Суспільство

  ▪   Олександр Наумов

Шахтарське нещастя

Якщо в Донецьку ще є чимало таких, хто досі відчуває сп’яніння 2014 роком, то на периферії вже настало похмілля.
Матеріал друкованого видання
№ 26 (502)
від 29 червня, 2017

У шахтарських містах безгрошів’я та безвихідь відчуваються шкірою, тільки-но ти приїжджаєш туди й виходиш з автобуса. Вони взяли на себе основний удар економічної блокади, після того як ешелони з вугіллям перестали перетинати лінію розмежування та відправлятися в Україну. І досі не розуміють, що з цим робити і як жити далі.

Остання декада червня не дала шахтарям приводу для святкового літнього настрою. Майже всюди на шахтах неоплачувані відпустки та скорочений робочий тиждень. У Торезі й Сніжному гірники тепер працюють лише два дні на тиждень. У Кіровському та Макіївці сидять у неоплачуваній відпустці. Склади забиті вугіллям, яке виявилося нікому не потрібним. Розрахунки на Росію не виправдалися: там цей вид палива не затребуваний, до того ж свого вистачає з надлишком. Проте лаяти Росію, прямо звинувачувати її в тому, що відбувається, не прийнято, адже це може мати відомі наслідки. Тому за звичкою лають переважно Україну. Так безпечніше.

«Покидьки, не хочуть вугілля брати. Дороги поперекривали, блокаду влаштували. Фашисти, людей голодом морять» — такі розмови в тій чи іншій формі можна почути практично всюди: у трамваях, на ринках, у чергах.

У відповідь на це щоразу хочеться заперечити: але ж за незалежність треба платити. Нехай і за таку кустарну, як у нас. Якщо ви не хочете бути разом з Україною, то чому й далі щось вимагаєте від неї? Та і як можна щось вимагати, перемежовуючи прокляття з артилерійськими обстрілами?

Читайте також: Місто, якого немає

Але щоразу зупиняєш себе. Адже все одно не почуєш очікуваної відповіді. Здебільшого тому, що люди й самі розуміють, у якій ситуації опинилися. Україну звинувачують просто для того, щоб дати вихід емоціям. Вона в «республіках» відіграє роль такої собі віртуальної боксерської груші, яку можна безкарно відлупцювати, щоб вилити злість. Груша не дасть здачі.

Утім, звичайно, є й такі, хто не соромиться лаяти «захисників». Щоправда, доходить до цього лише там, де ситуація стає зовсім критичною. У таких випадках почуття страху притупляється й емоції б’ють через край. Днями такий собі гейзер народного гніву прокинувся в Бунге (до 2016-го Юнокомунарівськ). Місцевій шахті «Юнком» незабаром загрожує затоплення, яке може стати справжньою катастрофою не тільки для цього міста, а й для регіону загалом.
Бунге ще в 1990-х журналісти полюбляли називати «донецьким Чорнобилем». І є за що. У 1979 році радянська влада провела там абсолютно божевільний експеримент: влаштувала в шахті підземний ядерний вибух. Вважалося, що від такого струсу з вугільних пластів піде весь метан і працювати шахтарям стане безпечніше, але цього не сталося. Метан вибухав і далі. Зате в результаті атомного вибуху під землею утворилася радіоактивна капсула, що дістала назву «об’єкт «Кліваж».

«Юнком», де проводився експеримент, закрили ще в 2002 році, проте воду звідти відкачували весь цей час. Навіть на закритій шахті й далі працювало близько 120 осіб. Але днями стало відомо, що в Єнакієвому влада «молодої республіки» збирається затопити дві знищені й порізані на метал шахти: Полтавську та Єнакіївську. А позаяк під землею всі штреки пов’язані, це неодмінно призведе й до затоплення «донецького Чорнобиля» — шахти «Юнком».
Така перспектива налякала людей не на жарт, і жителі Бунге вийшли на народний схід, який пропаганда «ДНР» розцінює майже як зраду. Відеозапис стихійного мітингу виклали в мережі. Було чути, як окремі обурені голоси звинувачують сепаратистів у знищенні єнакіївських шахт.

Читайте також: «Рюмка водки на столе»

Щоправда, жодного ефекту таке стихійне виявлення невдоволення, найімовірніше, не матиме. У «ДНР» до думки громадян прислухатися не звикли. Грошей на те, щоб відкачувати з шахт воду та утримувати це господарство, все одно немає. Провину за знищення шахт за традицією поклали на Україну. У разі чого всі питання й претензії до «київської хунти». А хто не згоден, той ворог «республіки».

У таких умовах у населення ОРДіЛО просто не має інструментів, щоб впливати на ситуацію. Залишається тільки змиритися і їхати подалі з Бунге, щоб через кілька років не пити радіоактивної води з колодязів.

Сьогодні донецьке повітря просякнуте відчуттям безвиході. Злість та образа на всіх — Україну, Росію, «ДНР» — закарбувалися в донецьких обличчях. І що найсумніше: ні в кого немає розуміння, як вийти із ситуації, що склалася. Як писав колись Віктор Суворов, «вхід рубль, вихід — два». Щоправда, у нашому випадку, на жаль, доведеться заплатити значно більше. 


P. S. Тиждень вимагає звільнення журналіста Станіслава Васіна, затриманого «МГБ ДНР».