Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Світ у 2018 Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
15 червня, 2017   ▪   Денис Казанський   ▪   Версія для друку

Застряглі в темряві. Чому важко звільняти «цивільних полонених»

Українські громадяни, що перебувають у полоні в сепаратистських угрупованнях «ЛНР» та «ДНР», — одна з найболючіших проблем України, вирішення якої досі не знайдене.
Матеріал друкованого видання
№ 24 (500)
від 15 червня
Застряглі в темряві. Чому важко звільняти «цивільних полонених»

І йдеться не тільки про українських військовополонених, питання звільнення яких регулярно порушується на переговорах у Мінську. З початком вій­ни 2014 року мільйони наших громадян опинилися на території, підконтрольній ворогові. Тисячі з них пропали безвісти або потрапили в катівні незаконних збройних формувань за різними звинуваченнями. Допомогти їм значно складніше, ніж військовим. Адже сьогодні ми не знаємо ні точної кількості цих людей, ні їхніх персональних даних.

Із військовополоненими все більш-менш зрозуміло. За словами Ірини Геращенко, таких у списку 128 осіб. Українська сторона знає їхні точні дані й направила ці списки до «ЛДНР», однак там підтвердили, що утримують лише близько 50 людей із наданого списку, яких у перспективі згодні обміняти на своїх затриманих.

Зовсім інакше просуваються справи із заручниками серед цивільних. Скільки їх тепер перебуває в тюрмах і підвалах на непідконтрольній території, ймовірно, не знають навіть самі бойовики. Наочно цю ситуацію демонструє приклад із тими самими військовополоненими: сепаратисти підтверджують, що утримують 50 осіб, тоді як українська сторона знає точне місцеперебування приблизно 70. Ніякої відкритої інформації про те, скільки людей сьогодні загалом перебувають у тюрмах на території ОРДіЛО, немає. Дуже часто не знають про долю зниклих навіть їхні рідні.
Сумний приклад, із яким редакція Тижня зіткнулася безпосередньо, — доля нашого журналіста Станіслава Васіна, який пропав на території, підконтрольній «ДНР», 2 червня. Коли рідні Станіслава виявили, що в його квартирі хтось побував, а особисті речі й робочий ноутбук зникли, то звернулися до так званої поліції ДНР, проте там заявили, що нічого не знають про долю журналіста.

Читайте також: Забуті живі. Права родин полонених

Потім родичі звернулися до МГБ, але й там не отримали жодної зрозумілої відповіді. В аналогічній ситуації опинилися й сотні інших людей, що проживають у Луганську та Донецьку. Правда, ці випадки, на відміну від пропажі журналістів, як правило, не набувають великого резонансу й давно вже стали буднями непідконтрольної території. Підрахувати кількість таких зниклих безвісти бідолах можна буде тільки в тому випадку, якщо родичі потерпілих стануть звертатися за допомогою до українських правоохоронців. Однак далеко не всі йдуть на це, побоюючись нашкодити полоненим.

Серед резонансних інцидентів крім зникнення журналіста Станіслава Васіна, доля якого досі не відома, також невідомо куди пропали ще кілька українських громадян: макіївчанин Володимир Фомічов та вчений Ігор Козловський. Обидвох спіймали на території, підконтрольній «ДНР», і наразі утримують у неволі. Так званий суд ДНР призначив обом по кілька років тюремного ув’язнення.

За  даними української сторони, бойовики утримують 128 військовополонених, водночас у «ЛДНР» визнають факт перебування лише близько 50 людей із наданого списку, яких у перспективі згодні обміняти на своїх затриманих

 

і Фомічов, ні Козловський не є військовими й ніколи не брали участь у бойових діях. Їх бойовики назвали диверсантами та звинуватили в «державній зраді». Зрозуміло, про хоч якусь обґрунтованість таких звинувачень чи притомний судовий процес, де людина має право на захист, у реаліях маріонеткових сепаратистських утворень говорити не доводиться. Долі людей на непідконтрольній території повністю залежать від волі збройних формувань, які за фактом утримують там владу.

Окремо можна згадати також випадок із луганським суддею Віталієм Руденком, який приїхав на територію, підконтрольну бойовикам «ЛНР», на похорони батька восени 2016 року й також потрапив у полон до бойовиків. Спочатку звістку про його викрадення не оприлюднювали, адже сподівалися швидко обміняти. Однак у результаті обмін не відбувся, після чого інформацію винесли назовні.

Як повідомлялося раніше, бойовики висунули Руденку звинувачення в «державній зраді». Суддю звинуватили в тому, нібито він своїм рішенням заарештував директора водоканалу, через що «територія ЛНР» залишилася без води.

