Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
15 квітня, 2017   ▪   Вікторія Малишева   ▪   Версія для друку

Не байдуже

Чомусь я завжди думала, що їм байдуже. Навіть не можу пояснити, чому в мене була така впевненість.
Матеріал друкованого видання
№ 15 (491)
від 13 квітня
Не байдуже

Може, тому, що всі розмови в їхньому середовищі точилися навколо тем відпочинку, одягу, свят, представників протилежної статі або грошей на відпочинок, свята, одяг та залицяння... Тому я завжди думала, ніби їм усе, що відбувається навколо, «фіолетово» — саме так вони часто характеризують своє ставлення до чогось. Потім отримала листа від знайомої, у якої замість аватарки було фото прапора «ЛНР». І такий самий безглуздий підпис: «Маша ЛНР». До речі, ця дівчина — касир у супермаркеті. Завжди в пошуку грошей, завжди на роботі. Навчання — формальність, бо на це, як на щось другорядне, немає часу та сил. Якщо говорити про переваги «республіки» особисто в її житті, то це можливість вчитися на денній формі зі стипендією без відриву від «виробництва».  

Читайте також: Плями на Сонці

Ставлення молоді до всього в межах «республіки» — це як спостерігання з безпечної відстані за хижими тваринами. Якщо кажуть про щось, то з неприхованою критикою. Навіть ті, чиї батьки зараз при посадах на «державній» службі. Часом із певним гумором, якщо ситуація дозволяє. Колись при мені студенти жартували: «Хто ми зараз? Якщо виходити з розміру нашої стипендії, точно не Росія. Навіть не Україна, бо й там стипендія більша за наші 1445 руб. То хай ми вже будемо хоч кимось, аби отримувати трохи більші гроші. Бо цих не вистачає ні на що». Остання фраза дуже красномовна. Грошей не вистачає ні на що. Студенти беруться за будь-яку роботу. Мій знайомий хлопчина разом із товаришами розвантажує фури. Так, я розумію, що це нормально і це робили покоління студентів, які мріяли про одяг та кишенькові гроші. Але не працювати зараз є більшою дивиною, ніж працювати. Я кажу про навчання на денній формі. Якщо студент другого курсу не працює, це свідчить про фінансові можливості його родини: дитина ходить на заняття та справді вчиться. Але набагато більше тих, хто розривається між роботою та отриманням диплома.

Читайте також: Дуже дрібний бізнес

Хтось давно махнув рукою на все: буде як буде. І це не через байдужість до свого майбутнього, а лише через те, що, кинувши навчання, залишиться робота, а кинувши роботу, буде втрачено можливість існування в «республіці». І той мій знайомий студент, який розвантажує фури, дедалі частіше «забиває» на навчання, бо не має часу, сил, можливості та, що приховувати, мотивації вчитися, коли робота дає гроші на життя. Серед його одногрупників є ті, хто замість того, щоб ходити на пари, торгує овочами в будь-яку погоду, хто робить масаж у саунах, хто робить платно на дому ін’єкції… Список альтернативних навчанню видів діяльності можна продовжувати безкінечно. Але є і ті, чиї батьки знайшли можливість вчити дитину на дві країни: на денній формі в «ЛНР» і заочно в Росії чи в аналогічному виші України. Це вимагає грошей у родині. Батьки наполягають на двох дипломах, бо не певні в тому, як складеться життя далі й де дитина буде змушена шукати кращої долі. Але й у таких умовах дуже часто постраждалою виступає молода людина, яка витрачає безліч часу, сил, терпіння на переходи-переїзди, навчання на два виші, іспити та підготовку до них. Оповідаючи про сесію десь у Старобільську, більший акцент робить на тому, скільки годин провела в чергах на Станицю, скільки в очікуванні, скільки в дорозі, аніж на труднощах навчання. Це зрозуміло: хто готовий змагатися зі старими в чергах на тому мосту, вартий поваги.  

Читайте також: Історія однієї вулиці

Моя студентська юність припала на дуже сумнівні часи — на дев’яності. Батькам не платили, грошей не вистачало ні на що. Але я не пам’ятаю, щоб хтось із нас критикував дії влади. Навіть тоді, коли українська мова стала обов’язковою, батьки почали отримувати українські паспорти, було цілковите безгрошів’я. Але всі дії влади видавалися цілком нормальними та прийнятними. І в цьому велика різниця між тим, що я чую зараз від молоді, — неприховану неповагу до дій місцевої «влади», жарти, відверту критику. Повага — це взагалі останнє, чого можна чекати від молоді до місцевої «влади». І це дуже відрізняє мою юність від їхньої. І останнє, що перевернуло мій погляд на все… Це випадковість. Я була гостем на виховній годині. Були запрошені студенти, викладачі одного луганського вишу, представники місцевої «влади». Студенти та викладачі мовчали, «депутати» звично театрально жестикулювали й лили воду про світле майбутнє та час, коли вся Луганська область буде під «ЛНР». Ми були глядачами на виставі під назвою «виховна година», де нам було відведено місце мовчазних глядачів. Під кінець доволі однотипного заходу голос подав один зі студентів: «А вам не здається, ніби те, що відбувається зараз, неправильно? Відбувається цілковита й примусова русифікація, насаджується любов до Росії…» Його останні слова було вже не чути, представники «влади» почали разом казати, що це не так, що він помиляється… І їх було багато, і кричали вони дуже голосно… Але на підтримку того худорлявого хлопця в окулярах виступили ще десять студентів, і таку кількість було вже не перекричати… То, мабуть, мій світ усе-таки навиворіт, і я помиляюся щодо того, ніби молоді байдуже все, що відбувається зараз навколо…


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено