Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
11 травня, 2017   ▪   Ігор Лосєв   ▪   Версія для друку

Крим: облога, блокада чи залучення

Що Україна може протиставити тотальній русифікації окупованого півострова
Матеріал друкованого видання
№ 19 (495)
від 11 травня
Крим: облога, блокада чи залучення
Фото: reuters

Почався четвертий рік російської окупації Криму. Політика РФ на півострові спрямована на максимально швидке його адміністративно-політичне поглинання, ідеологічне й етнокультурне розчинення у велетенському російському масиві, на зведення до нуля будь-якої української присутності (як реальної, так і віртуальної) на кримській землі. 60 років перебування Криму в складі спочатку радянської, а потім незалежної України необхідно перетворити в громадській свідомості кримчан і всієї Європи на щось малопомітне й малозначуще, такий собі випадковий епізод. Стратегічна мета, надзавдання такої політики — змусити Україну й світ примиритися з фактичною ситуацією та відмовитися від будь-яких претензій до Російської Федерації з приводу півострова. Одним з аргументів на користь цього будуть посилання на те, що нібито тутешнє населення вже геть забуло про Україну, розбудовуючи своє життя в Росії, тому краще не боротися проти «неминучого і нездоланного», а прийняти статус-кво. Цьому якраз і сприяє «новий російський орднунг», що активно нав’язується кримчанам: заборона будь-яких проявів українськості (крім офіційно дозволених після тривалих і прискіпливих узгоджень), криміналізація навіть найменших симпатій до України, намагання стерти будь-яку пам’ять про Україну тощо.

Методи використовуються старі як світ: залякування, нагнітання страху, реальна відсутність прав і можливості їх захистити. Нещодавно в пресі промайнуло повідомлення про випадок у севастопольській школі, де директорка помітила в десятикласниці український шкільний щоденник і негайно викликала бригаду спецслужб. Співробітники приїхали й провели виховну розмову з дівчиною… За українських часів будь-який школяр у Севастополі міг за бажання використовувати російський щоденник і нікому не спадало на думку його за це переслідувати…

Читайте також: Сила активістів. Ініціативи влади, від яких відмовилися через тиск громадськості

Усе це формує певні вимоги до України, її політики щодо Криму. Ця політика має бути максимально принциповою (не капітулянтською!), проте й дуже гнучкою, мобільною, швидко реагувати на зміни політики опонентів, на мінливу соціально-економічну та психологічну ситуацію на півострові. Чи здатна на таку політику нинішня влада, що погано відрізняє гнучкість від капітулянтства? Чи знову доведеться покладати надії на громадянське суспільство?..

У контексті тотального російщення Криму Москва нерідко демонструє глибоку недовіру й підозріле ставлення до місцевих кадрів, навіть до героїв «русской весны»-2014. Їх поступово, різними методами (усуненням із посад, переведенням на вищі в Росії, кримінальними справами) прибирають із кримської території, заступаючи надійними кадрами адміністраторів із внутрішніх регіонів РФ. Так відмовилися від послуг «народного мера» Севастополя Чалого («обраного» на мітингу…). Пан Чалий, розбещений українською свободою, вирішив, що й у РФ можна розігрувати опозиційну карту. Та йому швидко продемонстрували, як глибоко він помилився…

Жителі півострова, які зберігають сентимент до України, мають відчувати, що країна їх не кинула й не забула про них, що вона пам’ятає про Крим і щодня щось робить для того, аби змінити ситуацію

Від попсово-карнавального прокурора Криму Наталії Поклонської позбавилися, обравши її депутаткою Державної думи, бо на півострові для зміцнення режиму й загвинчування гайок потрібні серйозніші кадри.

Ще одного «героя» весни 2014 року, який після анексії став головним відповідальним за боротьбу проти корупції, не вбили, але добряче покалічили й усунули. Між іншим, на якійсь кумедно-жалюгідній посаді животіє в Криму давній знайомий, екс-нардеп України Вадим Колесніченко, здається, спортивним товариством керує… Що ж, «маври» зробили свою огидну справу. Хай скажуть спасибі, що їх ще не наздогнала доля Гіві, Мотороли, Дрьомова, Мозгового та інших. Проте ще не вечір…
Усі ці факти треба активно і вміло використовувати в інформаційній війні. Однак не мати ілюзій щодо можливості вплинути на тамтешніх людей похилого віку, «які служили в Таллінні за Сталіна». Вони тоді були молодими й дужими, і нинішня ситуація в Криму нагадує їм їхню чудову сталінську молодість. Треба робити ставку на молодь, що зростала протягом 22 років присутності на півострові незалежної України. Наша держава має створити всі умови для того, щоб кримська молодь здобувала освіту на материковій Україні. Для цього максимально полегшити умови в’їзду і виїзду на материк і з материка, а надто тим, хто зберіг українські паспорти. Спростити документообіг на кордоні, бо кримчани справедливо нарікають на страшенну прикордонну бюрократію в Херсонській області. Нарешті, припинити будь-яку дискримінацію лояльних до України жителів півострова, особливо тих, що були змушені покинути його й тепер живуть на материку. Зокрема, у банківській сфері, де їх оголосили «нерезидентами» й позбавили можливості розпоряджатися своїми заощадженнями.

Українській державі та українському суспільству треба вчитися зустрічати проукраїнських кримчан як рідних синів і доньок, адже українофоби в Україну не поїдуть. І не звинувачувати тих, хто хоче підтримувати зв’язки з материком, у зраді, бо більшість із них стали жертвами московської агресії та боягузтва постмайданної влади в Києві. Жителі півострова, які зберігають сентимент до України, мають відчувати, що країна їх не кинула й не забула про них, що вона пам’ятає про Крим і щодня щось робить для того, аби змінити ситуацію.

Звісно, нині держава, не контролюючи Криму, не може об’єктивно захистити там своїх громадян, проте треба використовувати всі можливості міжнародного впливу й тиску на РФ. Для цього слід максимально активізувати українську дипломатію, українську світову діаспору, щоб жодна міжнародна імпреза не відбувалася без нагадування про Крим і становище там громадян України. Однак нинішня українська влада великих приводів для оптимізму не додає. Важко активізувати українську дипломатію, якщо вона хронічно недофінансована. Якщо за три роки при владі глава держави не спромігся призначити послів у багатьох країнах.

Читайте також: Колоніальні гастролі

Треба мати на увазі, що російська пропаганда надзвичайно наполегливо працює в Криму з молоддю і навіть із дітьми молодшого віку. Досить згадати, що нині в російських ЗМІ широко рекламують так зване патріотичне виховання змалечку і з цією метою пропонують батькам дитячі варіанти одностроїв… НКВД. Дітлахи вдягнені вертухаями й катами відомства Єжова і Бєрії… Отже, їм пропонують повернутися в «чудове» минуле. Україні варто запропонувати кримській молоді привабливе майбутнє. І тут може стати в пригоді український безвізовий режим із Європейським Союзом. Адже нині кримчанам у зв’язку із санкціями доволі складно виїжджати за межі півострова та РФ. Можна допомогти молодим людям, і нестрашно, якщо поміж них виявиться певна кількість спритних циніків, які намагатимуться «використати» українські можливості. Бо так чи інакше вони розповідатимуть землякам про європейське життя й об’єктивно руйнуватимуть засади російської пропаганди.

Приміром, у Севастополі в 60–80-ті роки ХХ століття так уже було. Тоді в місті діяли великі рибальські підприємства «Південрибхолодфлот» та «Атлантика», що спеціалізувалися на риболовлі у світовому океані. Їхні судна відвідували порти Іспанії, Франції, інших «буржуйських» країн, де радянські рибалки купували західний ширвжиток і привозили його до Севастополя.

Разом із товарами вони привозили розповіді про те, як живуть насправді люди у світі «капіталістичної експлуатації», як там організоване виробництво, які там звичаї та порядки. Незважаючи на всі зусилля місцевого міськкому КПРС/КПУ і КГБ, ідеологічна ерозія «комуністичної ідейності» була доволі потужною. Може, й тому 1991 року в «легендарному» Севастополі, на головній базі радянського Чорноморського флоту, захисників Союзу не виявилося… Чи зможе чинна влада успішно та ефективно використати чинник безвізу? А він таки ж впливає. І не лише на молодь… Українські журналісти нещодавно пожартували: зателефонували очільникам кримських міст Судака й Алушти і запропонували скористатися українським безвізом, а для цього оформити закордонні паспорти України. Мери поставилися до пропозиції з великим ентузіазмом і жваво цікавилися, які саме документи вони мають надати, щоб отримати ці українські паспорти…

Читайте  Спецтему Крим татарський

Але біда в тому, що крім офіційної політики України щодо півострова, яка ще остаточно не визначилася і не сформувалася, є ще реальна кланово-олігархічна політика Печерських пагорбів Києва, політика нерідко антинаціональна, спрямована на збагачення осіб і груп будь-якою ціною. Навіть це завдає великої політичної, ідеологічної та моральної шкоди Україні. А враховуючи те, що чимало «українських» олігархів дуже тісно пов’язані з Кремлем та його геополітичними й геобізнесовими інтересами, сподіватися на успіхи та перемоги України на кримському напрямку поки що не випадає.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
  • Запекла боротьба точиться навколо Укрзалізниці з моменту перетворення її на ПАТ у жовтні 2015-го. За цей час там п’ять разів міняли керівників, вона виводилася з підпорядкування Мінінфраструктури й повернулася назад. Усе це відбувається на тлі корупційних скандалів, реформаторських невдач і зростання збитковості. Проблеми УЗ виходять далеко за межі владних кабінетів і корпоративної бухгалтерії, оскільки вона забезпечує 50% усіх пасажирських і понад 80% вантажних перевезень країни. І якщо найближчим часом там не почнуться ґрунтовні реформи, вона може стати серйозною перешкодою для розвитку країни.
    17 листопада, Максим Віхров
  • Тривала епопея з призначенням очільника Державного бюро розслідувань добігає свого кінця. Конкурсна комісія, яка понад рік проводила відбір кандидатів на посади голови Держбюро і його заступників, нарешті визначилася із прізвищами.
    17 листопада, Станіслав Козлюк
  • Чому реалізація невеликих регіональних проектів із європейськими країнами може бути ефективнішою, ніж стратегічне «тупцювання на місці»
    17 листопада, Юрій Лапаєв
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.