Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
28 жовтня, 2017   ▪   Ганна Трегуб   ▪   Версія для друку

Генрі Марш: «Догматичності в медицині не має бути, як і догматичних лікарів»

В інтерв’ю Тижню відомий британський нейрохірург і письменник Генрі Марш розповів про потребу зміни радянського мислення серед українських лікарів на індивідуальному та колективному рівнях, можливість новацій у сучасній нейрохірургії та феномен лікарської помилки.
Матеріал друкованого видання
№ 42 (518)
від 19 жовтня
Генрі Марш: «Догматичності в медицині не має бути, як і догматичних лікарів»
Фото: Сергій Старостенко

Ви один із лікарів, що надавали медичну допомогу під час подій Революції гідності, і водночас один із найвідоміших британських та світових нейрохірургів. Понад 20 останніх років консультуєте й оперуєте пацієнтів-українців, навчаєте наших нейрохірургів. Назвіть причину, чому так багато робите для України?

— Уперше потрапив до України випадково, 25 років тому завдяки колегам, із якими працював разом у вільний від основної роботи час. Моя мама була політичною біженкою з Німеччини в часи нацизму, а разом із батьком — серед групи осіб, що заснували Amnesty International. Я ріс із відчуттям відповідальності за те, щоб зробити наш світ кращим місцем, ніж він є зараз. 

Лікарем я став доволі пізно. В університеті спочатку вивчав політологію, філософію, совєтологію. Так, нині мене знають як нейрохірурга, проте я не був ним до 30 років. Входження в медицину для мене почалося значно пізніше. Серед професорів-русистів був такий собі Арчі Брандт, який зацікавив мене ще й кримінологією. Поєднання останньої та нейрохірургії — щось навіжене, проте я зробив це. 

Перш ніж приїхати до України, я вже знав, що ваша країна дуже важлива, бо це місце, де стикаються Захід і Схід, європейська західна традиція демократії з російським азійським деспотизмом, що творить конфлікт. 25 років тому, коли я повернувся звідси до Великої Британії, казав там: Україна важлива. Мене тоді питали: а де це? Чи не про частину Росії мова? Ні, ні й ще раз ні, бо про частину Росії не йшлося і не йдеться. Коли спалахнула Революція гідності, а надто російсько-українська війна, у моїй країні зрозуміли, що я мав рацію. 

Читайте також: Мерґі Орфорд: «Південноафриканське громадянське суспільство було дуже сильним навіть у часи апартеїду»

Довгий час в Україні я співпрацював з одним лікарем, Ігорем Курільцем, у Києві. Думав, що так допомагаю йому боротися з деспотизмом, автократичною тутешньою медичною системою, яка є частиною вашого радянського спадку. Кількома останніми роками дуже розчарувався, бо побачив, що згадані вище феномени подолати не вдалося. Я проти того, щоб знання, якого я навчив, не поширювалося серед українських медиків, а доступ до медичного обладнання, яке допоміг набути, мали одна-дві особи й усе. Непотизм в українській медицині — біда. Коли професори не діляться своїми знаннями, лишаючи їх хіба що для своїх дітей, — це проблема. У Великій Британії та США лікарі працюють зовсім інакше. 

Завдяки контактам доктора Андрія Мизака я консультую в міській дитячій клінічній лікарні у Львові. Цей заклад має сучасне обладнання для операцій, надане канадцями. Уявіть, що ви все життя їздили «Запорожцем», а вам раптом дали Ferrari. Така машина потребує додаткових уроків водіння. Тому лікарям цієї клініки я допомагав проводити складніші операції, ніж ті, що вони робили досі, аби їм не доводилося відсилати своїх пацієнтів до Києва. 

Складна операція — це ще не запорука успіху. Важливим є постопераційний період, який важить не менше, ніж сама операція. Це консолідовані зусилля медсестер і лікарів із відділення інтенсивної терапії. В Україні й із цим проблема. 

Наша країна стоїть на прозі ухвалення реформи сфери охорони здоров’я. Наскільки це нині потрібно, якщо казати про ваші спостереження в цій царині як особи з-поза тутешньої системи?

— Система охорони здоров’я в Україні як така має чимало питань. Фундаментальна проблема, що ваша країна не належить до багатих, тому не доводиться тут очікувати такої самої якості медичного обслуговування, як у Західній Європі або в США. Маєте кепську організованість і неефективність. Занадто багато лікарень і тих, хто незрозуміло чим там зайнятий. У сучасній медицині діє принцип досконалості: ліпше мати меншу кількість лікарень, де лікарі працюють разом. У Львові, наприклад, діють дві дитячі лікарні, що розпорошує лікарів і кошти. Така система, повторю, успадкована з радянських часів. Маєте великі лікарні, але вони майже порожні. Вам потрібно раціоналізувати систему охорони здоров’я. У фінансовому розумінні зрушення на краще почнуться тоді, коли Україна поліпшить свою економічну ситуацію. 

Медицина — це сфера, де помилки трапляються теж і де допустиме усвідомлення того, що з помилок колег можна вчитися, аби наступного разу вчинити оптимальніше. Радянська система всюди твердила, що безпомильна, 
і це коштувало багато життів

Ви наголошуєте, що важливим етапом нейрохірургічної допомоги пацієнтам є постопераційний період. Мова про своєрідну реабілітацію? Від чиїх зусиль вона залежить?

— Постопераційний процес — це командна робота різних типів лікарів і медсестер. На цьому акцентують європейська й американська медицини. 

В українських реаліях маємо дуже вертикальну систему, коли нагорі перебуває лікар-професор, якому інколи не надто цікаво зважати на тих, хто працює під його орудою. Західна медицина значно горизонтальніша в сенсі комунікації, обговорення проблем.
Якщо я правильно розумію, у вашій культурі люди не надто легко приймають той факт, що їм також притаманно помилятися. Медицина — це сфера, де помилки трапляються теж і де допустиме усвідомлення того, що з помилок колег можна вчитися, аби наступного разу вчинити оптимальніше. Радянська система всюди твердила, що безпомильна, і це коштувало багато життів. 

У сучасній неврології важливі ті відділення, які надають невідкладну допомогу під час інсультів. У лондонському госпіталі, де я працюю, ця секція дуже розвинута й забезпечена. Мені довелося завітати до такого відділення в одній із львівських лікарень. Пробачте, але, як на мене, воно просто жахливе, з умовами, які я спостерігав у вас 20 років тому. Вважати себе рівними в медичному розумінні європейській медицині лише через те, що у вас є відділення інсультів, не надто правильно. Здається, бажання СРСР наздогнати й випередити Захід укорінилося глибоко в мозок, як і притлумлене розуміння, що ні, такими засобами не вийде. 

1992-го в Києві я зустрівся з видатною особистістю, академіком Андрієм Ромодановим, який усвідомлював стан речей і звернувся до мене по допомогу. Він нікого не хотів перевершувати в спосіб, згаданий вище, а мав чесне бачення того, що навколо. 
Мені сумно нині спостерігати в Україні той самий тип мислення, що й понад 20 років тому, під час моїх перших візитів сюди. Можна мати нове обладнання та медичні технології, але проблема в тому, як змінити людську свідомість. 

У системі медичної освіти країн західної Європи обов’язковим елементом освіти й підготовки майбутніх лікарів є робота в університетських лікарнях. Наприклад, Лувенський університет у Бельгії має їх аж дві. Як із цим складником в освіті українських медиків, зокрема нейрохірургів?

— Не володію українською, тому мені важко судити. Проте маю враження, що студентська медична освіта у вас на нормальному рівні. Значно гірше з медичним післядипломним навчанням. Мало би бути так, як у Європі та США, коли є програми навчання такого типу й воно довготривале. В Україні нейрохірург може ставати до самостійних операцій лишень після трьох років тренінгів потому, як він закінчив медичну вищу школу. Неможливо? Я кажу те саме. Це три роки спеціального навчання, коли насправді оперує професор і про справжнє навчання годі говорити. У США після закінчення медичної академії є два-три роки неспеціального медичного навчання, а потім шість-сім років спеціального нейрохірургічного навчання. Незалежним хірургом американець стає, відбувши щонайменше 10 років післядипломної освіти. На заході професор — це супервайзер, він керує молодшими лікарями, які оперують. І саме він вирішує, що та як робити, править процесом. 

Читайте також: Мохаммад Бехешті-Монфаред: «Ми розглядаємо Україну як хаб для виходу на ринки Східної Європи»

Нейрохірурги радянського часу займалися тим, що лікували травми, «крутили дірки в черепах». Обсяг доступних їм операцій був дуже обмежений, вони не мали приладів сканування мозку. Усе було простішим, грубшим. Нині ця царина значно складніша й тонша, її не можна осягнути лише за три роки, особливо якщо просто висіти над операційним столом, спостерігаючи, як оперує той чи той професор, і не брати в цьому участь. 

Чи можливі новизна та експерименти на операційному столі сучасного нейрохірурга? Що можна назвати прогресом у цій царині?

— Сучасна нейрохірургія — це новітні технології та ґрунтовна наука. Сьогодення не є часом, коли лікарі-одинаки винаходять нові типи операцій мозку, як це було 50–60 років тому. Сьогодні мова про складну наукову галузь, яка потребує потужних лікарських команд, мільйони доларів і все більше медичних досліджень. В Україні поки що цього немає.

Прогрес у нейрохірургії полягає в тому, щоб зробити її непотрібною. Чому? Тому що йдеться про дуже грубі втручання в мозок, який є вельми складним і делікатним органом. Найбільшим прогресом у моїй сфері є віднайдення нехірургічних методів вирішення проблем головного мозку. Наприклад, лікування інсультів уже не потребує масованого хірургічного втручання, бо є тромбектомія. Так, зараз кажу про дуже дорогу технологію, коли до магістральної судини вставляють катетер, завдяки якому видаляють тромб, що утворився в мозку. Це треба зробити в перші кілька годин після настання інсульту. Для такого потрібна дуже хороша служба швидкої медичної допомоги та велетенське терпіння родини пацієнта, яка має розуміти, що йдеться про надання невідкладної медичної допомоги. Обладнання, необхідне для такої операції, — це десятки тисяч доларів у кожному індивідуальному випадку. 

Багато пацієнтів нейрохірургів сьогодні в Україні — учасники бойових дій на Донбасі. Чи можливо відновити функції мозку після тих специфічних травм, яких зазнали вони? Що для цього потрібно?

— Для ветеранів важливою є реабілітація. Травма мозку — це та ситуація, коли не можна завернути, скасувати завдану шкоду. Інколи додаткові втручання можуть завдати більшої шкоди, ніж та, що вже є. Мова про кровотечі й інфекції. Мозок не можна вилікувати так, як кістки чи м’язи. Мета нейрохірургії — зупинити процес погіршення справ, запобігти смерті чи погіршенню тих мозкових функцій, що лишилися неушкодженими. 

Так, у кіно можна побачити, що хтось дістав кулю в голову й лишився живим. Насправді багато залежить від того, у яку частину черепа потрапила куля. Якщо це лобні частини, то після такої травми людина може не лише лишитися живою, а й більш-менш нормально почуватися після такого випадку. Якщо ж куля потрапила в потиличні частини черепа, то ймовірніший летальний фінал, ніж те, що людина виживе. 

Читайте також: Сорін Дукару: «Ми бачимо дедалі більше випадків, коли за кібератаками стоять державні структури»

Нейронауки поки що відкрили й дали нам змогу зрозуміти дуже мало про те, як працює мозок. У ньому багато різних центрів, що відповідають за функціонування нашого тіла як такого, скажімо, його рух, здатність говорити тощо. Усі вони пов’язані один з одним у своєрідну мережу, яка створює наше відчуття індивідуальності, якщо хочете. Коли вони вражені, то відновити ці функції повною мірою неможливо. Мозок здатен дещо зцілити себе сам після важкої травми, і впливати на це медичними способами ми не можемо. Це поза нашим контролем. В Україні лікарі виписують своїм пацієнтам багацько непотрібних препаратів, мовляв, ті допомагають у лікуванні мозку. Але це не так.

Окрім нейрохірургії, нейрології, які безпосередньо стосуються лікування мозку й нервової системи, є ще психіатрія та низка інших суміжних галузей. Чи є якась неписана градація, що з них тонше та складніше впливає, а що — грубше?

— Нейрохірургія — це не так складно, як багато хто думає. Складний тут процес ухвалення рішень. Хірургія головного мозку є вельми небезпечною. Скажімо, проблеми можуть бути в пацієнта не тому, що його погано прооперували, а тому, що лікарі недооцінили ризики постопераційного періоду. Жахливо, коли розумієш, що не можеш зробити екстрене сканування мозку пацієнта вночі. 

Потрібними елементами є дуже ретельні, уважні спостереження за пацієнтом, що та як він може робити після операції, і доступ до апарата сканування головного мозку, комп’ютерного томографа. Якщо після операційного втручання в мозку розвивається згусток крові, то треба діяти дуже швидко, ще до того, як буде завдано непоправної шкоди. 