Подібні репресивні заходи застосовуються сепаратистами не тільки до тих, хто якось пов’язаний з Україною або симпатизує їй, а й до всіх «неблагонадійних» жителів ОРДіЛО. У роботі на «київську хунту» звинувачують усіх, хто в цілому не задоволений тим, що відбувається в «ЛДНР» і дозволяє собі критикувати режими Захарченка та Плотницького. А іноді й просто тих, хто випадково навернувся під руку й видався підозрілим.

Читайте також: Списки полонених. Момент істини

Випадків, коли людей, котрі просто йшли вулицею й розмовляли по мобільному, хапали та звинувачували в коригуванні вогню, налічується сотні. Про такі випадки неодноразово писали навіть самі бойовики. Причому деяких бідолах, що потрапили під гарячу руку, вбили на місці. Зокрема, широковідомим є випадок донеччанина Дениса Бутирського, якого застрелили просто в центрі Донецька восени 2014 року, бо помилково прийняли його за корегувальника.

Потрапити «на підвал» в ОРДіЛО можна й просто за скарги на нелегке життя. Наприклад, у 2016 році підконтрольна бойовикам пропагандистська газета «Новороссия» (№ 71 від 21 січня) закликала читачів здавати в МГБ своїх співгромадян, незадоволених життям у «республіці».
У статті «Провокатори пожвавилися» бойовики писали: «Останнім часом знову помітно активізувалася робота провокаторів. З’являються ці особи традиційно в місцях великого скупчення людей, чіпляються до громадян із розмовами про своє «важке» і переповнене «несправедливостями» життя або, навпаки, раптом переймаються безмежним «співчуттям» до свого співрозмовника, якого бачать уперше. Працюють провокатори на публіку. Нерідкі випадки, коли вони діють у парі або навіть групою, щоб один починав, а другий, на перший погляд стороння людина, підтримував, привертаючи увагу всіх довкола й намагаючись втягнути в розмову якомога більше співбесідників».

У кінці статті опублікували телефони, за якими «пильним громадянам» слід повідомляти про «провокаторів». 

Не маючи списків своїх громадян, що утримуються в заручниках на непідконтрольній території, Україні фактично не випадає можливості домагатися їхнього звільнення й узагалі хоч якось упливати на їхню долю. Як показує практика, домогтися звільнення бранців часто можливо тоді, коли конкретний випадок набуває резонансу. Зокрема, Україні вдалося вибороти обмін журналістки Марії Варфоломєєвої, яка рік просиділа у підвалі в Луганську за звинуваченням у роботі на ЗСУ.

Читайте також: Невідомою залишається доля лише 4 «кіборгів»

Ускладнюється становище таких цивільних бранців тим, що сепаратисти оголошують їх «громадянами ЛНР та ДНР» і взагалі відмовляються обмінювати. За логікою бойовиків, жителі Донбасу не є громадянами України, отже, вирішувати їхню долю можуть тільки призначені Росією представники місцевих адміністрацій.

Очевидно, що допомогти всім цим людям можна буде тільки в тому випадку, коли в української сторони з’являться хоч якісь відомості про таких заручників і списки їхніх імен. Втім, як зібрати й систематизувати ці дані, поки що не уявляють навіть ті, хто давно займається питанням звільнення полонених.

Правозахисниця й координаторка громадської організації «Медійна ініціатива за права людини» Марія Томак розповіла, що правозахисники не можуть зібрати інформацію про мирних жителів, яких утримують бойовики: «Ми цим займалися в 2014–2015-му, але потім втратили зв’язок із непідконт­рольними територіями й перейшли виключно на РФ та Крим — там, де можна на ситуацію бодай якось уплинути або отримувати інформацію. У списках СБУ є також цивільні, але як можна перевірити, чи всі вони там указані, навіть не уявляю. СБУ на собі повністю замкнула всі процеси, що стосуються непідконтрольних уряду територій і, зок­рема, цивільних заручників (водночас по РФ та Криму СБУ озвучує неправильну інформацію, взяту зі стелі). Крім того, ще ОБСЄ в ОРДіЛО працює, вони ж постійно списки верифікують з бойовиками. Таким чином, саме вони мають контролювати, чи включені туди всі, кому належить».

Так чи так, нашим співгромадянам, які залишилися на непідконтрольній території та потрапили в полон до бойовиків, не позаздриш. Розраховувати на швидку допомогу їм не доводиться. Тому всім, хто сьогодні перебуває в ОРДіЛО, можна дати єдину пораду: територію, де не діють закони й правила, найкраще якомога швидше покинути. 




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.