Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Світ у 2018 Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
17 червня, 2017   ▪   Юрій Лапаєв   ▪   Версія для друку

Дожити до звільнення. Що робити бранцям і їхнім рідним

Як витримати полон в’язням і їхнім рідним
Матеріал друкованого видання
№ 24 (500)
від 15 червня
Дожити до звільнення. Що робити бранцям і їхнім рідним

Олексій Демко, представник ВО «Свобода»,  житель Макіївки:

У полоні треба правильно поводитися. Коли мене вже звільнили, то навіть самі бойовики сказали, що відпустили, бо не викликав агресії. Пізніше в іншій будівлі ще був нацгвардієць, який одразу почав із погроз, так бойовиків дуже обурила така поведінка. Якщо потрапляєш до людей, від яких повністю залежить твоє життя, треба діяти обережніше, максимально коректно. Вони це бачать і часто переходять до нормальних стосунків. Наприклад, мені дозволяли дзвонити рідним, спочатку приховано, а потім майже відкрито.
Раджу не вірити пропозиціям про обмін за гроші. Звичайно, все залежить від ситуації, але здебільшого це шахрайство. Якщо є рішення про звільнення, для цього жодні кошти вже не потрібні, а викуп вимагають ті, хто просто хоче на цьому заробити. Тому треба десять разів подумати, чи справді ці люди здатні вирішувати якісь питання.

Однак при цьому треба використовувати всі можливі варіанти, звертатися до державних та волонтерських організацій, бо невідомо, що спрацює краще в конкретній ситуації.

Читайте також: Застряглі в темряві. Чому важко звільняти «цивільних полонених»

У полоні мені часто казали, що моє життя залежатиме від того, чи говоритиму я правду. Тому, коли мене щось питали на кшталт мого зв’язку з партією «Свобода» чи моєї участі в проукраїнських мітингах у Донецьку, я розповідав правду, не відмовлявся від цього. Навіть коли Бєзлєр спитав, чи не змінив я свого ставлення до «Свободи» та своїх переконань, я відповів, що залишаюся при своєму. Після цього в мене умови не погіршилися, а навіть покращилися. Напевно, вони поважають людей із принциповою позицією.

Олександр Волох, колишній боєць 42-го батальйону

Мені певним чином пощастило, адже ­передали представникам «Червоного Хреста». Був великий коридор, через який забирали загиблих і поранених після Іловайська. На виході було створено кордон із представниками так званої ДНР, які супроводжували бійців до конвою, що й відвозив їх до цієї організації. Випускали не всіх: офіцерів і частину сержантів залишали собі. Солдатів не затримували. Декого відпустили трохи пізніше. Уже потім усі, хто потрапляв у полон, залишалися надовго: мій побратим там перебуває вже три роки й поки що не вдається його витягнути. Його рідні зверталися до усіх інстанцій, де тільки можливо. І до Рубана теж, і Савченко до нього приїжджала. Звісно, що і офіційні органи долучилися, і СБУ, і МВС.

Викупи працювали лише на початку війни. Зараз у терористів уже з’явилися свої певні правила: вони повинні передавати інформацію про затриманих до своїх «державних органів». Відповідно питання звільнення вирішується не на місці, а їхнім «керівництвом». Тому пропозиції з вирішення проблеми за гроші — переважно це лише шахрайство. Востаннє до нас зверталися приблизно місяців вісім тому, але ми перевірили й зрозуміли, що хтось хоче заробити.

У будь-якому випадку треба звертатися до всіх можливих організацій. Постійно турбувати їх, нагадувати про себе, щоб державні органи працювали. Якщо буде офіційне звернення, то для військових це й можливість залишатися в списках частини, хоч і в статусі полоненого. Так принаймні рідні зможуть отримувати його грошове забезпечення, що дуже суттєво.

Читайте також: Забуті живі. Права родин полонених

Не менш важливою вважаю і психологічну підтримку для рідних полоненого. Про це часто забувають, думають, що єдиний постраждалий — це сам боєць. Але його близькі теж перебувають у стані глибокого стресу, тому їм украй необхідна професійна підтримка, від неї не варто відмовлятися. Єдине — треба шукати нормального психолога, який знається саме на цій темі, щоб він справді зміг допомогти.

Ярослав Маланчук, заступник голови громадської ради Костянтинівки:

Треба працювати в різних напрямках, насамперед з органами державної влади. Щоб було офіційно відкрито кримінальне провадження стосовно цього злочину. Звичайно, влада в нас працює по-своєму, має свої терміни, а це часто не збігається з тим, що хочуть люди. Тому й до волонтерських об’єднань можна звернутися. Зараз, нарешті, цим питанням більше займається держава, але на початку мали перевагу волонтери.

Треба намагатися максимально поширити інформацію про людину. Для цього звертатися до ЗМІ, газет, телебачення, громадських організацій, публічних осіб.

Однак при цьому не слід повідомляти спеціальність військового чи його частину. Особливо на камеру чи незнайомим людям. У полоні він міг цього не говорити, щоб зберегти собі життя. Тому така інформація може нашкодити. Треба казати, що просто військовий, а де він служив, чим займався — невідомо.

Не вірте незнайомим особам, які обіцяють допомогти за гроші. Мені відомо багато випадків, коли вже було рішення бойовиків про звільнення полоненого, а хтось дзвонив до матері чи дружини й вимагав за це викуп. Більше того, зараз переважно й гроші не потрібні. Терористи не віддають людей, навіть якщо їм уже готові заплатити держава чи волонтери.

Ще одна помилка, яку часто роблять: не треба їхати на окуповані території й самому вирішувати питання. Часто траплялося так, що заручника звільняли, але людина, яка їхала його шукати, зникала безвісти. Коли ти вільний і перебуваєш на контрольованій території, то можеш зробити більше корисного.

Читайте також: Списки полонених. Момент істини

Із власного досвіду я би порадив тим, хто потрапив у полон, намагатися дотримувати правил, які нав’язують. Це важко, але рятує життя. Щоб боротися, треба мати сили й здоров’я, тому їх варто берегти. Під час допитів говорити багато, додавати побільше незначущих і неважливих деталей, за якими й намагатися сховати важливі факти, щоб не розголошувати їх. Що довше говориш, то менше часу залишається на інші запитання, а бойовики теж не можуть багато його витрачати на одну людину. Бажано робити такий собі «розбитий» вигляд і в будь якому випадку уникати геройства. Тут сміливцем треба бути в душі. Те, що тобі вдасться звільнитися здоровим, і є твоя відвага. А геройство дуже швидко придушать. Героїв ламають травмами, тортурами, нівеченням. Тому, щоб залишитися незламним, якраз треба і показати, що ти зламався. За нагоди треба запам’ятовувати корисну інформацію, щоб потім її можна було повідомити своїм. 




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.