Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
17 травня, 2017   ▪   Єлизавета Гончарова   ▪   Бахмут   ▪   Версія для друку

Шляхи деокупації

Про можливі сценарії подолання наслідків розмежування Донбасу
Матеріал друкованого видання
№ 19 (495)
від 11 травня
Шляхи деокупації
Фото: УНІАН

Не маю сумнівів, що політика України стосовно регіонів, де тимчасово панує беззаконня, повинна бути строго регламентована державними інтересами: збереження територій, захист громадян, створення умов для постконфліктної адаптації.
У Криму маємо статус, який теоретично регламентується міжнародними законами щодо країн-окупантів та окупованих територій. У ситуації, що склалася на цей момент на Донбасі, йдеться про частину України, у якій держава не може запроваджувати свою владу, хоча окупованими цих теренів юридично ніхто не називає. Тому про Схід уже третій рік суспільство дістає незрозумілі меседжі з різних джерел.

З одного боку, там нібито залишилися мільйони заручників, котрі потерпають від бойовиків і тривалої АТО. Перемкнеш на інший телеканал — почуєш про громадянську війну: на Донбасі, виявляється, воюють усі місцеві мешканці, бо хочуть жити в іншій країні. Із другого — хтось розуміє, що без військових та зброї з Росії жодні терористи так довго і якісно не утримували б цих територій. Тому визнає агресію країни з імперськими бажаннями. Ще додайте інформацію про «український полігон» для боротьби Росії та Америки й відверту пропаганду на кшталт «хунта вбиває народ Донбасу», що постійно ллється з телепростору Росії. Ці різноманітні трактування подій, що, безумовно, є складовими гібридної війни, на жаль, позначаються не тільки на ставленні до цього звичайних громадян, а й на державній політиці стосовно територій, тимчасово не контрольованих українською владою. Тому інколи деякі рішення та закони скидаються радше на відчай чи банальну помсту ображених, ніж на державницькі дії: «Зареєструйтеся всіх переселенцями — і будуть вам гроші!», «Ви шахраї — ви зареєструвались, а не переїхали!», «А в нас немає куди вас поселити, шукайте собі щось!», «Там лишилися тільки зрадники, усі патріоти покинули ту зону!» та багато інших цікавих історій...

Читайте також: Покарати колаборантів

Що ж робити Україні як державі, на теренах котрої точиться війна? Крім того, що треба розібратися з офіційним статусом територій, аби потім не виплачувати мільйонних штрафів у міжнародних судах, ми повинні усвідомити, чого чекаємо в результаті. Тоді буде зрозуміло, що і як робити вже зараз.

Варіант перший, жорсткий. Якщо ми бажаємо зберегти тільки патріотичну частину України, треба визнати війну громадянською і різко відокремити території, які нині перебувають по той бік фронту. На законодавчому рівні перекрити будь-яке сполучення, зокрема проїзд цивільних людей, визнавши їх колаборантами. Відмовити в наданні будь-якої допомоги, тимчасово зупинити дію документів, жителям тих територій не видавати нових, визнаючи, що вони не є населенням України. Щоб не було претензій, пояснювати рішення так: це баласт, за який не повинні гинути українці, нехай зрадники живуть як хочуть.

створення умов для інтеграції переселенців,  заохочення зв’язків із вільною Україною тих, хто живе по той бік фронту, проведення реформ — запорука того, що, тимчасово втрачаючи територію, ми не втрачаємо людей та країну

Але варто усвідомити ризики: бойові дії на межі навіть після цього рішення навряд чи припиняться, людність окупованих територій економічно й ментально асимілюється з країною-агресором, контра­банда породить сотні нових мільйонерів обабіч фронту, а з часом з’ясується, що в Росії (чи інших держав) є бажання отримати ще якісь частини України, котрі, на їхній погляд, не є достатньо патріотичними. Бо це ж виявилося не так і складно. У разі повернення територій (виключно бойовими діями) всіх, хто там мешкав, слід буде визнати зрадниками, позбавити громадянства, облаштувати табори для фільтрування неблагонадійних. По досвід можна звертатися до радянських часів: отоді вміли карати людей, що опинилися під окупацією...

Варіант другий, заохочувальний. Щоб не втратити прихильності мешканців Донбасу, потрібно створити особливі умови для їхнього максимального комфорту: гарантувати евакуацію, пільги, житло, різноманітні види допомоги по обидва боки фронту. Навіть якщо вони вхопилися за зброю і мають намір убивати своїх співгромадян. Щоб люди розуміли, де про них дбають, а де їх використовують. Бо на тій території нині навіть ідеологічні адепти «русского мира» вже здогадалися, навіщо вони були потрібні Росії. Відновлення економічних зв’язків з урахуванням інтересів України (та олігархів, куди ж без них). Державна риторика: усі ми опинились у складних умовах, тож ні в чому не винні, бо є заручниками війни з Москвою. Із суттєвих ризиків: жодного впливу на інтенсивність обстрілів через покращення у відносинах із місцевими жителями, посилене напруження через особливі умови для населення Донбасу (наприклад, суспільство уже збурили пільги під час прийому до вишів), неймовірне навантаження на державний бюджет, отримання цілої армії користувачів гуманітарної допомоги, яким не треба працювати. Частково можна використовувати досвід Грузії, яка організувала дуже якісне сприяння переселенцям, що мали бажання покинути окуповані землі. У випадку повернення території (виключно в результаті компромісів та переговорів) — відсутність покарання для жителів Донбасу, навіть якщо злочини передбачають кримінальну відповідальність. Бо «ми за мир» — що було, то загуло. До нових спроб маніпулювання та зради.

Читайте також: Володимир Весьолкін: «Змінювати свідомість людей на Донбасі можна тільки особистим прикладом»

Варіант третій, чесний. Його треба вибирати, якщо ми плануємо розвиток України загалом, наполягаючи на тому, що кордони держави будуть відновлені в повному обсязі. Попри те що ініціатива в розв’язанні конфлікту, безперечно, належить Росії, треба офіційно наголосити: Україна не впоралась із завданням захисту громадян від ворога. І структури, які мали запобігати пропаганді й безпосередньо вторгненню агресора, цього не зробили. Тому прозорі розслідування щодо справжніх зрадників, багато з яких досі обіймають високі посади, та створення системи запобігання таким діям, мабуть, були б яскравим прикладом офіційної політики щодо окупованої території. Сприяння малому бізнесу, створення умов для інтеграції переселенців та заохочення до підтримки зв’язків із вільною Україною тих, хто постійно проживає по той бік фронту, проведення реформ в усіх сферах суспільного життя — запорука того, що, тимчасово втрачаючи територію, ми не втрачаємо людей та країну загалом. Навіть припинити соціальні виплати, накопичуючи їх на рахунку громадянина до моменту відновлення територіальної цілісності країни, — це чесніше, ніж махінації зі списками СБУ, картками Ощадбанку, багатоденними чергами, у яких умирають, та приниженням під час перевірок.

А після звільнення (яке буде логічним продовженням посилення України на світовому рівні) обов’язково має настати публічне й прозоре покарання тих, хто скоїв злочини проти держави, та людей, хто на своєму рівні привів цю війну до нас. Але вкрай потрібна терпляча й тривала робота з мешканцями всієї України, спрямована на загоєння емоційних ран, завданих під час війни. Державна риторика: Україна боротиметься за свої землі та своїх людей, хоч би де вони перебували. Ми пам’ятаємо, що в окупації залишилися наші громадяни, саме через це не йдемо на кривавий варіант відвойовування територій.

Читайте також: Крим: облога, блокада чи залучення

Бо це природно, за аналогією, наприклад, із кіднепінгом: якщо в тебе вкрали дитину, ти будь-що намагатимешся її повернути, але не кидатимеш у терориста, котрий тримає дитя, гранату, радіючи, що проблем стало менше. Чи є за такого сценарію ризики? Звичайно. Це не станеться завтра, спротив системи буде чи не більший за спротив ворога зі зброєю. І врахуймо: Росія скаженітиме, якщо в нас щось вийде, тому ми просто приречені мати сильну армію. Ну і ще, наприклад, побачивши блискавичні перспективи України, до нас поїдуть переселенці з Кубані. Бо ми маємо багато прикладів, коли саме розвиток країни набагато важливіший, ніж перемога...

А коли серйозно, то елементи всіх цих сценаріїв, котрі тут описані дещо гротескно, нині можна вбачити в діях влади. Але наша державна політика не набагато збалансованіша й зрозуміліша, ніж інформаційна: ані чіткої мети, ані продуманих та логічних дій. Та й майже все, що зараз робиться у зв’язку із цією територією, на жаль, пов’язане зі словом «вигідно» й аж ніяк не з «потрібно людям та Україні».


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Майже три чверті довжини одного зі звивистих конвеєрів на автозаводі Nissan у Сандерленді робітник прикручує баки для пального на шасі незліченних «кашкаїв» — міських позашляховиків, які становлять основну масу продукції підприємства. Але раз по раз по конвеєру проходить електричний автомобіль моделі Leaf.
    21 серпня, The Economist
  • Будь-яка вільна людина в Росії — маргінал
    21 серпня, Катерина Барабаш
  • Чому твердження про сировинну еволюцію української економіки в результаті переорієнтації на торгівлю з ЄС не відповідає дійсності
    21 серпня, Олександр Крамар
  • Що не так з матеріалом New York Times про українського хакера і кібератаку на сервери Демократичної партії
    20 серпня, Юрій Лапаєв
  • Німеччина має тривалу історію культурної політики й упродовж років не сповільнює темпу в цій сфері, зокрема на міжнародній арені
    20 серпня, Ольга Ворожбит
  • Безпафосність і вершинні твори ХХ століття в атмосфері закриття сезону на центральних австрійських оперних сценах
    20 серпня, Анна Ставиченко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено