Суспільство

  ▪   Вікторія Малишева

«Безкоштовно» в «ЛНР»

Є проблемка. Смішна, якщо розглядати її в контексті міста, у якому вже три роки йде війна. Але якщо подивитися на це питання в масштабах невеликої родини, статок якої нижче середнього, проблема виявляється великою та серйозною.

Літо занадто коротке й довге. Ні, не смійтеся, я поясню. Приблизно наприкінці січня моя родина починає шалено мріяти про тепло. Опалення дороге. Якщо підсумувати комунальні витрати, виходить, що в еквіваленті пенсії моєї матері (2500 рублів) щомісяця ми сплачуємо 80% її лише за комунальні послуги, водночас економлячи на всьому.

Крім цього, як і майже всі навколо, ми сумуємо за довгими теплими днями, за вулицею, на яку можна дивитися не тільки через віконне скло власного будинку, ми сумуємо за важкою працею на городі, за розмовами під зірками в синіх сутінках і багато за чим ще. Потім настає літо, і ми так утомлюємося зі своїм щоденним клопотом, що місяці шаленої спеки пролітають занадто швидко. Але проблема не в цьому. А якраз у тому, що для моєї дитини літо надзвичайно довге. І ситуація полягає в тому, що всі гуртки та секції припиняють свою роботу у травні або від середини червня, а починають працювати лише в середині вересня. Тобто майже три місяці моя дитина чекає, коли зможе знову почати відвідувати свої спортивні секції і творчі майстерні. Вона занадто мала, щоб я могла віддати її у табір.

До того ж табір зараз на зразок відпочинку за кордоном, принаймні в тому-таки еквіваленті батьківських зарплат. На дитячий «державний» табір треба відкладати гроші з півроку, щоб малеча могла відпочити приблизно два тижні без річки (це небезпечно) і без заглиблення в ліс (із тієї самої причини). Приватні табори смішні: це квартира, обладнана під кімнату розвитку. Дитину годують соком із печивом і розважають у межах квартири за гроші батьків. Це називають приватним денним табором. Квартира на першому поверсі, є міський парк поруч, але в ньому немає нічого. Може, назбирається двоє чи троє дітлахів, які розвиватимуться за батьківські гроші в цій квартирі.

Читайте також: Зрадницькі сни

Круглий рік ми відвідуємо всі гуртки, тамуючи дожидання літа, яке крім спеки приносить нам занадто довгі канікули, очікування нового сезону наших занять. Усе це минало б куди простіше, якби ми мали можливість залишати місто на місяць або два. Але й десятиденне море було для нас подією майже космічного масштабу. І їхати кудись ще ми не мали за що. І вже з липня стали чекати вересня, аби знову почали працювати наші гуртки…

Один із найпопулярніших рекламних трюків у «республіці» — безплатність усього, що стосується дітей. Я думаю, це роблять для тих, чиї дітлахи вже виросли, або хто взагалі їх не має. Тобто я не ходжу в лікарню й скільки завгодно можу вірити, що там усе для мене буде безплатно. Так і літні люди, які ніяк не перетинаються із системою дитячого позашкільного життя, можуть вірити скільки їм заманеться, що все для дітей у «республіці» задарма. А в безплатну медицину, навчання, дозвілля чи щось іще можуть щиро вірити всі ті, хто співчуває «республіці» за її межами. Я спочатку думала, що погано шукаю. Бо все, що мені вдавалося знайти, було платним. Усі секції, гуртки чи щось іще. Так, про це казали найчастіше пошепки: «Якщо ви, звичайно, не проти, це коштуватиме…». Батьки були раді, що знайшли щось для дитини, може, і були проти, але який вихід? І далі давали відомість, де ті розписувалися про свої щомісячні плати за дитячий гурток. Танці «державного» підпорядкування із графіком тричі на тиждень по годині від 200 рублів. Приватні заняття танцями по гуртках від 70 рублів за годину. Спортивні секції від «держави» коштуватимуть від 200 до 350 рублів на місяць у режимі три години на тиждень.

Беруть гроші так, ніби вони спрямовуються тренерові або керівникові гуртка особисто як прибавка до зарплати. Іноді вигадують придбання мийних засобів (і це в «державному» басейні). Тобто, зібравши з нас гроші, закуповують речовини, якими чистять роздягальні та басейн. Ви вірите в це? Я ні. Бо на кожній нараді «міністрів» підкреслюють, що все в «республіці» безплатне. Навіть уголос зачитують скарги від громадян, у яких ті зазначають, що в лікарні чи дитячому садку з них вимагали на щось гроші. На ті листи-скарги призначається комісія, а результати розслідування просять покласти на стіл самому «голові республіки». Коли я дивлюся ці «наради», мені здається, що я та Плотницький живемо в різних Луганськах. Я сплачую за все: за вату та спирт, коли в дитячий лікарні в моєї дитини беруть кров, за бинт, коли ми йдемо на перев’язку до хірурга, за всі гуртки в «державних» будинках творчості. Може, я погано шукаю? А знаєте, що було хітом для мене цього вересня. «Державні» тенісні корти назвали ціну занять для найменшої вікової категорії — 800 рублів на місяць. Це по три години занять на тиждень із досвідченим тренером. Ніби вона орендує у них приміщення. Ще додали: «Няня приводитиме вашу дитину». Може, теніс — це спорт для тих, хто їздить на Aston Martin містом і має штат прибиральниць? Я чогось не розумію. Басейн «Дінамо» приватний. Заняття від 70 рублів за 45 хвилин. Приватні «Золоті рибки» від 150 рублів за такий самий час. А знаєте, у чому різниця? «Дінамо» здає в оренду сауну вечорами разом із басейном. Зранку діти, уночі дорослі.

Читайте також: Допомога

Я погоджуюся, усе це не такі вже й гроші. Але їх беруть буквально за все. Навіть гурток дитячого розвитку (три години на тиждень) в будинку творчості від «держави» зріс у ціні за два роки зі 150 рублів до 350 рублів на місяць. Керівники не приховують, усе купують за власний кошт: папір, фарби, клей. Ще обладнання, декор приміщення. Так, там дуже красиво. Але я помітила ще таку тенденцію, що за два роки заняття дедалі більше відвідують ті, у кого є гроші. Привозять дітей на своїх дорогих автівках, для них 350 рублів не гроші, а ознака елітності закладу. Звичайно ж, такі ходитимуть і на теніс, і на танці.

Ще одна дивна річ: асортимент закладів дуже однотипний. Танці, вокал, східні єдиноборства. Бісер для дівчат. Підготовка до школи, варто обирати лише за нижчою ціною. А ще є певний брак керівників. До війни були технічні гуртки для хлопців, якесь різноманіття. Ті, хто міг і бажав щось вчити, виїхали. І знову нам пропонують танці, вокал, підготовку до школи, айкідо… Або теніс, куди «вашу дитину привозитиме няня, у них навіть є місце, де можна залишити ваше авто».