Нейрохірург — це такий собі сантехнік чи електрик, якщо вжити метафору. Те, що він робить, є доволі простим і грубим. Думаю, це так, якщо порівняти, скажімо, з фізиками-ядерниками, які розбираються з механікою на рівні електронів. Довкола нейрохірургії сформовано своєрідний міф. Ми не розуміємо, як працює мозок, а те, що робимо в технічному сенсі, дуже просто, грубо, але небезпечно. Головна проблема й сфера справжньої майстерності — ухвалення рішень у нейрохірургії. 

Почуваюся, як більшість лікарів. Якщо пацієнту стає гірше, то це моя вина, бо я переймаюся тими людьми. Важко оперувати дітей, хоча доводиться. Так, післяопераційні прогнози бувають позитивними, але велетенським питанням є постопераційний період. Так, важко виключати, скажімо, можливість виникнення кровотечі на цьому етапі. Нібито це не моя відповідальність, проте все одно мене те турбує. 

Моя перша книжка, що стала бестселером, розійшлася тисячними накладами по всьому світу, знайшла відгук від багатьох лікарів, які писали мені в е-мейлах: «Ви маєте рацію». Надзвичайно важко в психологічному розумінні бути лікарем, особливо хірургом.
Лікарі також помиляються, і так стається доволі часто. Інколи ми думаємо про себе краще, ніж є насправді. Тому хороші професійні контакти між різними лікарями — річ потрібна, бо колеги можуть вказати на помилки одне одного, інколи навіть до того, як вони зроблені. Я послідовно й терпляче протидію тій ідеї, що в певній медичній сфері має бути один професор-догматик і все. Отака ситуація справді жахає. 

Догматичності в медицині не має бути, як і догматичних лікарів. Професіонали мають ставити запитання, давати можливість критикувати себе. 

-------------------------------------------------------

Генрі Марш народився в Лондоні 1950 року. Навчався в Оксфордській школі та Вестмінстерській школі Лондона. Пізніше студіював політологію, філософію, економіку в Оксфордському університеті. Отримав відзнаку Королівської медичної школи. Працював в Atkinson Morley Hospital — одному з найпрогресивніших нейрохірургічних відділень країни. Спеціалізувався на роботі на мозку під місцевою анестезією, і у 2004-му став героєм документальної стрічки BBC «Ваше життя у ваших руках». Починаючи з 1992 року Марш співпрацює з нейрохірургами з колишнього СНД, переважно в Україні. У 2007-му австралійський режисер Джеффрі Сміт зняв про Генрі Марша фільм «Англійський хірург». Музику до стрічки написав Нік Кейв. Більшу частину фільму було знято в українському шпиталі серед важкохворих пацієнтів і застарілого медичного обладнання. Нагороджений Орденом Британської імперії. У 2014 році видав книгу мемуарів «Історії про життя, смерть і нейрохірургію», що стала світовим бестселером. 2017-го українською вийшла його друга книжка «Ні сонце, ані смерть. Зі щоденників нейрохірурга».




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • На балконі нашого офісу Вася смачно затягується цигаркою, яку підкурює від іншої цигарки, і продовжує свій монолог у мій бік, але вже й не дивиться на мене: — Так, а ще мені треба, щоб ти начитав для радіо українські класні прислів’я, ще картинка, ще... — я вже й не слухаю. Усі його слова далі звучать як «бла-бла-бла», а в моїй голові народжується діалог для опонування.
    18 листопада, Тарас Білка
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
  • Запекла боротьба точиться навколо Укрзалізниці з моменту перетворення її на ПАТ у жовтні 2015-го. За цей час там п’ять разів міняли керівників, вона виводилася з підпорядкування Мінінфраструктури й повернулася назад. Усе це відбувається на тлі корупційних скандалів, реформаторських невдач і зростання збитковості. Проблеми УЗ виходять далеко за межі владних кабінетів і корпоративної бухгалтерії, оскільки вона забезпечує 50% усіх пасажирських і понад 80% вантажних перевезень країни. І якщо найближчим часом там не почнуться ґрунтовні реформи, вона може стати серйозною перешкодою для розвитку країни.
    17 листопада, Максим Віхров
  • Тривала епопея з призначенням очільника Державного бюро розслідувань добігає свого кінця. Конкурсна комісія, яка понад рік проводила відбір кандидатів на посади голови Держбюро і його заступників, нарешті визначилася із прізвищами.
    17 листопада, Станіслав Козлюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.