Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
25 червня, 2017   ▪   Олександр Наумов   ▪   Версія для друку

Місто, якого немає

Усе пізнається в порівнянні. У Донецьку «сермяжную» правдивість цієї приказки, що встигла нав’язнути в зубах, відчуваєш найкраще.
Матеріал друкованого видання
№ 25 (501)
від 22 червня
Місто, якого немає

 Останніми роками тут започаткували нове правило: доводити всім і передусім самим собі, що ми живемо повноцінним життям, не гірше за інших. Принаймні, звичайно, не гірше, ніж в Україні. У магазинах є продукти, люди ходять вулицями, міський транспорт працює, світло, газ і вода є — обурено починає загинати пальці донеччанин, як тільки чує вкотре від когось про занепад Донецька.

Тутешні люди щосили заперечують смерть, якої так побільшало останнім часом. За базу для порівняння беруть зазвичай 2014 рік, бо так найвигідніше порівнювати. Страшне літо, місто спустошене, звуки розривів, озброєні люди на вулицях, одягнені абияк, із нашивками чи то банд, чи то батальйонів. Подивіться, як було тоді, а як тепер. Вижили на зло всім! Терпіли! І ось перемога. Стало майже як раніше.

Те «майже» в цьому випадку ключове. Той, довоєнний, Донецьк, звичайно, не можна порівняти з нинішнім. І тому він нікому не вигідний. Його намагаються винести за дужки, щоб він не нагадував про себе й не дорікав нинішнім донеччанам одним тільки цим нагадуванням. «Навіщо нам було це все?» — найбільш незручне, зрадницьке й непопулярне сьогодні донецьке запитання. Воно на думці в усіх і водночас ніколи не порушується публічно. Легко зараз тим, хто від самого початку не підтримував масового антиукраїнського психозу. Вони іронічно знизують плечима: ми ж казали, хіба могло бути по-іншому. А ось тим, хто від самого початку вірив у Росію, а потім і в «республіку», не подобається згадувати довоєнний період.

Читайте також: «Рюмка водки на столе»

Якщо «ДНР» збережеться, то якогось разу той мирний Донецьк, що існував до весни 2014 року, безсумнівно, потрапить під заборону. Будь-яке згадування про нього переслідуватиметься та викорінюватиметься. Ситі двотисячні, український період, у якому місто претендувало на особливу роль у країні й могло дозволити собі будівництва з бюджетами в сотні мільйонів доларів, накажуть забути. Не буде ніякого іншого Донецька, крім нинішнього — збіднілого, який застряг у дірі між державами, відрізаного від світу, без банків й авіасполучення. Та якщо його не буде з чим порівнювати, життя в ньому не здаватиметься нестерпним.

Той Донецьк іноді необережно та підступно нагадує про себе. Наприклад, як зараз, фотографіями п’ятирічної давності, літа 2012 року, коли в місті відбувалися матчі чемпіонату Європи з футболу. Стадіон, що співає, уболівальники в жовто-синіх футболках української збірної, люди з українською символікою на вулицях. Сьогодні вже важко повірити в те, що колись це було можливо. А тоді, п’ять років тому, тільки божевільний міг уявити собі, що біля «Донбас Арени» падатимуть снаряди, а парк навколо стадіону заросте бур’яном. Фотографії недоглянутих газонів і ставків недавно активно обговорювалися в соціальних мережах. Хтось прогулявся довкола стадіону та сфотографував плачевний стан занепаду навколо.

Читайте також: По колу

Людина, яка не жила в Донецьку до війни справді не відразу зрозуміє, що з містом щось не так. А може, і взагалі не помітить ніяких відхилень від звичної реальності. Адже в багатьох місцях ця реальність мало відрізняється від наших військових буднів. Живуть же багато міст без аеропортів, сучасних стадіонів і престижних університетів. Живуть же люди в провінційній тузі, без будь-яких значущих культурних подій, в очікуванні концертів Чічєріної та інших давно згаслих рок-зірок. Усі ці Курськи, Брянськи, Стерлітамаки, Сиктивкари, Йошкар-Оли, Улан-Уде, звідки до нас у місто приїжджають люди в російській військовій формі, теж десь існують. Наше безвихідне становище відкривається тільки тим, хто пам’ятає те місто з минулого, наповнене грошима й життям, де жило на 200 тис. осіб більше, ніж тепер. Тому заїжджий російський журналіст, який напише чергову статтю про те, як «Донецьк вистояв і оговтався від війни», може бути цілком щирим у своєму творчому пориві. Він просто не зрозуміє масштабів того, що сталося. Не дізнається, як могло би бути. Він побачить троянди, тротуари, побілені тополі, нові тролейбуси, закуплені до Євро-2012. Хіба це не доказ «повноцінного життя»?

Зрозуміти, у чому різниця між тим, що було раніше та як стало тепер, зможуть тільки ті, хто пам’ятає колишній Донецьк; хто ходив на футбол і пам’ятає, як «Шахтар» забивав три м’ячі у ворота італійської «Роми»; хто знає, що там, де тепер продають секонд-хенд, три роки тому був магазин побутової техніки; що на місці продуктового був бутик із дорогим одягом, а пункт з «обналу» українських банківських карток тепер у  приміщенні колишнього банку.

Читайте також: Невдоволених немає

У нинішньому підвішеному стані в Донецька немає шансів повернути собі колишній шик. Питання тільки в тому, чого більше хочеться жителям міста: жити так, як раніше, чи забути, як було раніше, віддаватися ностальгічним спогадам або прийняти нову реальність. 

P. S. Тиждень вимагає звільнення журналіста Станіслава Васіна, затриманого «МГБ ДНР». 




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • На які тенденції вказують результати парламентських виборів у ФРН
    25 вересня, Юрій Лапаєв
  • Розмовляю з приятелькою. Розмова точиться навколо майбутнього(через рік) вступу її доньки до вишу – треба вже обирати, куди йти. Батьки обмірковують вступ до російських університетів. Я цікавлюся, чому, бо знаю, що зараз багато росіян навпаки їдуть вчитися до нас – у нас дешевше в рази, а підтвердження місцевого диплому потім у Росії обійдеться смішною сумою. Тобто економія очевидна.
    25 вересня, Вікторія Малишева
  • Що спонукає сучасні демократичні країни вдаватися до певного обмеження свобод
    25 вересня, Юрій Лапаєв
  • Китай називає себе світовою державою. Усе завдяки Сі Цзіньпіну
    24 вересня, The Economist
  • Життя в добу розпізнавання обличчя
    24 вересня, The Economist
  • Про етапи подолання колоніальної залежності
    24 вересня, Ігор Лосєв
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено