Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
19 травня, 2017   ▪   Спілкувався: Андрій Голуб   ▪   Версія для друку

Ганна Залізняк: Політики бояться порушити комфорт своїх виборців у питанні мови

Соціолог Ганна Залізняк досліджує мовне середовище України з 2000-го року, коли спільно з соціолінгвістом Ларисою Масенко вони провели комплексне дослідження мовної ситуації у Києві.
Ганна Залізняк: Політики бояться порушити комфорт своїх виборців у питанні мови
Фото: Андрій Ломакін

Тоді таке дослідження вдалося провести на замовлення Київради. У 2006-му проведено загальноукраїнське соціологічне дослідження мовного середовища. У лютому 2017 року за сприяння німецького Фонду VolkswagenStiftung Залізняк взяла участь у новому комплексному соціолінгвістичному дослідженні України. Методом особистого інтерв’ю по всій Україні опитано понад 2 тис. респондентів. У Києві, Харкові, Львові та Одесі також проведено дослідження методом фокус-груп. Результати дослідження 2006 року дали можливість прослідкувати зміни за останні 10 років. Наразі отримані результати ще аналізують, однак про попередні висновки соціолог розповіла в інтерв’ю Тижню.

-Чи вплинули події Майдану, окупація та війна на мовну ситуацію в Україні?

- Під час дослідження ми спеціально відредагували певні питання, які ставили у 2006 році, адже нам хотілося дізнатися як вплинули Майдан і війна на сприйняття мови, і на мовну ситуацію взагалі. Зазначимо, що у 2006 році ми оцінювали мовну ситуацію з врахуванням населення Криму та нині окупованої частини Донбасу, данні по яким в новому дослідженні відсутні. На це слід робити певну поправку оцінюючи отримані результати.
Перш за все відзначимо набагато лояльніше ставлення до української, навіть людей, які розмовляють виключно російською. Цікаво, що у 2000-му році спостерігалося більш лояльне ставлення до україномовних людей, ніж до російськомовних. Тобто, люди, які розмовляли українською мовою,«подобалися» більше (у питанні було саме формулювання «Чи подобаються…»). Однак потім ця різниця знівелювалася, і вже у 2006 році не фіксувалася взагалі – і україномовні, і російськомовні«подобалися» однаково. Цієї різниці у ставленні до людей не фіксуємо і зараз, але трохи погіршилося ставлення саме до російської мови. Часто з боку самих російськомовних. Наприклад, у Львові, де я працювала з фокус-групою, була людина, що завжди спілкувалася і зараз спілкується російською. При цьомувона поклавши руку на серце сказала, що це її ранить. Тобто проявилися певні емоційні моменти пов’язані з російською агресією у Криму та на Донбасі.

Читайте також: Соціолог: Більшість українців позитивно сприймає резонансні у ЗМІ норми мовних законопроектів

В дослідженні стояло питання: «Як ви ставитеся до людей, які у повсякденні спілкуються російською мовою?» Дві третини опитаних зазначили, що мова спілкування не має для них значення. Тобто до російської мови бачимо скоріше нейтральне ставлення. Раніше можна було визначати симпатії або антипатії, а тепер це сприймають як факт без будь якої позитивної або негативної конотації.

Дослідження виявило, що у повсякденному спілкуванні значно розширилося вживання української мови. Кількість людей, які розмовляють обома мовами, або українською, перевищує кількість людей, які розмовляють російською. На запитання «В повсякденному житті ви спілкуєтеся…» ми отримали такі відповіді: тільки російською або у більшості ситуацій російською – 31% (вже менше третини), рівною мірою і українською, і російською – 21%, тільки українською/в більшості ситуацій українською – вже маємо 37%. Однак знову ж, слід пам’ятати, що ці дані без Криму та окупованої частини Донбасу. Ці регіони могли потягнути ситуацію в інший бік. Але я думаю, що все ж не занадто сильно.

-У ЗМІ часто роблять висновки з результатів соціологічних досліджень, що російська пропаганда отримала поживу в Україні через велику кількість російськомовних. Наскільки це коректно?

-Я б скоріше це пов’язала не з російськомовністю, а з питаннями національно-етнічної самосвідомості, історичною самосвідомістю та цивілізаційним вибором. Тут кореляція дуже сильна. Слід мати на увазі, що в Україні потужна антиукраїнська пропаганда у тій чи іншій формі існувала завжди, в тому і після проголошення незалежності. Тривалий час цим грішили переважна більшість не лише російських, але й українських ЗМІ. Особливо, коли вони потрапляли у приватну власність до людей, частина з яких і зараз відверто займають антиукраїнську позицію. А приватизовані ними мас-медіа діють за принципом «Хто платить, той замовляє музику». Однак саме національна ідентифікація українців допомогла нам встояти проти потоку відвертої антиукраїнської пропаганди.

У 2006 році, і зараз ми ставили низку питань, які я об’єднують під назвою «цивілізаційний вибір». Перш за все це вибір між Європою та Росією/Білоруссю. 10 років тому люди хотіли «і туди, і сюди», тобто пробували всидіти на двох стільцях. Це пов’язано із тривалим перебуванням у складі Російської Імперії, зокрема його більшовистського варіанту – СРСР. Тим не менше, прагнення до незалежності, до Європи, перехід до усвідомлення української держави як своєї, посилювалися з року в рік. Ці тенденції між собою певним чином конкурували. Сьогодні такої дихотомії вже не має. Переважає орієнтація на Європу та вступ до НАТО.

В останньому дослідженні було питання «Ким ви себе вважаєте у першу чергу?» – «Житель міста», «Громадянин землі», «Громадянин України», «представник свого регіону», «європеєць», «представник панслов’янської єдності» тощо. Якщо у 2006 році відповідь «Громадянин України» набирала близько 47%, то зараз - 61%. Серед усіх позицій ця займає перше місце. На другому «Житель свого міста» – близько 20%. Решта набирає 6-7%. Тож національна консолідація вже відбулася у самосвідомості і це простежується абсолютно чітко.

-Якщо говорити про вибір мови повсякденного спілкування, то результати соціологічних досліджень свідчать, що так звані прагматичні мотиви – доступність освіти, інформації тощо – відіграють досить незначну роль. Чи це дійсно так і що впливає на вибір мови?

-Абсолютно вірно. Прагматизму мінімум. Хіба що фактор прагматики проявляється коли керівник розмовляє українською, то і колектив переходить на українську. Щойно керівник говорить російською, то і колектив стає російськомовним (сміється – Ред.).

Читайте також: Сплутані карти. Що відбувається із законодавством про статус державної мови в Україні

Ще у 2000-му році, коли ми провели дослідження по Києву, то дійшли висновку, що якби наступного дня відбулося чаклунство, і всі ЗМІ вийшли українською, то нічого б не сталося. Була б якась частина невдоволених, але світ би не перевернувся навіть тоді. А зараз і поготів. У новому опитуванні, і у фокус-групах це чітко прослідковується. Більшість респондентів бачать саме українську як мову повсякденного спілкування у майбутньому. Наприклад, у фокус-групіпрозвучала така відповідь: «Я сам вже українською не розмовляю, а от мої діти будуть».

Для людини, яка розмовляє переважно російською, перехід на українську потребує роботи над собою та виходу із зони комфорту. Окрім того, якщо людина російськомовна, то це ще й перебування у певному інформаційному полі. Тобто вона і читає переважно російською, і слухає щось переважно російською. Тому йдеться про «подвійний» вихід із зони комфорту. Це потребує роботи і не кожна людина готова до цього, тим більше, якщо вона вже доросла і сформована.
Для більшості студентства мовна українізація взагалі не складає особливих труднощів бо мову в школі вивчала уся сучасна молодь країни. Є певні проблеми у тих регіонах, де українська була мало поширена. Там студенти агресивніше ставляться до змін. Загалом же, абсолютно нормально сприймається українська. Інша річ, що противники поширення української здіймають галас. А колишній колоніальний статус привчив українців виправдовуватися перед «старшим братом».

-Можливе ухвалення нового закону про мову мало вплине на повсякденну мовну ситуацію, побутову?

-Абсолютно точно. Коли ми готували дослідження, то я свідомо поставила питання, щодо останніх проектів мовного законодавства. Зокрема, ми взяли норми, які викликали найбільший резонанс у ЗМІ, та подали їх на розгляд у фокус-групах та під час опитування. Виявилося, по-перше, що прихильників надання російській мові статусу державної лишилося 11% (у 2000-му році їх було до 20%). Тобто це питання взагалі «здулося». Стало більше прихильників позиції «Українська мова – державна, а російська повинна мати ті ж права, що й решта мов нацменшин». Тобто взагалі не виокремлювати її від мов представників інших національних меншин. Законодавці, як на мене, обрали дуже правильний підхід.Йдеться про положення, за яким українська є державною, а вживання російської винесене за дужки цього закону. Більшість респондентів нашого опитування наголошувала на необхідності розширення сфери вживання української.
Тепер щодо конкретних норм вживання української. 76% респондентів позитивно або швидше позитивно ставляться до запровадження іспиту чи атестації для держслужбовців на знання української мови. Запровадження іспиту на знання української мови для набуття громадянства України підтримує або швидше підтримує 61%. Ще 88% позитивно або швидше позитивно ставляться до твердження, що кожен громадянин зобов’язаний володіти українською як мовою свого громадянства. 90% вважають її необхідною для всіх держслужбовців та керівників медзакладів. Щодо державної мови поширення та демонстрування фільмів, то це підтримують або швидше підтримують 63%, щодо української мови телебачення та радіомовлення з установленням квот для нацменшин — 67%, щодо видання друкованих ЗМІ державною — 68%, щодо мови реклами — 68%.

Читайте також: Обережно, цифри! Скільки маніпуляції в українській статистиці та соціології

Тобто понад дві третини, а по деяких нормах ще більше, українців підтримують законодавчі пропозиції з розширення сфери вживання і підвищення статусу української мови. Нажаль, супротивники української мови активніші і більш згуртовані, до того ж мають досвідчених координаторів і потужних спонсорів за кордоном.

-Зараз часто розповідають про певні побутові утиски з мовного питання. Такі історії ширяться у соцмережах. При тому, ті, хто нібито чинять утиски, часто навіть цього не усвідомлюють. Чи можна оцінити статистично поширеність таких явищ?

-Як цього року, так і під час попередніх досліджень, ми ставили питання і в фокус-групах, і під час опитування: «Чи доводилося вам стикатися з проявами дискримінації україномовних громадян російськомовними за мовною ознакою?» Відповідно, було і «дзеркальне» питання. Варіант «Ні, не доводилося» обрали 81% щодо україномовних і 77% щодо російськомовних. Опитування показало, що мовна дискримінація досить рідкісне явище в Україні. 15-16% російськомовних кажуть про такі факти і 13% україномовних. Тільки 4-5% заявляють про часті випадки. Тобто, якщо говорити про певні утиски, то це одиничні випадки у загальному контексті.

Те саме ми простежували і на фокус-групах. Наразі, слід мати на увазі, що будь-яке звернення/прохання говорити українською, іншою стороною буде сприйматися як певний утиск. Бо людина не може говорити двома мовами одночасно. Але і я, якщо прошу говорити зі мною українською, а мені відмовляють, теж можу сприймати це як утиск. Оскільки я не можу реалізувати своє законне право розмовляти українською в державі Україна. Як писав Шевченко: «Немає більше України, немає іншого Дніпра». Це єдина територія, де українська, власне, має повноцінно функціонувати за цивілізованими законами. Україна це єдине місце, де я можу розраховувати на те, щоб спілкуватися українською і реалізувати це своє право. Коли піднімають питання мовного гетто, то у ньому себе радше почуватимуть україномовні, адже з того боку рівень агресії, все ж, значно вищий. З тієї причини, що коли імперія втрачає свої «важелі», то носії її мови теж дуже гостро це відчувають і готові захищати свою колишню певну зверхність. Цей момент теж очевидно присутній.

-На початку 2000-х ви, зокрема, досліджували і молодіжне середовище. Чи проводилося опитування з орієнтацією на молодь зараз і чи можна порівнювати мовні проблеми нинішніх 30-40 річних і тих, кому зараз 20 років?
-І в минулому, і в наш час молодь значно лояльніша до мови, порівняно з людьми середньої генерації. Особливо це помітно за останніми даними, де лояльність молоді до української зросла ще більше. Наприклад, на початку 2000-х ми ставили питання стосовно престижності української мови. Всі учасники і фокус-груп, і опитувань сприймали його абсолютно природно. Зараз, коли ставиться таке питання, то люди його просто не розуміють. Тобто вже подолана ситуація, коли українська була непрестижною.

Є ще одна важлива зміна. Російську мову люди сприймають як засіб комунікації. Українська – це не лише засіб комунікації, але й елемент національної самоідентифікації. Тому українську називають рідною більше людей, ніж нею розмовляють. Це фіксувалося і в 2000-му році, і зараз. Адже це елемент власне етнічного самовизначення. Вражає, що до 90% мешканців України (за винятком Криму і ОРДіЛО) вважають себе українцями. Я була дуже здивована цими показниками.

-Чи можна робити якісь припущення, чому так сталося? Адже за результатами перепису 2001 року в Україні проживало 17% росіян. Вони ж не могли просто виїхати за цей час?

-Якщо бути точним, то за нашими результатами 88,4% називають себе українцями, росіянами – 8,9%. Варто мати на увазі не те, що вони кудись виїхали, а те, що національна самоідентифікація у нас у голові, а не в крові. Етнічне визначається не по крові, а по тому, як ми себе позиціонуємо. І тому ми й отримали ці 88% відчуття себе українцями при громадянстві 99%.

Читайте також: Соціологи: «В умовах війни навіть найбільш невдоволені владою утримуються від протестів»

Також існує проблема «цивілізаційного вибору», питання історичної пам’яті, як стрижня національної самоідентифікації. Йдеться про «Києвоцентричне» чи «Москвоцентричне» сприйняття історії. У 2006 році «Києвоцентричність» уже проявлялася, але зараз ми бачимо, як змінилося ставлення до людей, які у ті чи інші часи боролися за Україну. Зокрема, це стосується сприйняття Мазепи, Петлюри, Бандери, Чорновола. Особливо зросли симпатії до Бандери. Кількість тих, хто позитивно сприймає цю постать переважає негативні оцінки. В опитуванні 2006-го року було навпаки. Щодо Мазепи, то шестеро з десяти опитаних схвально ставляться до цієї постаті, при негативному ставленні у 16%. Отже історичні діячі, які уособлювали боротьбу за незалежність, громадянами України вже сприймаються як свої.

-Соціологи вже давно показують дані, що дають підстави для оптимізму щодо майбутнього становища української мови. Але, чи можна казати про якість використання цього потенціалу?

-Щоб використати потенціал необхідна політична воля. Сьогодні у депутатів немає волі ухвалити мовний закон. І так було протягом усього періоду незалежності. Не було кому запроваджувати те, що називається «мовна політика». Я вже казала, що не можна одночасно говорити і українською, і російською. Але у нас ще з радянських часів практикують ведення програм на телебаченні та радіо одночасно і українською, і російською. Такий собі покруч. Цього немає у жодній цивілізованій країні. Там, якщо є меншини, то є канал або програми, які ведуть мовлення саме цією мовою. У цивілізованих країнах немає практики одночасного використання в одній програмі двох мов, як у нас.

-За вашими особистими спостереженнями, чи займає питання мови ту ж роль у словах і діях політиків, що і 10-15 років тому. Наскільки збільшився чи зменшився рівень спекуляцій на цю тему, чи змінився їхній тип?

-Після дослідження 2000-го року в мене і на думці не було, що може виникнути мовне протистояння у майбутньому. Фактично, воно й зараз не надто фіксується. Питання мовного протистояння «розкрутили» перш за все політики. На мовному питанні почали активно спекулювати з 2004 року. Не випадково «загострення на мовному фронті» збігається з виборами. У той же час у повсякденні мовне протистояння не проявлялося ні на початку доби незалежності, ні зараз. Вже йшлося, що в українському суспільстві до людей, які розмовляють російською, фактично відсутнє негативне ставлення, а скоріше нейтральне.

В Україні зростає потреба в унормуванні використання української мови. Політики уникають вирішення мовного питання, адже бояться зачепити комфорт своїх виборців і втратити популярність. Проте, якщо цього не зробити, то завжди знайдуться сили, які будуть використовувати мовне питання і робити на ньому антиукраїнську політику, зокрема і з зарубіжжя.

Згадайте який піднявся ґвалт, коли запроваджували український дубляж фільмів? Навіть обіцяли, що глядач перестане ходити у кіно? Однак ходять. Ніхто уже навіть не задумується, якою мовою дивилися фільм. Коли нарешті ухвалюють рішення щодо квотування українських передач в інформаційному просторі, то ніхто особливо не реагує. Як це сталося з останнім рішенням щодо квотування мовлення українською в радіоефірі. Це не викликало напруження у суспільстві. Мовне середовище у телерадіопросторі не лише формує середовище спілкування, але й консолідує націю. Мовна політика в Україні – це питання державної безпеки. Путін сказав, що «русскій мір там, де звучить російська мова». А як свідчить гіркий історичний досвід України – де «русский мир», там при нагоді будуть і російські танки. Усвідомлення цього історичного факту українцями – умова існування незалежної України.

 




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено