Тиждень
Розділ:
Постійне посилання:
8 вересня 13:47   ▪   Андрій Голуб   ▪   Версія для друку

У кількох словах. Послання президентів України до парламенту

Щорічні послання до парламенту — обов’язок кожного президента. Ці тексти дають уявлення про успіхи, провали та політичний образ кожного з новітніх лідерів України
Матеріал друкованого видання
№ 36 (512)
від 7 вересня

Цьогорічне послання до Верховної Ради — вже третє для чинного президента Петра Порошенка. Дату звернення до останнього не називали, хоча загалом текст підготували ще влітку. Обов’язковість щорічних послань президента до Верховної Ради затверджено Конституцією 1996-го. Вони завжди ставали помітною інформаційною подією.  

2000 рік дуже вирізняється з-поміж інших. Нещодавно переобраний на другий термін президент Леонід Кучма в одному посланні вирішив охопити ціле десятиліття. Він не лише загалом проаналізував свій перший термін на посаді, а й визначив завдання на другий. Назву обрали відповідну: «Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000–2004 роки». Якщо порівнювати текст цієї доповіді з промовами майбутніх колег, то її можна назвати чи не найбільш оптимістичною в українській історії. Час і справді сприяв Кучмі. Пік зубожіння та кризи 1990-х уже позаду, а політичні негаразди, спричинені вбивством Георгія Гонгадзе та плівками Мельниченка, тільки попереду.
У зверненні президент каже про «доленосні здобутки», які дістала Україна в 1990 роки, виборовши незалежність. ВВП нарешті зростає, проведено приватизацію та реформовано фінансову систему. У міжнародній політиці все також позитивно. Кучма згадує про ядерне роззброєння та виграш від цього: «Україна утвердила себе повноправним суб’єктом європейського та світового співтовариства, здобула міжнародні гарантії безпеки, уклала договори про дружбу і співпрацю з усіма сусідніми країнами, стала важливим фактором стабільності на європейському континенті».

Чиатйте також: Третя спроба: що казав президент своєму посланні до Ради

Промова Кучми 2000-го має ще одну суттєву відмінність від щорічних звернень його наступників. «Економічний» акцент, винесений у назву, не пустослів’я. Аналіз частоти слововжитку в промовах різних президентів показує, що завжди найуживанішим словом є «Україна» та похідні від нього. Натомість у промові Кучми найчастіше вживалося саме слово «економіка» та спільнокореневі слова. Спершу «економіка», потім «Україна» — ця формула пасує мало не до всього часу перебування Кучми на посаді. Характерними є й інші найуживаніші ним слова, із яких можна навіть скласти непоганий передвиборчий слоган 1990-х років у різних варіаціях: «соціальний», «розвиток», «держава», «ринок», «зростання», «виробництво», «система», «формування».

За змістом і побудовою промова другого президента характеризує час, коли українська політика ще не остаточно розірвала з комуністичною епохою, але вже намагається адаптуватися до нових часів. З одного боку, йдеться про «постіндустріальний вектор розвитку цивілізації», з другого — це подається як реферат із багатьма економічними показниками з різних сфер господарства, із відступами про перспективність українського літако-, ракето- й навіть автомобілебудування. Чимало часу президент віддає тезам про потребу продовження реформ. Одна з них — курс на запровадження ринку землі. На той самий курс Україна намагається стати й досі. На завершення Кучма окреслює головне завдання на чотири роки: «Пришвидшене виведення економіки на траєкторію стійкого зростання через глибокі структурні зміни та поглиблення курсу ринкових реформ, активну й послідовну соціальну політику… Вступаючи в нове, XXI століття, Україна має все для того, щоб такі наші сподівання стали реальністю».

У лютому 2006-го під час свого першого щорічного послання до Ради президент Віктор Ющенко каже про попередню владу та її успіхи таке: «Ми отримали країну з ознаками економічного занепаду. Україна жила з олігархізованою, надзвичайно енергомісткою, енергозалежною, незбалансованою і неконкурентоспроможною економікою, яка, по суті, вичерпувала свої ресурси. Почав розкручуватися дефіцит бюджету, що становив уже 12 млрд грн, погіршувалася макроекономічна ситуація». 

Читайте також: Тронна промова

Ющенка можна вважати новатором. Принаймні у справі послань до Верховної Ради. Його (або спічрайтерів) фішкою стала любов до цитат великих людей. На своїй посаді третій президент України подолав шлях від імператора та великого реформатора Наполеона Бонапарта через неоднозначну в українській історії постать Богдана Хмельницького до «одного іспанського філософа», чиє ім’я укладачі тексту промови президента так і не спромоглися уточнити. Повний перелік у порядку згадування такий. Перша промова (2006 рік): Богдан Хмельницький, Іван Франко, Наполеон Бонапарт, Тарас Шевченко, Григорій Сковорода; друга промова (2008 рік): Богдан Хмельницький; третя промова (2009 рік): Михайло Грушевський, «один іспанський філософ».

У цьому переліку не випадково не згаданий 2007 рік. Тоді Ющенко проігнорував свій обов’язок, а Верховна Рада навіть ухвалила спеціальну постанову, у якій «звернула увагу президента на невиконання повноважень».

Якщо ж зважати лише на частоту вживання різних слів, то промови Ющенка не вирізнялися особливою оригінальністю. Проте й тут є окремі цікаві нюанси. У 2006-му «політика» випереджає «економіку», що можна пояснити майже постійною політичною кризою, в умовах якої минув увесь його термін на посаді. Хоч як дивно, але тільки у 2008 році до першої десятки потрапляє слово «реформа». Окрім того, слова «європейський» і «євроатлантичний», а також похідні від них потрапили до переліку найчастіше вживаних тільки у 2009-му — під час останнього послання Ющенка (це можна пояснити підготовкою до отримання Плану дій щодо членства в НАТО і початком діалогу про безвіз).

Що ж до змістовного наповнення, то, як виявиться згодом, третій президент України вмів робити правильні акценти. «Наше зовнішнє становище безпечне, утім, вразливе до численних новітніх ризиків. Основні загрози походять від корозії міжнародно-правових стандартів, від загального погіршення атмосфери світових відносин, від енергетичної залежності України й від небезпечних, руйнівних, недалекоглядних спроб використовувати право сили для вирішення спорів чи конфліктів», — заявляє президент у 2009 році.

Окрім того, Ющенко вперше виносить на порядок денний питання Голодомору, потреби у створенні єдиної православної церкви в Україні та формуванні національної свідомості.

Крім того, правильні акценти в промовах Ющенка межують із констатацією майже повної бездіяльності. Наприклад, у 2008-му Ющенко заявляє, що наявним боргам із зарплати слід покласти край «раз і назавжди» вже того самого року. «Борги із зарплати з жовтня 2008-го по січень 2009-го майже подвоїлися й досягли в сумі 1,6 млрд грн», — каже він у посланні наступного року. 

Читайте також: Три роки «першого Мінська»: пропозиція, від якої неможливо відмовитися

У першому своєму посланні президент визначає сім ключових реформ — від судів до села, а також потребу в ухваленні нової Конституції через неврегульованість законодавства після змін 2004-го. Майже всі ці тези повторюватимуться з року в рік. В останньому зверненні Ющенко знову пропонує конституційні зміни, зокрема створення двопалатного парламенту. Так само з року в рік він  закликає всіх припинити «шал політичної боротьби», яка насправді тільки загострюється. Наступник Ющенка на президентській посаді виявиться куди менш точним у своїх прогнозах і нечасто відвідуватиме Верховну Раду. У 2010-му Янукович вирішив звернутися «до народу», а не парламенту й навіть зібрав для цього Палац «Україна». Туди, щоправда, завітали переважно його партнери по владі. До Ради ж надіслали письмовий варіант послання. До такої практики Янукович звернеться ще двічі: у 2012 та 2013 роках. Єдиний виступ Януковича з посланням у парламенті стався 7 квітня 2011-го.

Серед найбільш уживаних слів у цьому зверненні немає нічого нового. Робиться акцент на «розвитку» та «реформах». Найцікавішим є тодішній погляд Януковича на зовнішнє становище України: «Останні події в Північній Африці, країнах Близького Сходу ще раз засвідчили, що період політичних та економічних трансформацій у цих частинах світу буде складним і драматичним. Але я впевнений, що повернення до часів глобального протистояння не буде. На заваді цьому стоїть загалом виважена та відповідальна політика провідних світових держав і усієї демократичної спільноти». Так Янукович обґрунтував потребу позаблокового статусу України, про який також згадано у зверненні. Серед інших цікавих речей можна виділити те, що Янукович окремо акцентував на проблемі наркоманії в Україні. Відомих і смішних обмовок цього разу не було. Хіба що президент не зміг чітко вимовити слово «радіаційну», коли розповідав про катастрофу на Фукусімській АЕС у Японії.

Нинішній президент Петро Порошенко у своєму першому посланні 2015 року вирішив самостійно визначити головне слово: «Реформи — ключове слово в моєму сьогоднішньому посланні». За змістом справді так, але не за кількістю згадок. Виступ президента минув під знаком «Росії». Це слово та спільнокореневі слова він ужив 41 раз. Для порівняння: його попередники згадували північного сусіда від одного до шести разів максимум. Пояснювати причини такого зростання згадок про країну-агресора зай­ве. Також очевидно, чому президент набагато частіше говорить про «зброю» та «Збройні сили». Майже на одному рівні опинилися «реформи» й «корупція».

У цьому аспекті звернення 2016-го майже нічим не відрізнялося. Хіба що президент помітно не так часто став говорити про «корупцію». Дещо поменшало й згадок про «Росію», а от «Європи» та «європейського» стало трохи більше.
Серед технологічних нюансів — матеріали звернення 2015 року депутатам роздають на флешках, а не папері, що «не лише свідчить про стурбованість екологічними проблемами, а й символізує перехід до електронного урядування». Також у 2015-му президент лише натякає на загрозу політичного розколу: «Декомунізація, коли вже на те пішло, — це не тільки пам’ятники зносити. Комунізм треба насамперед вивітрювати з голови. Але я, на жаль, і в цій залі бачу чимало охочих перехопити в покійної вже, сподіваюся, КПУ лівацькі гасла». У 2016 році вже очевидно, що політична боротьба загострилася: «Я впевнений, що історично й стратегічно ми на правильному шляху. Але бачу ризик, як катком політичної дестабілізації може розчавити перші паростки соціально-економічного відродження, які вистраждані всім народом, за які заплачено таку високу ціну. Саме на внутрішні потрясіння робить основну ставку зовнішній ворог». 

У 2017-му президент точно згадає про запроваджений безвіз і запуск судової реформи. Однак важче відповісти на інше запитання: які слова про майбутнє стануть ключовими в його новому посланні? 


Матеріали за темою:

 
 

©2007-2017 «Український тиждень»
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.