Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
2 липня, 2017   ▪   Олександр Наумов   ▪   Версія для друку

Шахтарське нещастя

Якщо в Донецьку ще є чимало таких, хто досі відчуває сп’яніння 2014 роком, то на периферії вже настало похмілля.
Матеріал друкованого видання
№ 26 (502)
від 29 червня
Шахтарське нещастя

У шахтарських містах безгрошів’я та безвихідь відчуваються шкірою, тільки-но ти приїжджаєш туди й виходиш з автобуса. Вони взяли на себе основний удар економічної блокади, після того як ешелони з вугіллям перестали перетинати лінію розмежування та відправлятися в Україну. І досі не розуміють, що з цим робити і як жити далі.

Остання декада червня не дала шахтарям приводу для святкового літнього настрою. Майже всюди на шахтах неоплачувані відпустки та скорочений робочий тиждень. У Торезі й Сніжному гірники тепер працюють лише два дні на тиждень. У Кіровському та Макіївці сидять у неоплачуваній відпустці. Склади забиті вугіллям, яке виявилося нікому не потрібним. Розрахунки на Росію не виправдалися: там цей вид палива не затребуваний, до того ж свого вистачає з надлишком. Проте лаяти Росію, прямо звинувачувати її в тому, що відбувається, не прийнято, адже це може мати відомі наслідки. Тому за звичкою лають переважно Україну. Так безпечніше.

«Покидьки, не хочуть вугілля брати. Дороги поперекривали, блокаду влаштували. Фашисти, людей голодом морять» — такі розмови в тій чи іншій формі можна почути практично всюди: у трамваях, на ринках, у чергах.

У відповідь на це щоразу хочеться заперечити: але ж за незалежність треба платити. Нехай і за таку кустарну, як у нас. Якщо ви не хочете бути разом з Україною, то чому й далі щось вимагаєте від неї? Та і як можна щось вимагати, перемежовуючи прокляття з артилерійськими обстрілами?

Читайте також: Місто, якого немає

Але щоразу зупиняєш себе. Адже все одно не почуєш очікуваної відповіді. Здебільшого тому, що люди й самі розуміють, у якій ситуації опинилися. Україну звинувачують просто для того, щоб дати вихід емоціям. Вона в «республіках» відіграє роль такої собі віртуальної боксерської груші, яку можна безкарно відлупцювати, щоб вилити злість. Груша не дасть здачі.

Утім, звичайно, є й такі, хто не соромиться лаяти «захисників». Щоправда, доходить до цього лише там, де ситуація стає зовсім критичною. У таких випадках почуття страху притупляється й емоції б’ють через край. Днями такий собі гейзер народного гніву прокинувся в Бунге (до 2016-го Юнокомунарівськ). Місцевій шахті «Юнком» незабаром загрожує затоплення, яке може стати справжньою катастрофою не тільки для цього міста, а й для регіону загалом.
Бунге ще в 1990-х журналісти полюбляли називати «донецьким Чорнобилем». І є за що. У 1979 році радянська влада провела там абсолютно божевільний експеримент: влаштувала в шахті підземний ядерний вибух. Вважалося, що від такого струсу з вугільних пластів піде весь метан і працювати шахтарям стане безпечніше, але цього не сталося. Метан вибухав і далі. Зате в результаті атомного вибуху під землею утворилася радіоактивна капсула, що дістала назву «об’єкт «Кліваж».

«Юнком», де проводився експеримент, закрили ще в 2002 році, проте воду звідти відкачували весь цей час. Навіть на закритій шахті й далі працювало близько 120 осіб. Але днями стало відомо, що в Єнакієвому влада «молодої республіки» збирається затопити дві знищені й порізані на метал шахти: Полтавську та Єнакіївську. А позаяк під землею всі штреки пов’язані, це неодмінно призведе й до затоплення «донецького Чорнобиля» — шахти «Юнком».
Така перспектива налякала людей не на жарт, і жителі Бунге вийшли на народний схід, який пропаганда «ДНР» розцінює майже як зраду. Відеозапис стихійного мітингу виклали в мережі. Було чути, як окремі обурені голоси звинувачують сепаратистів у знищенні єнакіївських шахт.

Читайте також: «Рюмка водки на столе»

Щоправда, жодного ефекту таке стихійне виявлення невдоволення, найімовірніше, не матиме. У «ДНР» до думки громадян прислухатися не звикли. Грошей на те, щоб відкачувати з шахт воду та утримувати це господарство, все одно немає. Провину за знищення шахт за традицією поклали на Україну. У разі чого всі питання й претензії до «київської хунти». А хто не згоден, той ворог «республіки».

У таких умовах у населення ОРДіЛО просто не має інструментів, щоб впливати на ситуацію. Залишається тільки змиритися і їхати подалі з Бунге, щоб через кілька років не пити радіоактивної води з колодязів.

Сьогодні донецьке повітря просякнуте відчуттям безвиході. Злість та образа на всіх — Україну, Росію, «ДНР» — закарбувалися в донецьких обличчях. І що найсумніше: ні в кого немає розуміння, як вийти із ситуації, що склалася. Як писав колись Віктор Суворов, «вхід рубль, вихід — два». Щоправда, у нашому випадку, на жаль, доведеться заплатити значно більше. 


P. S. Тиждень вимагає звільнення журналіста Станіслава Васіна, затриманого «МГБ ДНР». 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • За якою траєкторією вже понад 25 років іде студентський рух у країнах колишнього СРСР
    23 липня, Арсеній Сітніков
  • Хіт-парад 12-2, «Червона рута» в Севастополі, касети-фірмачі та інші радощі середини 1990-х
    22 липня, Сергій Харинович
  • Погодьтеся, вести довгі розмови про систему правосуддя в невизнаній «республіці» доволі дивно. Які закони можуть бути на території цілковитого беззаконня та невизнаності? І саме це найбільша перешкода з усіх можливих. Можна запастися ліками, можна подбати про харчі, але як можна будувати життя там, де не дотримують законів?
    22 липня, Вікторія Малишева
  • Сильна кураторська команда готує в Америці нову виставку сучасного мистецтва, яку вже готові «авансом» порівнювати з німецькою Документою. Втім, із останньою цьогоріч не все так райдужно, як прогнозували на початку літа.
    21 липня, Олена Кухар
  • Молоду людину араби називають словом «шаб» або «шаба». Множина «шабаб» (молодь) вживається дуже часто і в літературній, і в розмовній мові, а також у різних діалектах: «шабаб хоче того», «шабаб протестує», «шабаб мігрує».
    21 липня, Михайло Якубович
  • Ще з часів Середньовіччя університети вважалися особливим середовищем, а ті, хто там навчався, нерідко конфліктували з містом. В Університеті Болоньї перший студентський рух виник ще в XIII столітті, більше ніж за 500 років до того, як схожа солідарність з’явилася в будь-якому іншому університеті. Звісно, у студентів тієї епохи вимоги були значно меркантильнішими, ніж у їхніх наступників у XX столітті, й стосувалися передусім власної безпеки. Тоді вони ще не прагнули впливати на викладачів чи міняти світ.
    21 липня, Ольга Ворожбит
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено