Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
13 червня, 2017   ▪   Ганна Чабарай   ▪   Версія для друку

Запит на медіаграмотність. Як українці розрізняють фейки

Українці розуміють проблему інформаційної війни, проте не завжди хочуть самостійно долучатися до протидії фейкам, покладаючи це завдання на мас-медіа, свідчать результати опитування.
Запит на медіаграмотність. Як українці розрізняють фейки
Фото автора

Проект StopFake 12 червня презентував у Києві дослідження, яке ґрунтується на результатах загальноукраїнського опитування на тему «Обізнаність та ставлення до проблем дезінформації та пропаганди у ЗМІ».  Опитування тривало з лютого по березень 2017 року в 110 населених пунктах на підконтрольній уряду території України, в результаті було зібрано 1020 анкет. Його провів Київський міжнародний інститут соціології за підтримки Посольства Великої Британії в Україні на замовлення StopFake.

Результати представили Євген Федченко та Руслан Дейниченко, головний редактор та виконавчий директор StopFake, а також Дар’я Орлова, заступниця директора Могилянської школи журналістики з питань досліджень.

Руслан Дейниченко, Євген Федченко, Дар’я Орлова

За словами Євгена Федченка, дослідження показало, що за три роки роботи  проекту вдалося значно підняти рівень обізнаності української аудиторії щодо загрози пропаганди і фейків.

 «Наприклад, у середньому по Україні ця цифра (рівень обізнаності – Ред.) становить понад 50%. Можемо порівняти з аналогічними опитуваннями у багатьох країнах. Наприклад, в Іспанії 86% населення не ідентифікує проблему фейків і пропаганди, це досить серйозна і загрозлива цифра. Ця цифра відрізняється в інших європейських країнах, але, на мій погляд, в Україні кількість обізнаних щодо проблеми фейків буде однією з найбільших», - зазначив він.

Результати дослідження

Як розповіла Дар’я Орлова, дослідження складається із двох компонентів: соціологічне опитування та фокус-групи. Друга його частина  проводилася в Донецькій області, з урахуванням чутливості цього регіону до пропаганди та дезінформації.

Читайте також: Батіг і пряник

Перше питання, яке поставили респондентам: чи поділяють вони думку, що в Україні існує загроза російської пропаганди (цілеспрямованого поширення кремлівського погляду через ЗМІ).

Загальна картинка по Україні показує, що 58% опитаних поділяють цю думку і вважають, що така загроза існує. Лише чверть опитаних вважають, що такої загрози немає.

«Але тут важливо звернути увагу на регіональні розбіжності, оскільки вони є доволі суттєвими. Скажімо, показник тих, хто вважає, що такої загрози немає, є суттєво вищим для південного та східного макрорегіонів – 42% і 46% відповідно. Також важливим є результат, який показує, що досить значний відсоток населення  по Україні загалом  в принципі важко дає відповідь на це запитання. Вони почувають непевність і відповідали, що їм або важко сказати або вони не знають», - зазначила Орлова.

Друге питання стосувалося найпоширеніших джерел російської пропаганди з точки зору респондентів. 45% опитаних вважають, що російські телеканали є головним джерелом пропаганди, 34% - російські онлайн-медіа, 20% - соцмережі.

Майже 29% опитаних не змогли дати відповідь на це запитання. Серед мешканців східного та південного регіонів цей показник ще вищий – 37,7% і 51,7% відповідно.

Також респондентам поставили питання, чи вважає українське суспільство проблему дезінформації гострою для російських ЗМІ. 42% вважають, що ця проблема є загалом гострою, 33,8% вважають, що ця проблема є гострою і для українських ЗМІ.

«Є тенденція до того, щоб вважати загрозу з боку російських ЗМІ вищою. Але, разом із тим, населення вважає, що ця проблема є характерною і для українських медіа», - прокоментувала Дар’я Орлова.

Також у людей запитали, як люди оцінюють власну спроможність відрізнити правдиву інформацію від неправдивої. 60% вважають, що здатні відрізнити неправду.

Читайте також: Нові інформаційні війська Росії: народжені брехати

«Бачимо зворотню тенденцію: більше непевності щодо власної спроможності продемонстрували мешканці західного та центрального макрорегіонів, які вважають, що не відчувають категоричної впевненості в тому, що вони здатні відрізнити правдиву інформацію від неправдивої. Для мешканців півдня та сходу цей показник становив 11% та 16%, доволі невисокий.  Бачимо більшу впевненість цих людей у власній здатності відрізнити фейки попри загальний високий рівень непевності й розгубленості щодо того, звідки йде пропаганда», - зазначила вона.

Ще одне питання: чи помічали респонденти випадки неправдивої інформації в ЗМІ протягом останнього тижня. Відбувся майже рівний розподіл між тими, хто помічав і не помічав: 42,1% і 39,4%. При цьому, на сході і в центральних регіонах помічали частіше.

За словами Орлової, ймовірно, це пов’язано з тим, що мешканці східного регіону мають змогу зіставляти медіаконтент про події, які відбуваються на навколо них, із власними спостереженнями.

Також прозвучало запитання, яким чином люди з’ясовують, що інформація є неправдивою.

Загалом респонденти керуються перевіркою в інших джерелах (46,3%), спростуванням  інформації знайомими, родичами,  колегами (34,5%), власною інтуїцією (30%).

«Ми виявили цікаві регіональні відмінності. Зокрема, чомусь респонденти центрального макрорегіону виявили найбільшу схильність покладатися на спростування від родичів та знайомих (45,5%). Цей показник дещо нижчий для представників західного макрорегіону (36%) і найнижчий для східного регіону (15,2%). Також власній інтуїції чомусь найменше довіряють власники центрального регіону», - розповіла Орлова.

Опитування показало, що більшість не має потреби в навичках виявлення дезінформації.

«Ми були дещо розчаровані результатами, тому що 58,4% респондентів відповіли, що не відчувають такої потреби, а відчуває лише третина. Тут ми також помітили суттєві регіональні відмінності. Якщо на заході відсоток тих, хто відчуває таку потребу, становить майже 45%, то на сході – 18%», - розповіла Орлова.

Безкоштовна антипропаганда для Донбасу

Наприкінці 2016 року StopFake за підтримки Посольства Великої Британії запустив газету «Твое право знать», яка поширюється у прифронтових територіях. Наклад газети – близько 100 тисяч, вона розповсюджується безкоштовно й покликана об’єктивно інформувати населення, яке має обмежений доступ до українських ЗМІ. Газета друкує місцеві новини у співпраці з проектом Радіо Свобода «Донбас. Реалії» та неурядовими організаціями, розташованими на Донбасі. Крім того, видання робить акцент на медіаграмотності, пояснює, що таке фейки, як їх відрізнити, як виявити джинсу тощо.

StopFake зосередив зусилля насамперед на тому, щоб інформувати людей про існування загрози і, по-друге, розповісти людям, що саме вони особисто можуть зробити, щоб стати менш вразливими до впливів пропаганди, зокрема, російської», - пояснює Дейниченко.

 «Ми розташували нашу редакцію в Краматорську, щоб головний редактор та інші працівники не намагалися розповідати людям про те, як ситуація бачиться в Києві, а висвітлювали її зсередини, підбирали матеріали, які будуть найцікавішими для місцевих мешканців. Видання є доволі незвичним, тому що зазвичай усі медіа рухаються від паперової версії до цифрової. Ми рухалися навпаки, щоб газета могла дійти до тих, хто справді потребує цієї інформації, хто не є надто онлайновим у сенсі джерел споживання інформації», - додав Федченко.

Також StopFake робить щотижневі аудіо- й телевізійні програми, які Армія ФМ, Громадське радіо ретранслюють на вразливі до пропаганди російськомовні регіони сходу.

Українська пропаганда, якої не існує

Опитування показало, що частина аудиторії вважає українські ЗМІ джерелом української пропаганди, хоча, на думку StopFake, її взагалі немає.

Читайте також: Непомітна зброя. Місце України в інформаційній війні

«Ми довго думали про те, як інтерпретувати ці результати, оскільки, на наш погляд, української пропаганди не існує. Цікаво, звідки в людей з’являється уявлення про еквівалентність і симетричність. Нам здається, що так найбільшою мірою стається у регіонах під впливом російських медіа, які поширюють наратив про засилля української пропаганди, що нібито мусить бути збалансованою російською пропагандою», - розповів Євген Федченко.

Джерелами російської пропаганди опитувані назвали, насамперед, російські телеканали,а потім сайти і соцмережі. На думку Федченка, це підтверджує правильність рішення української влади заблокувати відповідні ресурси.

Дар’я Орлова вказує на тенденцію недовіри до всієї інформації в опитуваних.

«Дві фокус-групи, які ми провели в Донецькій області, показали, що, з одного боку, існує дуже високий рівень розгубленості, а з іншого – зневіри. Тобто за визначенням існує дуже обережне ставлення до будь-якої інформації. Поширеною є формула 50х50: половина правди й половина брехні і там, і там», - розповідає Орлова.

Дар’я Орлова

Але, за її словами, є й певні особливості, не можна сказати, що ставлення до українських і російських ЗМІ однакове.

«Учасники фокус-групи зауважили одну відмінність: якщо в російських ЗМІ є лише негатив про Україну і позитив про РФ, то на українських каналах є багато негативу про себе, є критика», - додала вона.

За її словами, найбільш емоційно люди реагують на «тиск українізації» через ЗМІ, «нав’язування патріотизму» та теми про декомунізацію. Загалом рівень обізнаності громадян є доволі високим, є усвідомлення інформаційної війни, проблеми дезінформації. Але найгострішою залишається проблема тотальної недовіри і розгубленості щодо того, де брати правдиву інформацію, як відрізняти її від неправди.

Заголовки замість новин та інформація без першоджерел

Опитування у фокус-групах засвідчило, що люди зазвичай не звертають увагу на джерело новини, переходячи на неї, наприклад, з агрегатора, відтак не запитують себе, правдива ця інформація чи ні.

«Це не тільки українська проблема. Це загальна тенденція, вона впливає на медіаграмотність в цілому, тому що мало хто звертає увагу на джерела. Ми намагаємося з цим боротися, пояснювати, яким джерелам можна вірити, які є сумнівними і яким довіряти не можна в принципі. Маніпулювання джерелами є одним із найрозповсюдженіших типів фейків», - пояснює Євген Федченко.

Він вказав на таке поширене явище, як багаторазове перепосилання, так що знайти першоджерело стає фактично неможливо.

«Якщо нам це важко зрозуміти, хоч ми є фактчекерами, то людям із аудиторії це зробити ще важче. Такі матеріали навмисне пишуться так, щоб не було зрозуміло, звідки походить інформація», - каже він.

Також Федченко наголошує, що більшість людей не читає текст новини, а поширює їх у соцмережах, зважаючи лише на заголовки й супровідні картинки.

«Такий патерн споживання інформації існує сьогодні, і з цим також потрібно щось робити, бо це створює нескінченні можливості для маніпулювання», - підсумовує Федченко.

Небезпечно, коли до такого сліпого розповсюдження долучаються авторитетні люди з великою аудиторією, каже Руслан Дейниченко.

Руслан Дейниченко

«Кожен із нас по своїй френд-стрічці в соцмережі може побачити, що дуже часто освічені люди, навіть журналісти постять посилання, які ведуть на сайти-помийки, щойно створені і з сумнівною репутацією. Люди не докладають зусиль аби, по-перше, прочитати цю інформацію. Побачив заголовок, поділився, всі твої друзі читають і вважають, що ти цю інформацію підтримуєш чи якимось чином просуваєш. І вони покладаються вже на твій авторитет», - розповів він.

Дейниченко наголосив, що таким людям важливо бути свого роду взірцями й не підтримувати розповсюдження відвертих фейків, або ж супроводжувати їх відповідними коментарями.

При цьому люди, як розповіла Дар’я Орлова, не відчувають власної відповідальності за поширену дезінформацію.

«Люди, які дізнаються, що поширили фейки, почуваються «жертвами інформаційними машини», у них немає почуття власної відповідальності, лише розуміння, що «я маленька людина, в мене обмежена спроможність перетравлювати інформацію». У них швидше оборонна позиція, а не проективна», - каже вона.

Кому (не) можна довіряти

Наступним етапом досліджень StopFake стане аналіз усіх фейкових новин, зібраних на сайті проекту за час його існування, їх уже понад 1 тисяча. Фахівці проіндексували медіаорганізації, які брали участь у поширенні цих псевдоновин, і незабаром представлять «чорний список».

«Йдеться не про погану перевірку інформації, а про участь у пропагандистській машині. Кожна медіаорганізація в цьому списку згадується понад 10 разів. І це не випадковість, а системна робота. Так само і в темах фейків немає випадковостей, усі вони виробляються під конкретні події», - пояснив Федченко.

Серед цих організацій – мейнстрімні російські агентства, телеканали: ТАСС, РИА, RT, Sputnik, «Звезда», «Россия», ОРТ тощо.

Євген Федченко

За словами Федченка, українські ЗМІ потрапляють у поле зору StopFake нечасто, в основному, через передруки російських матеріалів з різних суб’єктивних причин, а не через участь у пропагандистській кампанії.

«Є редактор, який читає новину, вона йому подобається , тому він її публікує, або не звертає увагу на те, звідки вона взялася, оскільки в новині багато перепосилань. І він не розуміє, що ця інформація прийшла в український медіанаратив із Росії», - пояснив він.

Як приклад Федченко навів фейк про побиття української дівчинки у Польщі.

«Українські медіа взяли участь у розповсюдженні цього фейку з однієї простої причини: це було суголосно їхнім уявленням, мовляв, таке справді могло статися. Перевірити інформацію було досить легко, і виникає велике питання, чому цього не зробили. Польські журналісти почали писати про те, що це фейк, одразу, як тільки інформація з’явилася. Але медіа продовжували його підхоплювати, бо коли фейк уже пішов, то зупинити його дуже важко», - зазначає він.

 Цьому контексті  StopFake анонсував запуск польської служби, оскільки останнім часом виникла гостра потреба в спростуванні дезінформації щодо україно-польських відносин. Проект створюється у співпраці зі Спілкою журналістів Польщі.

Дослідження підтвердило, що в українців є запит на об’єктивне ЗМІ і на медіаграмотність, вважає Руслан Дейниченко.

«Для мене дуже приємно цим дослідженням було підтвердити для себе, що в українському суспільстві є запит на об’єктивну інформацію. Люди хочуть мати мас-медіа, яким зможуть довіряти, а не перевіряти, з’ясовувати в соцмережах, правда чи ні. ЗМІ, в якому можна знайти об’єктивну інформацію, яка не буде заплутувати, грати на користь олігарха, власника чи політичної сили.  Другий висновок – є запит на зростання медіаграмотності. Щоб наше суспільство отримало щеплення проти впливів будь-якої пропаганди, внутрішньої або зовнішньої», - підсумував він.

Деталі дослідження читайте на сайті StopFake.org.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено