Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
20 квітня, 2017   ▪   Денис Казанський   ▪   Версія для друку

За новим літочисленням. Як за три роки змінилося життя окупованого та звільненого Донбасу

У ці дні виповнюється три роки від початку українсько-російського протистояння на Донбасі. 12 квітня до Слов’янська увійшло угруповання диверсантів під командуванням працівника ФСБ Іґоря Стрєлкова-Ґіркіна, яке до цього брало участь в анексії Кримського півострова.
Матеріал друкованого видання
№ 16 (492)
від 20 квітня
За новим літочисленням. Як за три роки змінилося життя окупованого та звільненого Донбасу

Той день став початком кривавого воєнного конфлікту. Надалі Ґіркін в одному з інтерв’ю стверджував, що саме він зі своїм загоном «натиснув спусковий гачок війни». «Спусковий гачок війни все-таки натиснув я. Якби наш загін не перейшов кордон, усе скінчилося б, як у Харкові, як в Одесі. Було б кілька десятків убитих, обпалених, заарештованих. І на цьому скінчилося б», — з гордістю розповідав він про події весни 2014 року.

Сьогодні жителям окупованих територій, підконтрольних збройним формуванням «ДНР» і «ЛНР», лишається тільки заздрити Харкову й Одесі, мешканці яких із жахом дивляться на те, що відбувається в Луганську та Донецьку.

Східні області, які в минулому вважалися локомотивом української економіки й претендували на особливу роль у державі, сьогодні розділені фронтами та кордонами, зруйновані артобстрілами й занурені в депресію. Результатом «русской весны» стали масові вбивства, зламані долі та зубожіння тих самих російськомовних жителів Донбасу, яких прийшли «рятувати» російські диверсанти. Війна за «русский мир» зробила нещасними мільйони людей по обидва боки лінії розмежування і при цьому ощасливила дуже обмежене коло осіб, які дістали можливість озолотитися на чужих трагедіях.

Читайте також: Миронівське знелюднює через відчай та війну

Мінські переговори, які тривають близько двох із половиною років, так і не принесли жодних відчутних результатів. За фактом після захоплення бойовиками українських підприємств у березні 2017 року залишається тільки констатувати смерть Мінська. Досі сторонам не вдалося домовитися навіть про припинення вогню. Деяке затишшя настало тільки перед Великодніми святами, але й воно, швидше за все, закінчиться вже до травня.
Три роки війни зробили повідомлення з фронтів та звіти про втрати буденністю. І виходу з мінського глухого кута поки що не видно. У нинішньому вигляді ситуація може зберігатися як кілька місяців, так і кілька років. Щоправда, економіка Донбасу навряд чи витримає так довго знущання над собою.

Повільне вмирання

Відвойований в України огризок Донбасу через три роки все ще розділений на дві частини квазідержавним кордоном, призначення якого не зрозуміле нікому, крім зграї, що заробляє гроші, збираючи данину з усіх, хто перетинає цю лінію. Зони впливу збройних угруповань Донецька та Луганська оголошені окремими республіками: «ДНР» та «ЛНР». За останні три роки в цих утвореннях під контролем російських кураторів були фактично сформовані всі структури, характерні для невизнаних держав. Однак до підвищення рівня життя така політика досі не привела.
Весь цей час економічна ситуація в «ЛДНР» тільки погіршувалася. А після того, як на початку березня 2017 року на українських підприємствах в ОРДіЛО бойовики ввели тимчасову адміністрацію, на непідконтрольних територіях узагалі трапився економічний колапс.

У нинішньому вигляді ситуація може зберігатися як кілька місяців, так і кілька років. Щоправда, економіка окупованого Донбасу навряд чи витримає так довго знущання над собою

Зараз повідомлення в соціальних мережах нагадують хроніки пікіруючого бомбардувальника. Склади шахт переповнені вугіллям, яке нікуди продавати. Росії такі обсяги палива просто не потрібні. Крім того, шахти відчувають брак кріпильного лісу, який раніше завозився із Західної України. Тому змушені припиняти роботу й відправляти гірників у неоплачувані відпустки. 18 квітня в таку відпустку на тиждень відправили робітників Шахти ім. Засядька в Донецьку. У режимі водовідливу працюють сьогодні шахти об’єднання «Макіїввугілля» в Макіївці.

Лише частково завантажені потужності металургійних підприємств в ОРДіЛО. Ледве працюють коксохімічні заводи. Найважча ситуація на машинобудівних виробництвах. Розрив старих виробничих зв’язків і відсутність певного правового статусу практично унеможливлюють роботу підприємств зі складним виробничим циклом.

Сьогодні спостерігається друга хвиля міграції жителів ОРДіЛО до України. Після захоплення українських підприємств та їх зупинки на підконтрольну територію став переїжджати менеджмент заводів «Метінвесту» й ДТЕК. Утім, міграція цього разу також обмежиться переважно найкваліфікованішими кадрами. Робітники з низькою кваліфікацією навряд чи зможуть без проблем влаштуватися на новому місці.

З цієї причини масового виходу робочої сили з непідконтрольної території поки що не спостерігається. Незважаючи на низькі зарплати, абсолютно жебрацькі пенсії та цілковиту невизначеність, люди бояться кидати насиджені місця і зриватися в невідомість. До того ж певний вплив має й пропаганда, якою бойовики та їхні російські куратори «обробляють» жителів ОРДіЛО. Багато людей всерйоз бояться уряду України, вірять у казки про кровожерливих фашистів і карателів, які тільки й чекають їх по той бік лінії розмежування.

Читайте також: Паспорти «ДНР» — легалізація чи відчай?

У найскрутнішому становищі нині перебувають пенсіонери на непідконтрольних територіях. Багато з них втратили можливість отримувати українські пенсії, тож змушені животіти лише на ті копійки від Росії. Донедавна суттєвою допомогою для них були гуманітарні набори від організації Ахметова. Однак після того, як бойовики заборонили її діяльність, жителі ОРДіЛО залишилися і без цієї допомоги. Тепер деякі сім’ї в буквальному сенсі на межі голодної смерті.

«Як далі жити? Вони гуляють, п’ють і ще вимагають від нас плату за комунальні послуги, а ми їх не можемо оплатити! Що нам робити?» — запитують донеччани, які телефонують на гарячу лінію штабу Ріната Ахметова. Записи подібних розмов із жителями окупованих територій регулярно публікують працівники фонду.

непримарний реванш

Утім, на підконтрольній Україні території Донбасу, яка була відбита в незаконних збройних формувань 2014 року, теж не все гладко.

Економічна ситуація в Донецькій та Луганській областях, як і раніше, складна. Позначається близькість фронту, а також розрив старих економічних зв’язків. Якщо в центральних та західних регіонах України торік спостерігалося деяке поліпшення, то на Сході депресія і занепад поки що непереборні. Особливо важка ситуація в населених пунктах, які фактично входять у зону обстрілу.

Звичайно, все це не йде в жодне порівняння із ситуацією, у якій перебувають люди по той бік лінії фронту. Україна вже провела відновлювальні роботи в місцях боїв 2014 року, відбудувала в Слов’янську та Лисичанську підірвані бойовиками мости, відремонтувала деякі об’єкти інфраструктури. Ціни на харчі на українській території нижчі, ніж на окупованій, а їхня якість краща. І все ж таки ситуацію на українському Донбасі навряд чи можна назвати позитивною. Очевидно, що в регіоні накопичився величезний масив проблем, які потрібно вирішувати. Але старі місцеві клани міцних господарників-регіоналів не здатні зробити це.

Читайте також: Безвіз. Погляд із Донбасу

Ще більш гнітюча ситуація склалася в політичній сфері. Через три роки після початку війни при владі на місцях залишилися здебільшого ті самі люди, які навесні 2014-го робили все, щоб роздмухати військові дії. Організатори антиукраїнських мітингів і незаконного референдуму 11 травня, підбурювачі масових заворушень, спонсори «ополчення» досі сидять на своїх місцях, у кріслах депутатів та мерів. Голови Сєверодонецька, Рубіжного, Дружківки, Маріуполя, Курахового, Добропілля, які співпрацювали з бойовиками, зараз не мають проблем з українським законодавством. Понад те, робляться спроби повернути у владу тих сепаратистів і колаборантів, які після вигнання бойовиків деякий час сиділи тихо, а тепер вирішили, що минуло достатньо часу й можна більше не ховатися.

Наприклад, 12 квітня мер Дружківки Валерій Гнатенко спробував поставити на чолі муніципальної поліції міста свого друга Сергія Бережного. У 2014 році Бережний очолював міліцію Дружківки й патрулював вулиці спільно з бойовиками Ґіркіна. Збереглося навіть його інтерв’ю місцевій газеті, у якому він із гордістю зізнавався в тому, що співпрацював з «ополченням».

Очевидно, що влада неодмінно має звернути увагу на ці тривожні сигнали. Адже зараз на Донбасі створюються всі передумови для нового антиукраїнського путчу. У разі нової політичної кризи люди, які раніше вже вчинили державну зраду, без зволікання зроблять це знову. То навіщо ж нам знову наступати на ті самі граблі?

На жаль, сьогодні ми бачимо, що держава ще не винесла уроків із подій 2014 року. Зараз на Донбасі повільно визріває сепаратистський реванш. Щоб трагедія не повторилася в майбутньому, громадянському суспільству вже зараз необхідно активно протистояти негативним тенденціям і намагатися впливати на владу.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено