Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
16 травня, 2017   ▪   Ірина Лоюк ,   Віталій Овчаренко   ▪   Версія для друку

Покарати колаборантів

У який спосіб можна притягнути до відповідальності безпосередніх виконавців та поплічників сепаратистського заколоту в Україні
Матеріал друкованого видання
№ 19 (495)
від 11 травня
Покарати колаборантів

Із настанням весни 2014 року на Донбасі почалися жахливі за своїми наслідками події. Невідомі особи в камуфляжі їздили регіоном і захоплювали адмінбудівлі. Тамтешня ситуація характеризувалася двома основними моментами, які активно розкручувала російська пропаганда: озброєні нерозпізнані групи та блокування невеликою кількістю місцевих жителів колон Збройних сил України. Тоді ж таки в захоплених адміністративних корпусах відбувалися зустрічі осіб, які закликáли російські війська перейти кордон і зайняти Донбас.
Паралельно із цими подіями всьому світу подавали інформацію про те, що відбувається самови­значення окремих регіонів України, така собі «децентралізація». І відтоді Київ змушений доводити, що це не області самовизначаються, а відбувається акт агресії сусідньої держави із захопленням наших територій.

Результатами зусиль України стало визнання в резолюції ПАРЄ № 14139 того, що «ДНР» та «ЛНР», створені, підтримувані й ефективно контрольовані Російською Федерацію, не є легітимними відповідно до українського чи міжнародного права. Це стосується всіх їхніх «органів влади» включно із «судами», настановленими керувати де-факто. Вважаючи сьогодні наявність російського контролю доведеним фактом, слід чітко зрозуміти: люди, які співпрацюють і допомагають військам РФ, підтримують їхні дії, — це не так звані сепаратисти, а колаборанти — поплічники ворога.

Традиція і чинне право

Історія засвідчує: колабораціонізм — невід’ємна частина будь-якої війни, завжди існувала спів­праця місцевих громадян із ворогом, який окупував їхню країну. Причини тут різні: політичні — неприйняття політичного устрою держави, громадянином якої ти є, обіймання посад в окупаційній адміністрації тощо; культурні (ідеологічні) — пропагування ідей та сенсів країни-агресора; економічні — грошові та інші матеріальні вигоди, що їх часто пропонують населенню, готовому співпрацювати на окупованих територіях.

Читайте також: Тест на сепаратизм

Водночас варто чітко відділити вимушену спів­працю (ситуація, коли людина з міркувань фізичного виживання, не маючи достатньої підтримки від свого уряду, змушена встановлювати стосунки з ворогом, як-от наші пенсіонери, котрі отримують грошові виплати від окупантів).
А самé поняття «колабораціонізм» набуло значення співпраці з ворогом під час Другої світової війни, коли поширеним явищем стали контакти французів з окупаційними німецькими військами. Нацисти навіть створили спеціальний режим Віші, щоб легітимізувати свою окупацію Франції.
Зрештою країну визволили союзні війська й нею прокотилася хвиля самосудів над тими, кого підозрювали у зв’язках із нацистами. Так, не маючи чітких юридичних процедур та заходів покарання, люди вимагали справедливості й реалізовували її самостійно, на власний розсуд. При цьому із судами у Франції за колабораціонізм було розстріляно диктора Radio-Paris Жана Ерóля-Пакі, редакторів журналів Les Nouveaux Temps Жана Люшера та Je suis partout Робера Бразіяка, незважаючи на благання про помилування від усіх провідних письменників Франції.

На сьогодні довкола теми покарання осіб за співпрацю з ворогом утворився правовий вакуум, який неможливо заповнити змінами до Кримінального кодексу, адже його норми не мають зворотної дії

Радянська пропаганда також широко використовувала «колабораціонізм» для оцінки дій осіб, що проживали на захопленій німцями, а згодом відвойованій території СРСР та Східної Європи. Суди й трибунали виносили рішення щодо всіх, про чию співпрацю з німецькими військами існували будь-які свідчення. Навіть в анкетуванні, поширеному в Країні Рад, довгий час лишалася графа для зазначення інформації про родичів, які жили «під німцями».

Розглядаючи правову ситуацію в Україні сьогодні, варто згадати про існування у вітчизняному Кримінальному кодексі окремої ст. 111 «Державна зрада». Цією статтею охоплено частину дій, які визнано колабораціонізмом. Зокрема, вона передбачає відповідальність за умисні діяння громадянина, спрямовані на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України:

• перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту;
• шпигунство;
• надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

На жаль, ця стаття не відповідає викликам сьогодення, адже в умовах гібридної війни ворог маскується; досить тяжко довести отримання від нього завдань, коли мети досягають засобами прихованої пропаганди. Водночас ці норми можна трактувати широко.

Читайте також: Чому замерзла «русская весна»

Неефективність статті легко зрозуміти, проаналізувавши дані реєстру судових рішень, у якому кількість притягнутих до відповідальності за сприяння агресору на Сході України — до 10 осіб.

Водночас, готуючи Закон «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», до ст. 111 Кримінального кодексу планували вписати відповідальність за колабораціоністську діяльність. Однак в остаточну редакцію вона не потрапила.
На сьогодні довкола теми покарання осіб за співпрацю з ворогом утворився правовий вакуум, який неможливо заповнити змінами до Кримінального кодексу, адже його норми не мають зворотної дії.

Це, своєю чергою, створює ситуацію несправедливості, що може призвести до самочинного покарання поплічників агресора. Задля правової визначеності, зменшення ймовірності «самосудів» та захисту України треба ухвалити окремий закон, який адміністративно допоможе усунути загрозу знищення нашої держави прихильниками «русского мира». Необхідність такого документа стала остаточно зрозуміла під час круглих столів на тему «Що таке колабораціонізм?» у Маріуполі, Слов’янську, Сєверодонецьку та Харкові в грудні 2016 року.

Концепція нового закону

Новий закон має дати визначення поняттю «колабораціонізм» й описати всі можливі його форми та прояви, спираючись на діюче законодавство з питань безпеки та оборони.

Першочерговим і головним у цьому документі є встановлення невинуватості осіб, що залишились проживати в окупованій частині країни, доки протилежне не буде доведено у визначеному порядку. Законом передбачено створення спеціального органу для перевірки фактів та ухвалення рішення — Комісії з питань розгляду справ щодо фактів колабораціонізму. До неї повинні ввійти авторитетні люди: громадські діячі, представники ЗМІ та ін. Як рекомендовано в європейській практиці, склад такого органу має визначати глава держави.

Читайте також: Сергій Дунаєв. З Лисичанська із розумінням

Закон чітко визначить процедуру звернення до комісії, збирання доказів, надасть особі можливість оскаржувати винесене рішення у вищому органі та суді. Новий документ має обмежити права колаборанта обіймати певні посади, як-от у структурах держуправління та організаціях зі значним впливом на економіку; вести деякі види професійної діяльності, обиратися до виборних органів влади.

Усі зазначені ідеї закону досить широко підтримали патріоти України: як особи, що стали вимушеними переселенцями з окупованих районів, так і захисники держави. І водночас їх досить безпідставно розкритикували інші, зокрема через:
— неможливість обмежувати права людини, неконституційність положень закону та невідповідність європейським цінностям;
— заборону застосовувати норми нового закону до подій, що сталися до їх ухвалення;
— образу ворога, що призведе до «націоналізації» житла тих, хто покинув окуповані райони;
— те, що рішення про визнання колаборантом не мають прийматися в позасудовому порядку;
— те, що ухвалення закону підштовхне до розділення України тощо.

Більшість зауважень на кшталт «націоналізації» житла є абсурдними, адже встановити логічний зв’язок між забороною конкретній особі обіймати посаду тут і «одержавленням» усіх помешкань там неможливо. Із необґрунтованістю окремих зауважень варто розібратися детальніше.

Обмеження прав заради захисту державності

На сьогодні в цивілізованому світі сформувалася певна настанова щодо можливості відсторонення від важливих процесів людей, які стоять на небезпечних і нелояльних до держави позиціях. За­уважмо: не до владної верхівки чи партії, а саме до держави як форми організації всього суспільства на певній території. Дискусія випливає із двох завдань правової держави: вона повинна захищати, з одного боку, права людей та можливість свого існування, із другого — саму державність і демократичність.

Узгоджена європейська позиція, відображена в багатьох документах, є однозначною: держава може обмежити певні права для забезпечення власного захисту. Таке обмеження має відбуватися на ухвалених європейською спільнотою принципах.

Відкриваючи дискусію щодо допустимих обмежень, варто згадати, що основи визнання й захисту прав людини викладені в багатьох міжнародних актах: Загальній декларації прав людини, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Міжнародному пакті про громадянські і політичні права та ін.

Читайте також: Капкан, що не замкнувся

Усі ці документи передбачають гарантії прав та свобод людини, що перебуває на території держави-підписанта. Однак усі містять умови відступлення від проголошених принципів.

Зокрема, Загальна декларація стверджує: «При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві».

Конвенція вказує: «Під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов’язань за цією конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов’язанням згідно з міжнародним правом».

Таке саме відступлення передбачене Пактом: «Під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою і про наявність якого офіційно оголошується, держави-учасниці цього Пакту можуть вживати заходів на відступ від своїх зобов’язань за цим Пактом тільки в такій мірі, в якій це диктується гостротою становища, при умові, що такі заходи не є несумісними з їх іншими зобов’язаннями за міжнародним правом і не тягнуть за собою дискримінації виключно на основі раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії чи соціального походження».
Проти України вчинено агресію, окуповано частину її території, на Сході постійно відбуваються бойові дії, які підтримує країна-агресор. Тому вказані в міжнародних документах відступлення цілком відповідають ситуації, що склалася в нашій державі.

Понад те, європейська спільнота достатньо чітко визначилася з підставами для відступлення від безумовності принципів захисту прав, що викладено в численних рекомендаціях, рішеннях та інших документах.

Варто згадати запропоноване ПАРЄ «Керівництво для забезпечення того, щоб закони про люстрацію і аналогічні адміністративні заходи відповідали вимогам держави, заснованої на верховенстві закону», що є довідковим текстом для держав, котрі позиціонують себе як правові й планують обмежувати можливість обіймати посаду. Основою цього документа є доповідь Комітету з юридичних питань та прав людини ПАРЄ, яка дає змогу зрозуміти прийнятні з погляду найкращих правників європейської спільноти заходи.

Ризик зворотної дії

Насамперед слід указати на існування єдиної позиції щодо кримінальної відповідальності за колабораціонізм: злочинні діяння мають бути покарані в межах чинного на час їх скоєння кримінального законодавства. У державі, заснованій на верховенстві закону, застосування заднім числом кримінальних норм не допускається. Водночас покарання будь-якої особи за будь-яку дію чи бездіяльність, котрі на час їх учинення ще не становили кримінального правопорушення згідно з національним законодавством, можливе, якщо таке діяння визначається злочином відповідно до загальних принципів права, що визнані цивілізованими націями.

Але така категоричність існує саме щодо кримінальної відповідальності, яку новий закон не зачіпає.

Читайте також: "ЛНР-ДНР": два роки невизначеності

У принципі зауваження щодо поширення норм документа на діяння, вчинені до ухвалення його норм, ґрунтуються на недостатній обізнаності щодо «неможливості зворотної дії закону в часі». Це загальний принцип права, що зафіксований у ст. 58 Конституції України й дослівно звучить так: «Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення».

По-перше, слід указати на те, що співпраця з агресором, окупантом, який зазіхнув на суверенітет, незалежність і територіальну цілісність України, є правопорушенням, тобто діяльністю, яка виражається, зокрема, в невиконанні обов’язків, передбачених нормою права. Ст. 17 Конституції стверджує, що захист суверенітету й територіальної цілісності України, гарантування її економічної та інформаційної безпеки є справою всього українського народу. Згідно зі ст. 65 захист Вітчизни, незалежності й територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян. Враховуючи ці наявні від моменту прийняття Основ­ного Закону обов’язки кожного українця, можемо стверджувати: їх невиконання, співпраця з ворогом є правопорушенням і визнані такими від початку незалежності України.

По-друге, повертаючись до європейської практики, варто вказати, що адміністративні заходи, такі як заборона посад, є допустимими, незважаючи на зворотну дію закону. Зокрема, «Керівництвом для забезпечення того, щоб закони про люстрацію і аналогічні адміністративні заходи відповідали вимогам держави, заснованої на верховенстві закону» передбачено: якщо не можна застосувати зворотну силу кримінального законодавства, існує можливість переходу й застосування правил, заднім числом доданих до адміністративних заходів.

Іще одне необґрунтоване зауваження критиків нового закону стосується обов’язковості розгляду справ щодо колаборантів у судовому порядку. Зазначене зауваження, швидше за все, продиктоване ст. 62 Конституції України, згідно з якою особа вважається невинуватою у скоєнні злочину й не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не доведено в законному порядку й не встановлено обвинувальним вироком суду. Однак це стосується кримінальної відповідальності.

Щодо визначених у новому законі обмежень: тут варто згадати основні засади саме адміністративного права, які не тільки передбачають установлення заходів впливу іншими, ніж Кодекс України про адміністративні правопорушення, законами, а й визначають наявність окрім суду інших органів, уповноважених застосовувати заходи впливу.

Є в «Керівництві для забезпечення того, щоб закони про люстрацію і аналогічні адміністративні заходи відповідали вимогам держави, заснованої на верховенстві закону» й рекомендація щодо утворення незалежної комісії.

Судова та правоохоронна системи в Україні досі залишаються неефективними й не здатними справедливо вирішувати справи щодо колаборантів.

Звичайно, існування такого закону викликає багато запитань, переважно в людей, що не розібралися по суті й не намагаються зрозуміти його позитивного впливу. Деякі моменти вдається роз’яснити й погодити, частіше пояснення чути не бажають.

Однак усі ми маємо усвідомити: частина нашої країни окупована іншою державою, ми страждаємо від воєнної агресії сусіда, наші діти гинуть на справжній війні. Така ситуація стала можливою, зок­рема, і через підтримку дій ворога громадянами України, і не тільки тими, що живуть на окупованій території. Не чинити будь-якої протидії, не зменшувати їхнього впливу на державу — це справжня зрада України, її майбутнього, майбутнього наших нащадків.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.