Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
29 липня, 2017   ▪   Вікторія Малишева   ▪   Версія для друку

«Годувальники»

Найбільший головний біль зі всіх у Луганську — робота. Може, десь там у Європі чи Америці жінки й забезпечують себе, але на моїй вулиці споконвіку це робили чоловіки. Що не означає, ніби жінка сиділа вдома, поралася на городі та співала численним дітям колискові. Вона теж завжди працювала
Матеріал друкованого видання
№ 30 (506)
від 26 липня
«Годувальники»

Часто на тих самих умовах, що й чоловік, але чомусь власне останнього вважають годувальником усієї сім’ї й усі родинні мрії пов’язують саме з його заробітками. Мовляв, що та жінка може заробити? На дрібнички? А от із чоловічих заробітків уже робитимуть ремонти, лагодитимуть старе авто, учитимуть дітей і в разі дуже великих статків купуватимуть нову машину, яка служитиме родині кілька своїх автомобільних життів.

Жіночі долі на моїй вулиці різні. Звичайно ж, є й щасливі. Але щастя зазвичай таке тихе й непомітне, що за важкою щоденною працею (спочатку зміна на заводі, потім на городі, а відтак уже й удома) його можна просто не помітити. Діти, труднощі, брак грошей. І вся родина дивиться на чоловіка як на єдиний порятунок від проблем.

Читайте також: Продам квартиру у Луганську

Зараз варіантів роботи для чоловіків у «республіці» кілька. І коли я пригадувала їх усі, мені здалося, що це планомірна робота якихось політтехнологів — винищування всіх робочих місць, окрім місцевої «армії». І людина зовсім нейтральних поглядів після кількох місяців безробіття почне розглядати її як єдиний нормальний варіант роботи в місті. Взагалі єдиний. Чим приваблює місцева «армія»? Грошима. Невеликими, але реальними. Для жінки, яка «працює» там навіть на цивільній посаді, це будуть великі гроші: більші, ніж на будь-якому місці поза нею. Із жовтня 2014 року по квітень 2015-го в «армії» платили доларами, бо привозити суми в цій валюті було легше. Зранку виїжджала делегація в Ростов, через кілька годин привозила зарплату. У другій половині дня гроші починали видавати за відомістю. Окрім касира та керівника фінансового відділу у «формі», у кабінеті сидів звичайний міняла, який одразу ж міг, за бажанням, обміняти долари на рублі за місцевим курсом. День зарплати був святим. Спочатку чекали й бігали щохвилини дізнатися: дають уже чи ні? Потім отримували гроші, роздавали борги й починали пити та пригадувати загиблих. Разом були свято й поминки. Тому зарплату найчастіше давали під вихідні, аби не такі були помітні втрати особового складу. На моїй вулиці в «армії» відмітилися всі молоді чоловіки. Саме відмітилися. Хтось протримався з рік, хтось — місяць. Причини звільнення типові: «Приїхали нові біснуваті комдиви, з ними працювати неможливо. Те, що вони вимагають, може, нормально для регулярної армії та новобранців, але тут це ніхто не виконуватиме». І чоловіки йдуть у нікуди — у безробіття, у пошуки старих місць роботи, у марні подорожі до Росії. Мені один хлопчина сказав про свого батька: «Батько служить. Він, типу, патріот». Оце «типу» найяскравіша ілюстрація всіх мотивів зараз.

Читайте також: Поясніть, що відбувається

Місцева агітація проста: «армія» вирішить усі проблеми: дасть гроші, одяг, взуття, їжу, зброю, можливість реалізуватися. Тобто на всі смаки. Хоча насправді все трохи інакше. Забере здоров’я, підірве віру в певні ідеали, з якими йшли «служити» на початку, видасть форму, але не того розміру і «вояк» буде вимушений купувати собі сам за розміром спіднє, форму, взуття… Навіть нормальну їжу він купуватиме собі сам, бо тушонка з макаронами набридає вже на другий тиждень «служби». Про «армію» можна розповідати ще багато чого. Торгівля лікарняними, рідкісні зустрічі з близькими, з яких чомусь дуже часто викликають дзвінком, застуди внаслідок навчань, стреси, розчарування… Після «армії» є цілковите відчуття свободи. Воно триває доти, доки не закінчуються гроші. Далі починаються інші варіанти пошуку засобів для існування.

Найтиповіший — заробітки в Росії. Знаєте, як це відбувається? Як і сто років тому. Чоловіка збирає та проводжає вся родина. Він важко працює по 12–14 годин, ночує там, де й працює, їсть щось у сухом’ятку, а потім ще виявляється, що його обдурили. І він не може нічого довести, бо хто він у сусідній країні? Ніхто. І спочатку він чекає з місяць–два, потім повертається додому без грошей. У такі миті «армія» вже не здається варіантом надважкої «роботи» — там хоча б платять. Будуть ще друга й третя спроби виїздів. Може, пощастить в одному з них. Але найчастіше повертаються ні з чим, а борги за поїздку треба віддавати.

Читайте також: Час казок

Для літніх чоловіків залишається варіант, вибачте, лузерів: трудитися там, де людина працювала все своє життя. На заводах-гігантах. Зварювальники, слюсарі й інші зараз ходять відмічатися на таку роботу один-два рази на тиждень. Прибирають територію заводів, що-небудь фарбують, метуть. Їм щось кидають на зарплату. Фахівці найвищих розрядів чекають, бо розуміють, що суворих умов «армії» вони не витримають, а їхати в Росію працювати по 12 годин уже не той вік. Хтось іде завгоспом у школу, хтось охоронцем за 5000 руб. Але таку роботу за умов безробіття навколо треба ще пошукати, бо може й не пощастити потрапити на «великі» гроші. І тут усе залежить від жінки та родини. Що найголовніше? Якщо матеріальний добробут родини — чоловіка відправлять на заробітки, якщо сам чоловік — житимуть тихим родинним щастям без грошей. Але є ще дуже типова альтернатива — чекати чогось, пити, заливаючи всі проблеми горілкою. На моїй вулиці цей варіант вирішення проблем дуже розповсюджений.




Матеріали за темою:

Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено