Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
18 серпня, 2017   ▪   Єлизавета Гончарова   ▪   Версія для друку

Ярослав Руденко: «Прифронтовий Торецьк — важке місто з багатьох причин»

14 серпня після тримісячного безвладдя в прифронтовому Торецьку нарешті з’явився керівник військово-цивільної адміністрації, яку було створено за наказом президента в травні 2017 року. Переселенець із Донецька, 30-річний Ярослав Руденко в перші дні при владі розповів, де шукатиме воду для міста, що потерпає від спраги, та чому залишає в команді кадри попереднього мера.
Ярослав Руденко: «Прифронтовий Торецьк — важке місто з багатьох причин»

Ярославе, я так розумію, до цього призначення ви не мали ані військового досвіду, ані досвіду роботи в державних установах?

— Так, військовим я став тільки 7 липня цього року, бо згідно із законом голова обласної, районної чи селищної ВЦА може бути цивільним, а саме міської — ні. Із цим частково пов’язані ті бюрократичні кола, які мені довелося пройти за ці три місяці. Але я офіцер запасу, бо закінчив військову кафедру. У Торецьку вперше здобув досвід роботи в державних структурах, коли мене призначили заступником міського голови з питань співпраці та налагодження зв’язків із силовими структурами. На посаду очільника ВЦА було дві кандидатури, інший претендент — військовий, але його не відпустили зі служби.

Як ви оцінюєте цей досвід?

— Сказати чесно, дуже злякався. Не роботи, а бюрократії. Все своє життя я був по інший бік: співпрацював із державними підприємствами та установами завдяки специфічній продукції, яку ми реалізовували. І коли побачив усю цю бюрократію, що панує в органах місцевого самоврядування та в державі загалом, то дуже злякався. Перші два місяці намагався з тим боротися, навіть подеколи кричав, що не треба витрачати папір і час незрозуміло на що. Потім побачив, що хоча модель у нас застаріла, але не така вже й дурна. Зараз узагалі зрозумів, що рівень відповідальності кожного працівника місцевого самоврядування дуже великий. А без цих паперів не буде відповідальності.

Чому саме Торецьк?

— На той час Торецьк проявив себе як найскладніша ділянка області. Насамперед через той випадок, який можна вважати катастрофою місцевого масштабу. 4 липня 2016 року місцеві мешканці перегородили дорогу військовій техніці ЗСУ: тоді хлопці потрапили під обстріл, а люди вважали, що коли техніка проїде біля їхніх будинків, то обстріляють усе місто. Після цього керівництво ВЦА та Національної поліції в Донецькій області вирішило ввести додаткову одиницю. Саме цей посадовець мав налагодити зв’язок між місцевим населенням та військовими, щоб не виникали подібні непорозуміння, проводити певну роботу з населенням, роз’яснювати, що відбулося, чому відбулося.

Читайте також: У паралельних площинах. Про суспільну відчуженість

Чи справді прифронтовому місту забракло саме порозуміння?

— Так, Торецьк — важке місто з багатьох причин. Тут за два роки майже не налагоджено співпраці з військовими. Влітку 2016 року створили групу цивільно-військового співробітництва, яка була закріплена за Торецьком. Тому ми вже разом почали працювати над військово-патріотичним вихованням молоді, працювати з колективами підприємств. Це дуже важливо, особливо зважаючи на те, що ми є форпостом перед окупованою Горлівкою.

Чи багато людей перебуває під впливом російської пропаганди?

— Так, тут можна на будь-яку «каструлю» зловити канали з окупованої території, бо, враховуючи відстань, на якій ми перебуваємо від лінії фронту, заглушити це майже неможливо. Хоча намагання є. Так, тут дивляться та слухають і наші, і ворожі канали. Зізнаюся, перша ночівля в Торецьку в мене минула за переглядом цього пропагандистського продукту, після чого навіть повірив, що я справжня хунта (сміється). Але сподіваюся, що обіцянки глушити ворожі канали буде реалізовано й у нашому місті.

Але ще краща пропаганда — поліпшення життя людей. Зараз у Торецьку майже колапс: усе літо через зруйновані магістралі люди лишалися без води, закрили дві містоутворюючі шахти, через пільги для зони АТО припинилися надходження до бюджету від оренди землі. Яким ви бачите вихід із патової ситуації?

— Безумовно, найперший пріоритет — вода. На жаль, зараз населення вважає, що її брак спричинений тільки відсутністю в місті голови ВЦА. Ось мене призначили — і вода вже завтра буде в кранах. Але це не те питання, яке на всі 100% залежить від керівництва міста, ані колишнього, ані теперішнього. Однак на другий день після призначення на брифінгу СЦКК я наголосив на надзвичайній критичності ситуації: через відсутність гарантії безпеки з того боку ми все літо без води, люди втратили врожай, а тепер ризикуємо зірвати опалювальний сезон. І ми запропонували розглядати запровадження режиму тиші в Авдіївці (тільки протягом цього року було надано сім разів) пакетом із гарантуванням безпеки робіт у Торецьку. Я розумію, що в Авдіївці це можуть сприйняти не дуже добре, бо там теж страждають люди. Але ми все ж таки пропонуємо знайти порозуміння, здобувши хоч якісь важелі для вирішення нашого питання. Офіцери вважають, що в тому є сенс. Подивимося.

Чи пояснюєте ви людям, хто саме винний у тому, що вони без води?

— Так, до мене приходять різні групи людей і вимагають особисто йти на перемовини з терористами, погрожують перекрити дороги та навіть зупинити водогін на Горлівку. Роз’яснюємо, що такі дії призведуть до того, що без води залишимося не тільки ми та Горлівка, а й північ Донеччини. І якщо Маріуполь чи Волноваха кілька місяців протримаються на власних резервуарах, то ми залишимося без краплі.

Читайте також: Медична реформа на Донеччині: День бабака чи цінний досвід

Чи є інші, не тимчасові рішення, бо проблеми з постійною залежністю від «доброї волі» сепаратистів будуть постійно?

— Звичайно. Це будівництво альтернативного водогону. Ми розташовані на шахтних видобутках, тому варіантів свердловин у нас немає. На жаль, із мільярдів гривень, що виділені на відбудову Донеччини, ми не можемо освоїти ані копійки: за законом, Торецьк — місто на лінії фронту.

Що ж робити?

— Звичайно, це питання сьогодні вивчається на державному рівні. Вже зрозуміла ціна — від 120 до 170 млн грн. Та є одне «але»... Щоб дотягнути до нас Другий донецький водогін, його треба модернізувати, бо він і зараз не працює на повну. А це потребує масштабних планувань і величезних коштів. Ви ж розумієте, то питання вже не нашого рівня.

А що вашого рівня? Які ваші найближчі плани?

— Звичайно, прогнозувати щось у такій ситуації — справа невдячна. Особливо з нашим бюджетом. Ми отримуємо близько 80 млн грн, а витрачаємо 370 млн грн. Думаю, до 1 вересня нарешті почнемо повноцінно працювати та ухвалювати рішення, адже через саботаж депутатів майже рік тривав форс-мажор у багатьох сферах життєдіяльності міста. Зараз навіть на пальне для підвезення води не можемо виділити гроші. У перспективі сподіваюся на нові робочі місця, бо шахти рано чи пізно все одно закриватимуться, всі це розуміють. На базі тих майданчиків і потрібно створювати нові підприємства. Як я бачу, це можуть бути, наприклад, сфера будматеріалів, металообробка, гірнича галузь. Маємо попит на культурно-розважальні заклади та ресторанний бізнес, щоб відпочинок після важкої роботи на закінчувався чаркою біля під’їзду. Розумію, що залучити інвесторів у прифронтове місто, де в будь-який момент може поцілити ворожий снаряд, нереально. Тому моя ставка на місцевих.

Читайте також: Інша Донеччина: що росте на твердій крейді

А з ким ви плануєте працювати надалі? Чи сформували команду? Чи будуть там нові обличчя?

— Найближчим часом усе оформиться офіційно. Відповідно до закону всі впливові посади у ВЦА будуть тимчасовими, доки триватиме перевірка СБУ. Всі кандидати мають погоджуватися з Антитерористичним центром. За рік, що працюю в Торецьку, можна сказати, команду я зібрав. Кардинальних змін майже не буде.

Тобто це всі чиновники, що працювали з колишнім мером Слєпцовим, якого зараз тримають під вартою через підозри в сепаратизмі?

— Так, майже всі. Це дуже важке питання, яке постає навіть на четвертий рік після всіх тих подій. Я теж дивився відео сесії, на якій проголошували референдум і лояльність до «ДНР». Так, усі ті люди були на ній. Із цього приводу кожен член виконкому перевірявся вже не один раз. Але хочу зазначити: питання про референдум постало вже тоді, коли люди прийшли на звичайну сесію, де мали вирішуватися поточні проблеми. І можна побачити по обличчях, як вони відреагували на ті заяви. А потім, коли все це перенесли на площу, де мер зачитував заклики, їх там уже не було, бо вони збагнули вже, що саме відбувається. І по-людськи я розумію, що під дулами автоматів було дуже важко приймати рішення...

---------------------------------------------------

Ярослав Руденко народився 1987 року в Донецьку, закінчив Донецький національний університет, за фахом економіст. З 2008-го працював у родинному бізнесі комерційним директором. У 2014 -му був змушений перевезти бізнес до Києва, але відновити його не вдалося. З 2016-го — заступник міського голови Торецька з питань співпраці та налагодження зв’язків із силовими структурами, через рік став головою ВЦА Торецька. Закінчив військову кафедру, офіцер запасу. 




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.