Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
17 жовтня, 2017   ▪   Вікторія Малишева   ▪   Версія для друку

Під підозрою

У червні у наш відділ прийшов охайно вдягнений чоловік влаштовуватися на роботу. Немолодий, приємний у спілкуванні. Освіта, досвід – все підходило. Він пройшов декілька співбесід із керівництвом, підписав заяву у почав чекати офіційного схвалення його посади, а точніше дозволу працювати у нас від «МГБ».
Під підозрою

Хоча ні, спочатку він звільнився з попереднього місця роботи у аналогічній структурі аби офіційно влаштуватися до нас. Зараз жовтень – і він досі чекає, що його візьмуть на роботу. При чому він ходить на роботу, виконує свої обов’язки, але офіційно його так і не взяли – «МГБ ЛНР» не дало ще своєї згоди, перевірки тривають. Ви лише уявіть цей механізм, який було запущено, коли він вирішив змінити місце роботи у межах одного міста. Він лише змінив місце роботи – його посада, обов’язки залишалися тими ж, як і на колишньому місці, де він працював останні 15 років. Я чесно скажу, не знаю його мотивів змінювати шило на мило – може нове керівництво на його колишній роботі занадто вибагливе, може він ближче живе до нашої установи. Але уявіть, людина влаштовується вже п’ять місяців на роботу. Дехто каже, що його документи просто загубили або поклали їх десь і не пригадують, що вони є. А «МГБ ЛНР» така установа, куди не телефонують, аби дізнатися про стан справ. Вони чітко повідомили: «Зв’яжемося самі». І він чекає. Чекає без зарплатні, працюючи, але не влаштований на роботу. Його терпінню можна лише позаздрити. Ми – колеги – не питаємо у нього, що він відчуває у такому дивному стані загубленого. Нормальна людина, ані слова не каже про політику, обходить усі гострі кути. До речі, професіонал. Так, на хвилинку, йому за п’ятдесят. Той вік, коли вже не так просто знайти роботу, якщо його не пропустить перевірка. І куди телефонувати аби дізнатися про свою долю? І скільки чекати? Коли його немає у відділі, всі кажуть, що зараз перевіряють дуже ретельно – на наявність судимостей у нього, родичів, збирають свідчення по сусідах, колишніх колегах.

Читайте також: «Нові можливості»

Навіть, дізнаються, як він ставиться до «республіки», яких він поглядів – це головний критерій. А ще уся причина в тому, що він чоловік – чоловіки завжди викликають підозру. Може він диверсант, у змові з «ворожими державами», завербований. Але ж він не з України повернувся, як часто буває, він лише змінив одне місце роботи на інше у межах «республіки». І взагалі, скільки людина може не отримувати грошей за свою роботу? Треба аби хтось заробляв у родині та мав безліч терпіння на всю цю ситуацію. А ще, навіть, якщо його пропустять, за ті п’ять місяців він не отримає зарплатні. Він чекає, керівництво чекає, відділ кадрів чекає, його родина чекає. І кожного дня ситуація залишається колишньою – він працює безкоштовно, офіційно не влаштований на наше підприємство. І якщо він (уявимо на хвилинку) диверсант, за ці п’ять місяців він міг би дізнатися про усе, від чого нас так охороняє «МГБ», не даючи йому офіційного дозволу працювати. А взагалі ситуація дивна – людина працює, але безкоштовно, працює, але без офіційного влаштування на підприємство, працює, але не маючи на це дозволу. Так в чому логіка усієї ситуації? Якщо хтось хвилюється аби він не дізнався чогось, він вже працює. І за ці п’ять місяців він міг би дізнатися вже будь що, якось проявити себе. Він дуже спокійно чекає, чекає і керівництво, відчуваючи себе трохи винними за його долю.

Ми живемо у дуже небезпечний час. Час, коли не варто казати про свої погляди, не варто співчувати чи засуджувати, варто бути дуже обережним у всьому. Їздив на територію чинної України – у групі ризику. Працював якийсь час на Україну вже у період нашого відокремлення – теж ризики. Взагалі, помилитися зараз можна у багато чому. Розмовляти українською, зберігати літературу, вчитися в українських вишах, виїздити, переходити блок-пости, співчувати, фотографувати, цікавитися, казати щось необережно у транспорті, засуджувати, не схвалювати… Хоча всього і не пригадати…

Мій знайомий захистив докторську дисертацію на території України та повернувся жити додому – у Луганськ. Його перевіряли півроку. Так, він доводив, що просто хоче жити вдома, що він не завербований шпигун, він не диверсант, а просто вчений, якому комфортніше власний дім, а єдина його мрія – спати у власному ліжку, де поруч спить його дружина, а у сусідній кімнаті власного дому спить його малеча. Його ретельно перевіряли – погляди, судимості, родичів. Він зміг довести, що він не диверсант. Хоча як це можна взагалі довести?

Читайте також: Продам квартиру в Луганську

Я знаю історію про дівчину, яка зникла десь у відвалах «МГБ» за диверсійну діяльність. Це реальна дівчина, яку я знала, яка мала дитя, матір, родичів. Ніби вона передавала відомості про «ЛНР» Україні за гроші. Яким чином вона це робила? Які відомості? Я знала її як не дуже розумну, інфантильну та цілком типову для свого віку та оточення людину. Її не дуже цікавила освіта чи кар’єра. Так, їй потрібні були гроші, ніби на цьому вона і «погоріла». Але звідки вона брала таємниці? Кажуть, вона дуже часто перетинали кордон чим привернула на себе увагу. І вона жива, просто її доля не визначена зараз. Диверсійна діяльність – карний злочин по місцевими «законами». «Сидить» вона вже майже рік. Матір збирала якісь довідки аби їй допомогти. Коли ми зі знайомою обговорювали цю ситуацію (що не дуже наша знайома дівчина схожа на шпигунку – ми знали її тривалий час), приятелька відповіла, що саме такі – не дуже розумні - і стають ними. Ніби розумна людина занадто помітна, а передавати свідчення, перетинаючи кордони, як раз легше таким, як наша знайома – людям із типовою зовнішністю.

До речі, за звітами «МГБ» за минулий рік було розкрито під двісті диверсійних задумів. Яких? Де? Про що? Якщо виходити з того, що пам’ятники у нас підривають регулярно і дуже показово, розкриті злочини були якогось іншого характеру.

Мій колишній колега, побачивши мене після тривалої перерви, спитав у мене: «Я чув, ти працюєш на Україну?» Більшого страху я не відчувала з літа 2014 року. Виявилося, він мав на увазі щось інше, але я встигла оглухнути та вкритися холодним потом, коли він вигукнув мені це запитання.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Як автоматизується полювання на відмивачів грошей
    19 листопада, The Economist
  • Експертиза, яка дає змогу вийти за межі лише виробництва культурного проекту й піднятися до рівня стратегування і, що головне, втілення тих стратегій у життя, — це дуже рідкісна річ в українському культурному середовищі. У наших реаліях навіть міністр культури має бути бодай трохи митцем, але чомусь не обов’язково професійним менеджером і політиком, здатним аналізувати статистичні дані, розуміти політичні наслідки слів та дій, а також передбачати ефективність інвестицій.
    18 листопада, Тетяна Філевська
  • На балконі нашого офісу Вася смачно затягується цигаркою, яку підкурює від іншої цигарки, і продовжує свій монолог у мій бік, але вже й не дивиться на мене: — Так, а ще мені треба, щоб ти начитав для радіо українські класні прислів’я, ще картинка, ще... — я вже й не слухаю. Усі його слова далі звучать як «бла-бла-бла», а в моїй голові народжується діалог для опонування.
    18 листопада, Тарас Білка
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.