Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
13 травня, 2017   ▪   Вікторія Малишева   ▪   Версія для друку

Навіщо їм це

Від літа 2014 року я замислювалася про мотиви, які спонукають людей іти в місцеву «армію». Чому це було мені цікаво?
Матеріал друкованого видання
№ 19 (495)
від 11 травня
Навіщо їм це

Бо жоден з авторитетних для мене чоловіків, виявившись без роботи й грошей та з дуже сумнівними перспективами, не йшов «служити». Тобто всі, кого я зустрічала при «погонах», або були незнайомі мені, або мали в моїх очах дуже сумнівну репутацію. Розуміла, що так, мабуть, не буває. Це якийсь мій хибний стереотип: якщо «служить», то або пияк, або невдаха. А згодом почала помічати певну градацію тих, хто одягав «форму» за власним вибором. І окреслити її можу так:

1. За інерцією. Такий собі типаж нестійких осіб. Якщо авторитетний товариш або колега скаже їм «а давай», вони з легкістю погодяться на що завгодно, хоча потім пояснюватимуть свій учинок лише тим, що робили це за компанію. У колективі мого знайомого двоє з його підлеглих (прекрасні, до речі, теслярі) пішли «служити». Підприємство не працювало, грошей не було. Один із чоловіків подався в «армію», бо не мав тоді грошей на існування, а другий просто наслідував приклад, бо той, хто запросив, був неабиякою величиною в його очах. Як потім казав цей «компанійський» чолов’яга, він навіть не думав ні про що в той момент: відчинив двері вчорашньому колезі — і на завтра вони вже були під Дебальцевим. Той, хто агітував, загинув майже відразу (до речі, гроші на небіжчика — пенсію для неповнолітньої дитини у зв’язку з утратою годувальника — його дружина оформила на неокупованій території Україні; місцева «армія» не допомогла нічим). А той, хто йшов, знизуючи плечима (чом би й ні?), дістав поранення в голову, що унеможливило після лікування й дальшу «службу», й будь-яку цивільну роботу.

І якщо казати про цей типаж, то він абсолютно не опора місцевої «армії». Наскільки легко такі люди записуються до лав «збройних сил», настільки само завиграшки й ідуть із них, почувши про можливість заробити більше на встановленні європарканів чи на будівництві десь у Краснодарському краї.

Читайте також: Територія «чесності»

2. Ідейні. Таких чоловіків я зустрічала багато. На момент початку бойових дій вони йшли «служити» за покликанням, керуючись певними поглядами, потім за посадою. Згодом виявлялося, що зірочки дають комусь, хто опинився у «війську» пізніше, не зробивши й не переживши навіть половини того, що випало найпершим «армійцям». Хтось виявлявся гнучкішим, хтось доводився комусь родичем. Роздавали зірки й «посади», але дивовижним чином обходили тих, хто «служив» від самого початку, але вмів себе відстояти. І саме в цей момент ті, хто приходив виборювати «ідею», розуміли, що вона не потрібна нікому.

3. Меркантильні. Це особливий прошарок. Тонкі психологи, гнучкі, спритні. На словах вони зробили все, щоб перемогла «республіка». Насправді виявлялося, що їх і близько не було в місцях небезпеки. Але якщо ці особи й брали участь у бойових діях, то преференції діставали таким чином, ніби воювали тільки вони. Один такий із величезним скандалом пішов із керівної посади у великому підрозділі «армії». Нібито йому вказали на крадіжки, але, врахувавши колишні заслуги, хід справі не дали. Усі перемовлялись: як склалася доля цього ватажка потім? Хтось чув, що його вбито. Через певний час він засвітився на керівній посаді в іншій частині.

Читайте також: Тоді й тепер

Знаючи цей типаж, скажу: дуже часто виявлялося, що перемагає в боротьбі за посади той, хто кричить голосніше і б’є себе в груди майже за Станіславскім. Сором’язливість — останнє, що потрібне «солдатові» на шляху до зірочок та вищої платні. Хоча до цього типажу можна зарахувати й тих, хто йде «служити» чітко на термін контракту. Підзаробити грошей, віддати борги й шукати іншу роботу. Звичайно ж, із такою мотивацією вмовити ночувати на сирій землі в березні чи безстроково проходити навчання в полях дуже важко. Іноді все це перетворюється на цілковитий фарс, коли «командири» не можуть не лише навчити, а й зібрати своїх підлеглих, упросити їх щось виконувати. Жодної субординації. «У гробу я це бачив!» Буває і таке, що «новобранці» втікають із навчань, кидають речі, не беруть слухавки. Хоча якщо казати про тих, хто справді пов’язує свою кар’єру з «армією», то це впевнені в собі чоловіки, котрі вже подолали такий шлях, що облишити все це для них — безглуздя. Де ще матимеш такі гроші й пільги? Це як мафія, структура якої зрозуміла лише її членам і нікому більше.

4. Жінки. Дуже часто вони одягають мундир лише через бажання змінити власне життя. Видряпатися нарешті зі злиднів, знайти чоловіка, бо «армія» дає певний вибір, реалізуватися більше по-жіночому, ніж професійно. Мотиви далекі від місцевого «патріотизму», але жінки більш стійкі до випробовувань, бо у своєму житті пройшли вже багато чого. І найвитриваліші з них — розлучені, ті, що самі тягнули дітей, пізнали важку працю й розчарування в житті. Хоча, треба зазначити, родина й «служба» для жінки несумісні. Не той час і не та «армія».


Матеріали за темою:

Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
  • Як у німецькій економічній моделі переплелися добре й погане
    20 липня, The Economist
  • Як діалог між ученими та суспільством може порятувати від сучасного невігластва
    20 липня, Олег Фея
  • Масові безлади в Гамбурзі стали можливими через обсесивну політику німецьких урядів щодо правих. За відсутності альтернативи ліві безперешкодно розгорнули в Німеччині масштабну діяльність, зокрема й екстремістську
    20 липня, Анатолій Шара
  • Як розгортається скандал навколо зустрічі Дональда Трампа-молодшого з росіянами
    20 липня, Анна Корбут
  • Колективна відповідальність як основний аргумент адвокатів проти покарання колишніх бійців «Беркута»
    20 липня, Станіслав Козлюк
  • Гібридна війна передбачає досягнення воєнної мети невоєнними методами. Навіщо знищувати мегаполіси танками чи «Градами» й потім мати проблеми з відновленням і біженцями, якщо можна просто змусити мешканців добровільно подарувати «ключі від міста». Саме для цього Росія розгорнула безпрецедентну пропагандистську кампанію проти України, яка була успішною, але тільки частково, якщо згадати проект «Новоросія». Втім, попри тактичну поразку, РФ не зменшує своїх зусиль у стратегічному сенсі. Але тепер для повернення України під російський контроль використовуються дещо інші методи.
    19 липня, Юрій Лапаєв
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено