Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
10 вересня, 2017   ▪   Єлизавета Гончарова   ▪   Версія для друку

Генетичний код Бахмута

Культура — це зброя. Особливо під час вій­­ни, яку зараз прийнято називати гібридною, коли боротися доводиться не тільки за кожен метр української землі, а й за розум та душі людей. У прифронтових містах теж є люди, що намагаються воювати не дуже стандартними засобами.
Матеріал друкованого видання
№ 36 (512)
від 7 вересня
Генетичний код Бахмута

Світлана Кравченко — народна майстриня з Бахмута, яка вже четвертий рік поспіль не втомлюється озброюватися та озброювати людей у різних куточках України. «У травні цього року ми були в Радомишлі, де вже другий рік відбувається фестиваль «Аристократична Україна». Там серед відомих на весь світ українських брендів представляли свої народні костюми й ми. Моделями для показу стали дружини загиблих бійців, я коментувала кожен костюм, відтворений сучасними майстринями. Після закінчення всі присутні аплодували стоячи. А потім підходили й запитували, коли я переїхала на Донеччину. А річ у тім, що я там народилася. Не розумію, як можна піддавати сумніву, що це українська земля, на якій були, є та будуть українські традиції. Віддавати її ворогові не можна, хоч би якими лозунгами чи маніпуляціями це обґрунтовували», — каже пані Світлана.

Тримати Україну на своїй землі з усіх сил вона, як і багато волонтерів у прифронтових містах, намагається вже четвертий рік, бо почала, коли містом ще блукали незрозумілі озброєні чоловіки. У книжці «Десь поруч війна», де я зібрала невеличкі історії прифронтових міст і селищ, про Світлану є глава, уривок із якої багато що розповість про цю особистість та мотиви її діяльності: «Чи передається схильність до самопожертви через гени? Ось у цьому випадку можна точно сказати: так. Вона онука «Праведниці світу». Символічну медаль із такою назвою отримали з рук посла Ізраїлю рідні Наталії Кравченко, яка врятувала під час окупації німцями Артемівська двох єврейських хлопчиків. «Рятуючи одну людину, ти рятуєш цілий світ!» — написано на нагороді, заснованій ізраїльським Національним інститутом пам’яті жертв катастрофи і героїзму Яд ва-Шем. Крім того, десь посеред ізраїльської пустелі на Алеї праведників є дерево з табличкою «Наталія Кравченко, Артемівськ, Україна». 

Читайте також: Територія страху

Як і її бабуся, Світлана не вагаючись кинулася на допомогу, коли це було життєво необхідно. 2014 року в центрі міста майже щоночі відбувалися збройні напади на військову частину, де військові опинилися практично в облозі. І тоді волонтери придумали таємну тактику допомоги: перекидали через паркан їм нові шкарпетки й труси, передавали їжу, ночами завозили мішки для зміцнення оборони, бо розуміли: бійці мають відчувати нашу підтримку. А в найстрашніші моменти, коли здавалося, що частину просто знищать, навіть пропонували вивести військових із частини, переодягнути в цивільне, заховати по домівках. І в тому самому будинку, де її бабуся колись ховала єврейських дітлахів, теж. Воїни, звичайно, не погодилися. Але тоді так хотілося зберегти цих хлопців для подальшої боротьби, для перемоги, для життя.

Збирати, а точніше відтворювати, унікальну колекцію Світлана Кравченко та її однодумці з майстерні «Оберіг» почали теж 2014-го. Випадково побачила в селі Парасковіївка унікальну старовинну сорочку, вишиту за всіма правилами вручну «білий по білому» льняними нитками, вимоченими в льняній олії, якоюсь простою мешканкою Донеччини. Вмовила власницю сорочки продати її. Звичайно, щоб повернути їй належний вигляд, майстриням треба було попрацювати. Тоді з’явилося бажання не тільки збирати такі речі, а й за старовинними фотографіями та описами відтворювати різні елементи українського одягу з усіх областей. Нещодавно зробили два гуцульських костюми, ідеї яких майстрині привезли з чергових зустрічей та показів. Є і дивовижні експонати. Наприклад, з окупованої Макіївки потайки передали три роботи ручної вишивки 30–40-х років минулого століття. Жінка дізналася, що в Бахмуті створюється така колекція, тому віддала сімейні реліквії.

«Оберіг» працює і над колекцією голов­них уборів. Персональна виставка Кравченко вже експонується в музеї Часового Яру. Пані Світлана потрапила на міжнародну конференцію, присвячену вивченню символіки та філософії народних головних убрів світу, де вразила колег із різних країн світу різноманіттям прикладів, які вона побачила на Донеччині. Крім того, майстрині назбирали понад тисячу різноманітних експонатів народного побуту та прикрас від давнини до сьогодення. Майже всі виконані умільцями з Донеччини, серед яких є навіть чоловіки та діти. Щороку роботи майстринь із Бахмута обов’язково включають у книгу «Кращий твір року України», яку формує Спілка майстрів. Щодо самих костюмів, то зараз у колекції «Оберегу» їх 29. Окрім Радомишля покази відбувалися в прифронтових Бахмуті, Часовому Ярі, Лимані та Краматорську, у Рівному на «Музейних гостинах» та в центрі міста. Під час прем’єри в День вишиванки 2016 року імпровізованим подіумом на бахмутській Алеї троянд у національних костюмах, про кожен із яких було підготовлено історичну довідку, пройшлися волонтери різного віку, студенти та викладачі, які разом із Горлівським інститутом іноземних мов виїхали з окупації, військові, що перебували в частинах, які дислокуються біля Бахмута.

Читайте також: Інша Донеччина: як бути патріотом в Слов’янську

Зроблені портрети стали основою для нової ініціативи — фотовиставки «Генетичний код Бахмута», що на цей час об’їздила майже всю Україну, експонувалася навіть у Верховній Раді. Її замовляють музеї та школи, громадські об’єднання та вищі навчальні заклади по всій країні — від Заходу до Сходу. Можливо, вона не має аж такої художньої цінності, як саме фотовиставка, але в ній є дещо набагато важливіше, вважає Світлана: «Здавалося б, якась фотовиставка: хлопці та дівчата, жінки та чоловіки в гарному українському вбранні. Але коли я розповідаю про неї, то розповідаю історію українського Донбасу. Ось родина волонтерів, наймолодшій із них на початок війни було 10 років, найстаршому вже за 60. Під час виходу військ з-під Дебальцевого вони прихистили в себе майже 20 бійців. На іншому фото одна з керівниць служби таксі, яка того самого дня наказала скасувати всі замовлення, щоб машини вивозили в місто військових, які пішки йшли з оточення. А ця жіночка курирувала допомогу пораненим бійцям. Ось лікарі Першого військового шпиталю Нацгвардії імені Пирогова. Одна з них у Бахмуті не тільки допомагала рятувати поранених, а й написала проникливу книжку про війну й нас із вами. І так про кожного. Важливо для всіх: за ці роки ті костюми надягали майже 300 людей. Хтось спочатку відмовлявся, але потім казав: я відчув у цьому себе справжнім! Важливо й для тих, хто живе не на Донеччині чи Луганщині, бо я хочу, щоб нас бачили такими, які ми є. Чи, можливо, бажаємо бути! А не тільки як сіру масу сепаратистів, на яку можна списати всі біди»...

До речі, зробити таку цікаву виставку стало можливим за сприяння ще одного активного бахмутчанина Віктора Зіпіра. Як власник фотоательє він постійно допомагає волонтерам втілювати цікаві ініціативи: створення фотолітопису окупації Бахмута, великого банера зі світлинами героїв Небесної сотні, підтримка флешмобів та креативних акцій. А учасникам показу не тільки запропонував фотосесію, а й за участю інших меценатів роздрукував фотографії великого формату, допоміг оформити рамками. Бо теж вважає, що запобігти зомбуванню та пропаганді можна тільки обмінюючись, спілкуючись, розмовляючи. Ще в 2014 році виступив з ініціативою створити книжку, у якій кожен мешканець України мав би змогу написати будь-що простому мешканцю Росії. Тоді, каже, ще здавалося, що так можна запобігти війні та ненависті. У книжці вже є понад кількасот сторінок, вона побувала в різних містах Донеччини, у Києві, Львові. Хоча Вік­тор зізнається, що активніше намагалися достукатися до сусідів все ж таки східняки. Бо ще вірили, що це помилка, пропаганда, а не зрада... 

Читайте також: Під час затишшя

«У книжці не так багато конструктиву, але з погляду історії це все одно буде цікаво: звичайні люди формулюють своє ставлення до того, що відбувається в місті, країні, світі»... Але вона зробила свою справу: представники різних поколінь, соціальних прошарків, політичних поглядів змогли висловити своє бачення, прочитати щирі відгуки інших. Так, у ній було багато злості, претензій, що пояснюється гострим переживанням війни мешканцями прифронтових міст і сіл. Але є й намагання розібратися в причинах, а це часом набагато важливіше. Зараз книжку знову готують до мандрівки містами України. Вік­тор каже, що погляди та думки змінилися. А потім, коли буде дописана остання сторінка, поїде до тих, кому адресована, — росіян. Чи читатимуть її там, чи забажають почути? Можливо, про таке навіть сперечатися не варто, бо ця зброя вже працює.

---------------------------------------------

P. S. «Щоденники окупації» надалі публікуватимемо на сайті Тиждень.ua. Ми віримо в нашу перемогу й повне звільнення Криму та Донбасу. Часто чули від своїх читачів, що журналові, мовляв, бракує позитиву, тому вирішили відповісти на цей запит рубрикою «Людський вимір», у якій розповідатимемо про українців, що здатні змінювати життя і надихати своїх ближніх, про тих, хто робить надзвичайні речі, але залишається непоміченим «великою пресою». Ми дуже сподіваємося, що такі історії — найкращий засіб від зневіри й апатії для всіх наших читачів, хоч би де вони були: у великих містах чи селах, на фронті чи на тимчасово окупованих територіях. 




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.