Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
5 квітня, 2011   ▪   Ігор Кручик   ▪   Версія для друку

Ностальгія покликала

Мішель Терещенко, нащадок роду українських промисловців і меценатів, повернувся на історичну батьківщину й відроджує льонарство
Ностальгія покликала

«Для мене було позитивним шоком, коли я переконався, що тут дотепер пам’ятають нашу родину. Я зрозумів, що не зможу скласти руки й нічого не робити для України», – каже Мішель Терещенко. Він народився у Франції, та ось уже восьмий рік фактично постійно мешкає між Глуховом, що на Сумщині, й Києвом. Очолює фірму Linen of Desna («Деснянський льон»): уже викупив кілька льонозаводів, хоче орендувати землі, аби засіяти великі площі цією традиційною агрокультурою. «Я хотів би отримати українське громадянство, мені навіть президент Віктор Ющенко обіцяв, мовляв, за п’ять хвилин зроб­­лять, якщо погоджуся. Я погодився, але не маю і досі».

Синьо-жовтий герб

Наприкінці ХIХ століття родина Терещенків стала дуже заможною, навіть за мірками Європи. Їм належали цукрові, спиртові, лісопильні й льонозаводи, суконна фабрика, авіамайстерні й аеродром. Найбільший у світі літак початку ХХ століття «Ілля Муромець» створив авіаконструктор Ігор Сікорський коштом тієї ж таки сім’ї, як і менш відомий аероплан під промовистою назвою «Терещенко-3».

Федір Федорович Терещенко одружився у 18 років. Конструював перші аєроплани разом з Ігорем Сікорським і пілотував їх.

Мішель Терещенко перфектно знає своє генеалогічне дерево, може довго розповідати про кожного із членів родини. Зацікавлено коментує знайде-­­
ні Тижнем у Кінофотоархіві України світлини: «Це мій прадід, Іван Миколайович. Цей гімназист – Федір Федорович із нареченою. Йому тут 18 років, іще молодий». Мова Терещенка – говірка іноземця, який вживає водночас російську, англійську, вставляючи українські й французькі слова. «Коли мій прадід отримував... Як це? Нобіліті... Дворянство, так… Йому належав і герб». Терещенки для своїх геральдичних символів попросили кольори Вітчизни – синьо-жовті. На фамільному гербі зафіксували мотто: «Служіння громадським користям». Цей девіз діяв: родина зафундувала в Києві кілька провідних музеїв, лікарень, навчальних закладів, храмів. Не менше добра зробили Терещенки й у Глухові на Сумщині, звідки походили. Однак за радянських часів стали вигнанцями, а все їхнє майно комуністи «експропріювали».

Цукроварня на Сумщині. Один із десятків терещенківських заводів початку ХХ століття

Та люди навіть у найскрутніші часи «незлим тихим словом» згадували про меценатів та їхні справи. Нещодавно відкрито пам’ятник одному з роду, Миколі Терещенкові, біля дитячої лікарні «Охматдит», до заснування якої він був причетний. Вулиці в центрі столиці повернули назву Терещенківська. Вдалині від України ця сім’я теж, як виявилося, зберігала свою ідентичність.

Француз у Глухові

«2002 року я приїхав із батьком Петром Михайловичем до Глухова і мав дуже емоційні враження, – розповідає Мішель Терещенко. – Наша родина колись звела в цьому місті дев’ять будинків. Серед них – резиденція, головна садиба. Зараз там Інститут луб’яних культур. Ко­­ли ми туди завітали, тамтешні працівники зустріли нас дуже приязно. До нашого приїзду спеціально підфарбували садибу, фарба була свіжа – це мене дуже зворушило, бо, як виявилося, вони утримували будівлю в гарному стані, ремонтували її власним коштом, бо держбюджет довгий час нічого не виділяв на це».

Не менш емоційним виявився для Мішеля Терещенка момент, коли він зайшов до глухівського храму Трьох Анастасій – родової усипальниці, побачив могили предків... І вирішив жити й працювати решту своїх років тут, причому в тій-таки царині, що й діди-прадіди. «Головне багатство України – земля. Вона унікальна», – вкотре висловлює нащадок уславлених підприємців думку, яку ми чули стільки разів, що вже й не сприймаємо як слід.

Спершу він оцінив перспективи для традиційних промислів родини Терещенків. Дійшов висновку: «Цукор краще вирощувати в Центральній і Західній Україні, а біля Глухова добре росте льон. Ще 1992 року Україна мала його 160 тис. га! А потім довгий час – майже нічого. Тож мене зацікавило насамперед це».

Співробітники Глухівського інституту луб’яних культур зрозуміли: альянс із Терещенком цікавий іще й тому, що Франція вирощує близько 70% європейського льону і є одним зі світових лідерів у цій галузі. Мішель залучив до співпраці з українцями Французьку федерацію льонарів.

«Ми ставили під Глуховом експеримент: починали зі 100, потім посіяли 300 га льону, – розповідає підприємець. – У перспективі хотіли б вирощувати 15 тис. га. В Україні є великі незаймані площі під агрокультури, чого вже не знайти, скажімо, у Франції. Ми хочемо будувати тут льонозаводи за новітніми технологіями». Але ці підходи все ж поєднуватимуться зі старими, ще доре­­волюційними «терещенківськими ноу-хау», бо довгунець із галльських полів як сировина від деснянського льону таки відрізняється.

Не надто лякають підприємця й вітчизняні фіскальні нюанси: після всього, що зробили з його родиною більшовики, Терещенка здивувати чимось годі. «Інвестиційний клімат тут зараз сприятливіший, ніж у СРСР, – констатує бізнесмен не без деякої іронії. – Так, трохи важко. Але працювати в Україні перспективно».

Гени меценатства

«Мій батько народився в Парижі, як і я. І все життя його мучила ностальгія за Україною. А я живу тут, ходжу вулицею Терещенківською, думаю про дідуся й бабусю, буваю в музеях нашого роду... Людина схожа з рослиною – їй найкраще саме на своєму ґрунті, – переконаний нащадок відомої династії. – Я радий, що повернувся на Батьківщину предків. І думаю, якщо вони дивляться з небес, то радіють за мене стовідсотково. Сподіваюся, що мої діти й племінники теж захочуть повернутися в Україну».

Мішель Терещенко у Києві став своїм. «Ходжу на зустрічі франкофонів. Буваю в консерваторії, філармонії, на літературних вечорах, у музеях. Особливо мені до душі зал у Музеї російського мистецтва, де представлений Врубель, а саме його ескізи до фресок Володимирського собору, а також дівчинка на тлі перського килима, татарська принцеса. До речі, хотів би змінити назву Музею російського мистецтва, щоб він мав ім’я братів Терещенків. Адже більшість творів, які є там, належали моєму дідові та його братам і сестрам».

Багато що, крім бізнесу, цікавить Мішеля й у Глухові. Це одна з гетьманських резиденцій, яких не любила ані Російська імперія, ані радянська влада. Козацьку столицю Москва воліла б бачити «глухою окраїною». Але Терещенки й тоді, й зараз прагнули розбудовувати своє родове гніздо. «У місті діють коледж, школи, там живе багато молоді. Видно, що воно має перспективи, – ділиться враженнями мій співрозмовник. – Ми організовуємо вечори мистецтв у Глухові. Сподіваюся, туди приїжджатимуть і мистці з Києва».

Він опікується реставрацією церкви Трьох Анастасій. Створив благодійну організацію «Фонд спадщини Терещенків». «Допомагаємо пологовим будинкам у Глухові, Шостці, Новгороді-Сіверському – модернізуємо тамтешні клініки, проводимо тренінги з медперсоналом. Допоки тут буде змога жити й працювати, – я цим користуватимуся».

Розмов про повернення майна предків Мішель Терещенко стережеться як вогню. «Тема реституції мене не цікавить, – категорично каже він. – Я її навіть не обговорюватиму, в мене на неї алергія». Він претендує на єдине: «Мені нічого не потрібно, крім фамільного герба».

Ну що ж, тоді обмежимося вдячністю всім Терещенкам за дієве прагнення до громадської користі.

Біографічна нота

Мішель (Михайло Петрович) Терещенко

Народився 15 вересня 1954 року в Парижі. Закінчив бізнес-школу. Служив у армії офіцером. У 1981–1990 роках жив у США. 1994-го вперше відвідав Україну як турист. Від 2003-го живе у Глухові й Києві. Його батько, Петро Михайлович (1919–2004), був відомим у Франції вченим-хімі­­ком. Розробляв технології виготовлення біопалива з ріпаку.

Кузен-тезко

У відомій родині є ще один Мішель Терещенко (але по батькові – Іванович), відомий учений-гуманітарій. Викладає філософію в університеті міста Реймса, автор кількох книжок із філософії моралі, зокрема «Банальність зла, банальність добра». Він народився 1956 року в Лондоні, тобто на два роки молодший за свого брата-тезка.

Щедрий карбованець

Родоначальник династії Терещенків – Артемій Якович на прізвисько Карбованець, купець із Глухова. Під час Кримської війни (1853–1856) нажив капітал, постачаючи продовольство й корабельний ліс для Чорноморського флоту. Після скасування кріпосного права 1861 року, скупивши угіддя у збіднілих дворян, став латифундистом і підприємцем. Будував заводи, школи, лікарні, притулки для сиріт і бідних. 1870 року отримав спадкове дворянство за широку доброчинну діяльність.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено