 листопада, Ганна Трегуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.