Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
13 жовтня, 2017   ▪   Юрій Лапаєв   ▪   Версія для друку

80 км заради дитинства

Ми сидимо на терасі одного з фастфудів Києва. Я почуваюся ніби біля дзеркала: поруч зі мною дві майже повністю однакові людини, у них навіть татуювання схожі. Бороди, ланцюжки з черепами та шкіряні куртки — збоку це, напевно, скидається на зустріч рок-музикантів зі своїм фанатом під час гастролей. Двоє братів. Даррен і Блайз. Вони з Гібралтару, між собою називають його Джиб.
Матеріал друкованого видання
№ 40 (516)
від 5 жовтня
80 км заради дитинства

Це такий невеликий шматочок землі на краю Європи, удесятеро менший за площею від Житомира, колись був Іспанією, а тепер належить Великій Британії. Брати часто курять, ще частіше сміються, переказуючи фірмові британські жарти бездоганною англійською. Розповідають, чому вже за кілька тижнів планують вирватися з тепла та комфорту столиці й вирушити у довгий шлях, щоб допомогти дітям-сиротам. Але до цього треба зрозуміти, хто вони.

Вже далекого 1999 року молодший із братів Блайз приїхав до України на запрошення свого знайомого з інтернету. Через тиждень вирішив лишитися в Києві. Підкорили люди, які здалися дуже простими й позитивними водночас. А ще Україна тоді лише почала розвиватися, відкривалося багато можливостей для бізнесу, яких уже не було на щільному ринку Великої Британії. «Якщо в тебе є ідея і ти готовий багато працювати, це була ідеальна країна для того, щоб почати, країна можливостей», — згадує він. Ну й, звичайно, банальні речі на кшталт кухні, цін і природи. Він почав працювати, з’являлися нові знайомства. Україна дала шанс не лише для власної справи. «Тут я познайомився зі своєю чарівною дружиною, тут народилися мої фантастичні діти», — розповідає Блайз. Коли технічний прогрес, а саме мобільний зв’язок, дістався й до України, Блайз надіслав братові sms і запросив до себе. Бо тоді зрозумів, як скучив за ним. Вони майже все життя були поруч, а тепер їх розділяли п’ять років та близько 4 тис. км. Як і його молодшому братові, Даррену вистачило лише кілька тижнів, щоб вирішити залишитися в Україні. «Перше, у що я відверто закохався в Києві, — це сніг. Ніколи раніше його не бачив», — зізнається Даррен. Потім пригадує, як самотужки з’їв каструлю борщу, яку приготувала на честь його приїзду дружина брата Тетяна. За його словами, саме тут він зміг реалізувати більшість своїх мрій, тут знайшов дружину, тут народилися його діти. Київ тепер називає своїм домом. Але, попри всі стереотипи, найбільше його вразив характер українців.

Читайте також: 90 врятованих життів

«Він був сильним 10 років тому, коли я приїхав, а тепер ця воля тільки міцнішає», — каже Даррен. Із ним дещо не погоджується молодший Блайз, каже, що в 2000-х українці, навпаки, були готові підкорятися, усі проблеми сприймали в дусі «таке життя». І коли почалися перші сутички на Майдані 2014-го, де, як і під час Помаранчевої революції, був Блайз, він побою­вався, що й цього разу українці рано чи пізно здадуться. Незважаючи на це, допомагав будувати барикади довкола основного табору. І за кілька тижнів був вражений, що люди пішли до кінця, а фраза «таке життя» більше не працювала. На його погляд, ті події стали точкою неповернення в менталітеті українців, у їхньому прагненні до свободи.

«Україна як держава та українці, звичайно, мають певні недоліки», — ділиться враженнями Блайз. «Однак немає на Землі бездоганного місця чи народу». На його думку, скрізь є хороші й погані, добрі та злі. Але більшість українців він вважає фантастичними. «Вони прості й прагнуть того самого, чого й інші, — бути вільними», — пояснює свою позицію. Каже, що українцям потрібні основні права: право на безпеку, на гідну працю. І найбільше він це помічає, коли потрапляє до українських селищ. «Люди там щасливі», — згадує Блайз. І для цього вони не потребують швидкісного інтернету чи останніх моделей смартфонів. Своєю чергою, Даррен наполягає на тому, що проблеми в Україні дуже схожі на ті, які колись уже мала Британія. «Сучасній Україні лише 26 років, але на її долю зараз випали випробування, які британці пройшли за кілька століть», — каже він.

Попри те що після 2014-го доволі багато іноземців вирішило покинути країну в пошуках безпечнішого місця, брати залишилися. «Є велика різниця між тим, коли ти приїжджаєш виключно для роботи й коли живеш тут», — пояснює своє рішення Блайз. Він прожив в Україні 18 років і не зміг її полишити в неспокійні часи, хоча мав для цього всі можливості: британське громадянство легко відчиняє двері в усьому світі. Він не розуміє, чому за кордон утікають українці, переховуючись то від війни, то від військкоматів. Адже брати готові боронити свою родину та свій новий дім у разі потреби. «Може, ми й маємо репутацію божевільних британців, але готові прийти на допомогу тут», — додає Даррен. При цьому останні терористичні атаки в Європі й особливо в Лондоні переконують, що там, куди можна втекти, не так уже й безпечно.

Читайте також: Лелека, звалища та слов’янські боги

Таке ставлення до свого дому Блайз пояснює ще й особливим підходом до отримання інформації. Щоб сформувати власну думку про те, що насправді відбувається в країні, він детально вивчає українські новини, порівнює з англомовними виданнями й обов’язково читає російські джерела. Щодо московських медіа наполягає, що це треба робити, хоча морально й важко. Вкрай важливо, на його думку, розуміти, що пише ворог, на чому акцентує увагу, куди спрямована його пропаганда. А порівняння з об’єктивними джерелами й власним баченням дає змогу виявити плани противника. «Якщо подивитися російські новини, можна дізнатися, що в Путіна є крила та німб і він сидить біля Бога щонеділі. А Росія — це просто рай на землі, де не відбувається нічого поганого, де немає проблем з економікою та алкоголем, узагалі немає жодних проблем. Щоб ви в це повірили, витрачаються величезні суми», — каже Блайз. Згадує й російських тролів, яких періодично бачить на своєму каналі Bushcraft Ukraine на YouTube. Там він розміщує відео про мандри Україною, свої поради щодо виживання в умовах дикої української природи. Для нього це можливість не лише поділитися багатим досвідом чи вислухати інших, а й показати нашу країну всім охочим. І самому дізнатися про неї більше, зсередини, через походи та спілкування зі звичайними людьми, а не через туристичні брошури. 

Завдяки любові до мандрів народився й інший проект двох братів — благодійні походи. У такий спосіб вони прагнуть привернути увагу до проблем українських дитячих будинків та по можливості допомогти їм. «Це надзвичайно, коли допомагаєш дітям, які потребують добра та уваги, але позбавлені цього», — каже Даррен. Перша спроба — відстань завдовжки 206 км, яку вдалося подолати за шість днів. Тоді брати змогли зібрати достатньо коштів, щоб допомогти дитбудинку для дітей із синдромом Дауна в Житомирській області. Цього разу наприкінці жовтня Блайз і Даррен збираються пройти близько 80 км Київщиною та Чернігівщиною, щоб за чотири дні дістатися до селища Стара Басань. Увесь шлях вони зніматимуть і пізніше викладуть на YouTube. Як зазначив Блайз, маршрут пролягатиме не тільки лісами чи полями, а й населеними пунктами. Це, з одного боку, полегшить рух, адже в разі екстреної ситуації можна буде звернутися по допомогу, а з другого — хтось із не дуже позитивно налаштованих місцевих може сам спричинити такі ситуації.

Читайте також: Генетичний код Бахмута

Але брати на це не звертають уваги, не лякає їх і прогноз погоди, який не дуже сприяє довгим прогулянкам просто неба. Головне для них — принести добрі новини дітям. Їхня мета — ­допомога Старобасанській школі-інтернату, у якій на сьогодні 79 вихованців віком від 6 до 15 років із різних регіонів України. Серед нагальних потреб заміна електропроводки, ремонт туалетів, придбання великої морозильної камери для зберігання харчів, нові меблі для ігрової кімнати. Орієнтовна вартість усіх робіт — близько 200 тис. грн. Програма-мінімум, яку хочуть виконати брати, — придбати морозильну камеру та меблі. Решта залежатиме від допомоги, яку вдасться зібрати. За словами Блайза, до проекту долучилися їхні друзі, представники відомих київських телеком- та ІТ-компаній. Звичайно, не все можна купити, найбільше ці діти потребують уваги. Щоб хтось пограв із ними чи просто обійняв. «Це може зробити кожен із нас, це не потребує грошей», — підкреслює Блайз. 

Як згадує Блайз, у них із братом було чудове дитинство, вони нічого не потребували. Але все це їм діставалося ціною важкої праці матері, яка самостійно виховувала своїх дітей. Тепер, кажуть брати, настав їхній час зробити щось у відповідь, відплатити добром, дати шанс на щасливе дитинство іншим. 




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено