Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Світ у 2018 Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
14 жовтня, 2017   ▪   Єлизавета Гончарова   ▪   Версія для друку

Візуалізація історії

Наталя Царик постійно стежить за міжнародними аукціонами, на яких продають історичні артефакти. Вона вже знайшла, викупила й передала в архіви краєзнавчого музею Бахмута десяток унікальних документів і фотографій, які проливають світло на невідомі сторінки історії Донеччини.
Матеріал друкованого видання
№ 41 (517)
від 12 жовтня
Візуалізація історії

Захопилася краєзнавством Наталя ще в школі: тоді її «хрещеним батьком» у цій справі став відомий на Донеччині еколог і дослідник історії Володимир Березін. Вона брала участь у засіданні клубу «Бахмат», ходила в невеличкі експедиції рідним краєм, а якось спиталася, що можна написати в шкільному творі про історію бахмутської землі. І Березін розповів їй про Володимира Сосюру, Микиту Шаповала та інші постаті Донеччини, які в ті часи були ще невідомі навіть серед науковців. Відтоді Наталя цікавиться всім, що стосується минулого її малої батьківщини. Ще до війни вступила до Спілки краєзнавців, бо стала однією з рушійних сил дослідження історії голландського поселення в селищі Ступки та перших соляних шахт на теренах Донеччини. 

«Завдяки володінню англійською мовою я отримала багатий матеріал для дослідження цієї сторінки історії бахмутського краю. Якось на місцевому форумі з’явилося несподіване прохання: чоловік із Нідерландів шукав когось, хто знає, де в нас була соляна шахта «Петро Великий», яку заснували голландці. Стала з ним листуватися, щодня з’являлися все цікавіші відомості. Так почався другий етап мого краєзнавчого марафону», — згадує Наталя. 

Пітер ван ден Ауденрайн, як виявилося, не має жодного стосунку до тих колоністів із Нідерландів, як спочатку можна було подумати. Він не був їхнім нащадком і не претендував на статки, про що потім жартував. Просто все якось зійшлося в потрібний час у різних частинах Європи. Наталя і далі волонтерила в «Бахматі», Пітер добровільно допомагав літнім людям у Нідерландах — навчав їх користуватися комп’ютером: коли в місті зникли навіть звичайні поштові скриньки, стало зрозуміло, що життя підштовхує до кардинальних змін. І одна з його учениць показала старовинні фотографії своєї родини, зроблені, як вона вважала, десь у Росії наприкінці XIX сторіччя. Побачивши це, Пітер вирішив знайти те місце, щоб розкопати спільну історію голландців та, як виявилось, українців. Це було не так вже й просто, розповідає пані Наталя: «Тоді наше місто ще називалось Артемівськ, тому шукати селище Ступки, що біля Бахмута, іноземцю, який хоч і вивчав слов’янські мови, але не володів ними вільно, було важкувато. Тож усі ми зраділи тому, що знайшли одне одного. Можливо, навіть більше, ніж літня жінка, яка шукала забуті сторінки історії своєї родини».

Читайте також: Інша Донеччина: відчайдушний спротив німецького Нью-Йорку

З 2006-го Пітер ван ден Ауденрайн щороку приїздив до Бахмута, зустрічався з волонтерами та краєзнавцями, з мешканцями селища Ступки. Підсумком стала книжка зі старовинними фотографіями й текстами місцевої журналістки Світлани Овчаренко, яку переклала та впорядкувала Наталя Царик. 

«Тільки в 2015 році ми наполягли, щоб Пітер скасував поїздку до нас: у лютому місто обстріляли, навколо точилися бої. Але вважаю, що всі разом ми зробили велику справу: зараз у загальному доступі є не тільки унікальні світлини тих часів, а й наукові факти, що розкривають промислову історію Донеччини минулого та позаминулого століть». 

Наталя взялася за ще одну несподівану справу, що переросла в корисне хобі. На міжнародних аукціонах вона відшукує фотографії та предмети побуту, які мають стосунок до міста Бахмута. На її думку, це дуже важливо для вивчення минулого, бо візуалізовану історію важче перекрутити. Що, наприклад, можна розповідати людям про «исконные русские земли», коли надписи на всіх старих документах українською? За останній рік-два знайшла близько десятка цікавих, здебільшого німецьких, фотокарток періоду окупації. А купувати їх допомагають прості бахмутчани: Наталя виставляє лот на своїй сторінці у Facebook, а ті, хто бажає його подарувати рідному крає­знавчому музею, допомагають грошима. Інколи, щоправда, треба вдаватися до хитрощів, бо, наприклад, ті самі росіяни не завжди зголошуються продавати фотографії українцям. Тому вже давно «завербовані» гідні люди і в Росії, які допомагають купувати артефакти. 

Читайте також: Лелека, звалища та слов’янські боги

«Нещодавно таким чином, через «підставних осіб» у Санкт-Петербурзі, придбали гарну фотографію із зображенням центру Бахмута періоду німецької окупації. Було цікаво подивитися, який вигляд мало наше місто в середині минулого століття. Зараз шукаю тих, хто бажає придбати й подарувати музею аж чотири унікальні світлини, що виставлені на аукціоні. Вони дуже цінні, тому що підписані. На жаль, багато цікавих історій не з’ясовується повністю, бо вони не мають підписів. Тому шануйте нащадків — підписуйте світлини, пани та панове! На тих світлинах викладач вчительського інституту Бахмута Попов з учнями. А саме про цей інститут, який працював у нашому місті в 1930-х роках, дуже мало інформації. Я розповіла про фотографії головному зберігачеві фондів музею Ігорю Корнацькому, і він здивував ще більше: виявляється, є інформація, що під час німецької окупації Попов працював у міській управі. Сподіваюся, нам вдасться викупити ці знімки, якими вже зацікавилися краєзнавці з інших міст, що, наприклад, вивчають рух УПА на Донеччині. Є дані, що саме вчительський інститут Бахмута був дуже потужним осередком спротиву. Історія багато в чому повторюється, таке життя. Приміром, зараз люди теж залишилися в окупації в Донецьку. Чи повинні вони працювати, якщо владу захопили загарбники? Кого потім вважати зрадником, а кого жертвою? Тому дуже цікаво вивчати, як це було більш як півстоліття тому», — ділиться думками Наталя Царик. 

До речі, саме з війною в Наталі пов’язані особисті зміни. У волонтерському середовищі полюбляють розповідати love story, завдяки якій з’явилася на світ донечка Софійка. Сама Наталя, як і будь-яка закохана жінка, запам’ятала всі подробиці знайомства зі своїм майбутнім чоловіком: «З особистим життям якось не складалося. Я роками волонтерила в громадській організації разом із підлітками, жінками, літніми чоловіками. Тоді (до вій­ни) серед добровольців чоловіків було мало, це зараз вони зрозуміли, що волонтерити «не соромно». Справді, у кожного своя доля і свій час на все. У робочих та в громадських справах я відвідала 18 різних країн включно з Новою Зеландією, Аляскою та Вануату, але не була заміжня і не мала дитини до 37 років. Хто знав, що щастя знайду лише після того, як втрачу роботу, матір, а мій рідний край стане епіцентром горя та небезпеки для багатьох тисяч українців».

Трапилося це 7 січня 2015 року, коли Наталя азом з іншими волонтерами вийшла під «Нову Пошту» роздавати бійцям кимось приготовані різдвяні сувеніри. Військові раділи. Один із них сфотографувався з волонтерами, а коли в нього запитали, як його знайти в інтернеті, назвав ім’я та прізвище й додав, що закінчив Ужгородський університет і за фахом є вчителем математики. Тарас, один із волонтерів, його таки знайшов, зв’язався й опублікував ту світлину. 

«Місяців через три ми з Володимиром зустрілися в центрі міста, після чого й закрутився роман. Його товариші по службі називали мене сєпаркою, глузували, одним словом, «діставали» його. Він був розлучений, мобілізований, служив у 128-й гірсько-піхотній бригаді в селі Покровське. До Дебальцевого там недалеко. У страшних, кривавих операціях Володимир участі не брав, мав справу переважно з документами, наказами, але ще з рік після демобілізації здригався, коли я тихо підходила, уві сні також. Для мене він завжди буде героєм, який пройшов те страшне випробування, який не відхрестився від мобілізації, не злякався», — з гордістю каже Наталя.  

Читайте також: Інша Донеччина: як бути патріотом в Слов’янську

Потім його на два місяці відправили до Краматорська: вчителя математики та інформатики приставили до солдатської їдальні. Наталя їздила туди щосуботи. У липні 2015 року демобілізували. Жінка тішилася: нарешті він у безпеці. А коли чоловік опинився в Хмельницькому військовому шпиталі (не працювала права рука), приїхала й туди. Познайомилася з матір’ю. Вирішили жити разом у Бахмуті. Так Володимир повернувся в зону АТО, але вже простим мешканцем. Весілля влаштували в українських традиціях у чудовому селищі Олександро-Калиновому біля Костянтинівки. 

«Не все було і є гладко: він родом із села, а я з міста, він із Західної України, я з Донбасу, він розмовляє гарною українською, а в мене була і «селідка» замість «оселедця», і «виздоравлюйте» замість «одужуйте». Не оминули й труднощі психологічної адаптації: і до мирного життя після участі в АТО, і до чужого менталітету, на які наклалися притирання одне до одного та криза середнього віку. Але Бог подарував нам дитину. Вважаю, наша зустріч і наша дитина — спасіння. Живемо разом із моїм батьком. Тато родом із Воронезької області, але йому вистачило розуму не стати прихильником регіоналів, сепаратистів і не ходити на «референдум». Буває всяке, але наша дитина примиряє всіх нас і додає надії», — переповідає свою нову історію життя Наталя. І додає: «Щоразу, коли ми буваємо на тій вулиці, фотографуємося на місці, де побачилися вперше. Візуалізуємо, так би мовити, нашу історію для нащадків».  




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.