Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
22 квітня, 2017   ▪   Вікторія Малишева   ▪   Версія для друку

Це війна

Улітку 2014-го моєму синові було півтора року. Неабиякий вік. Він майже не розмовляв тоді.
Матеріал друкованого видання
№ 16 (492)
від 20 квітня
Це війна

 Я почувалася в такому розпачі від усього: втрати роботи, безгрошів’я, відсутності продуктів і електрики та цілковитого непорозуміння ситуації, що психічний стан дитини мене турбував щонайменше. Ми оберігали його життя й прагнули нагодувати. А решта… Про це не говорили і, здається, не думали. Восени 2014‑го моя дитина вимовила нове слово — «комбат»: по радіо постійно крутили тоді пісні «Любэ», а ми слухали приймач увесь час, сподіваючись дізнатися якісь новини. Той «комбат» здивував, розсмішив і розчулив водночас. Думала, малюк узагалі не розмовлятиме після того літа. Було так страшно, так гучно, так жахливо... Траплялося, за ніч ми стягували дитину з ліжка на підлогу по кілька разів і накривали собою. А вона лежала на диво тихо, мовчки. Дивилася знизу на нас. Накривали хто перший устигав: бабуся чи я. Бувало, що і вдвох, коли було дуже страшно.

Оскільки ми багато часу сиділи вдома, а світла не було, єдиною нашою розвагою залишалися книжки. Я читала синові постійно, годинами. Іноді вже не могла дивитися на ці сторінки, знову їх брати в руки, але читала-читала-читала. Нині чомусь ті зворушливі дитячі віршики в мене викликають сльози. Здається, то вже на все життя. Хоча водночас я більше думала про себе: де мені знайти роботу, як жити, де роздобути хліб, як прогодувати родину.

Читайте також: Не байдуже

Потім життя почало набирати обертів: пошуки роботи, продуктів, очікування зарплати. Якісь ніби звичайні побутові питання. Щось відремонтувати, щось знайти, придбати. Ми вдома не говорили про війну. Може, хіба що дивлячись теленовини або коли хтось приходив до нас. Але ж це передається на якомусь рівні, котрому слова й не потрібні. Ми часто засинали тоді під розриви снарядів. Я навіть спеціально лягала швидше, бо знала, що зможу краще заснути, а зранку буде день, нові турботи, голоси за вікном… Від того літа ми спимо із сином удвох. Міцно обіймаючись. Мені так спокійніше. Мабуть, психологи сказали б про мої помилки у вихованні, але до біса поради.

Лише зараз мені потроху стає втямки, що ця вій­на не лише мій клопіт, а хлопчик розуміє як може все. «Мамо, а влітку в нас уже будуть гроші?» Так несподівано... Або перелічування дрібних банкнот у власній скарбничці: «Я дам тобі, у мене є, ти зможеш купити собі те, що потрібно». Чи до «військового» в супермаркеті: «Ви командир з якого боку?». Ми багато подорожуємо нині пішки містом та околицями. Але думала чомусь, що лише я помічаю цю руйнацію: покинуті будинки, забиті дошками вікна, дірки від пострілів. Мародерство, згорілі автівки. Знову я думала лише про себе в ці миті. На мосту до Станиці казала дитині: «Не вставай із візочка, не йди, сиди мовчки». Кричала на малюка. Від власної втоми, безсилля. Легше кричати на тих, кого любиш більше за життя. І потім несподівано моя дитина показала мені зруйнований будинок: «Це війна». І це страшне слово дуже часто чути в нашому домі від маленького хлопчика. Занадто часто. Так, це війна. Але ж ми думали, що він не бачить, не помічає, не звертає уваги. Поруч із нами хтось покинув стару автівку, з якої вибрали все, що було хоча б якоюсь цінністю. Моя дитина бавиться всередині.

Читайте також: Дуже дрібний бізнес

Це нормально. Але загалом життя не є нормальним... Коли я тягну сина із собою в Станицю по продукти, аби пройти без черги. Коли я втомлена, у розпачі, а винною в цьому стає моя дитина. А найгірше те, що зараз ми щовечора граємо в гру «як буде, коли поїдемо на море». І граємо вже два роки: уявляємо, що візьмемо із собою, які речі та книжки. Однак я не можу вибудувати маршрут тієї подорожі, не уявляю, як нам їхати й куди. А навесні «держава» подбала про нас. За списками старших вулиці мій син отримав допомогу як «дитина війни»: каструлі, ковдра, рушники, залізні тарілки, чашки. Новий статус на все життя. Хоча й до цього багато хто поставився по-споживацьки: домовлялися з відповідальними особами, аби ті внесли до тих списків, просили, наполягали.

Я певна, що як мати дам синові багато чого. І не шкодую часу, щоб його навчити. Але зміни, непомітні на перший погляд, є. Дорослі думки, обізнаність у темі війни, розуміння, від чого той чи той вибух. І спокійне сприйняття цих голосних звуків. Можна не звертати уваги на таке. Можна спробувати компенсувати дитячими розвагами, подарунками. Можна ніколи не згадувати того літа. Мабуть, так було б правильно. Нормальне життя. До нього ми повернулись, а те літо не залишило спогадів. І знову психологи давали б мені поради, як ліпше. Але я мрію про море, яке змиє весь сум цих років. Мрію про безтурботне літо, коли можна не думати про гроші й завтрашній день, а просто спільно насолоджуватися часом, таким швидкоплинним. А головне — війна дала мені розуміння, що найдорожче — це люди поруч, дитина, її спокійний сон. Заради цього багато чого можна витримати, пережити. Такі дивні висновки із двох років. Одначе я ніколи не спокутаю того, що не змогла забезпечити своєму малюкові мирне небо, спокій, щасливе, безтурботне дитинство. Хоча й це знову про мене та мої уроки війни.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено