Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
6 квітня, 2017   ▪   Спілкувався: Ярослав Тинченко   ▪   Версія для друку

Сергій Згурець: «У питанні озброєнь ми маємо допомогти собі самі»

Тиждень розмовляв із директором інформаційно-консалтингової компанії Defense Express, членом правління Ліги оборонних підприємств про потреби й можливості українського ОПК.
Матеріал друкованого видання
№ 14 (490)
від 6 квітня
Сергій Згурець: «У питанні озброєнь ми маємо допомогти собі самі»
Фото: УНІАН

У ЗМІ часто пишуть про розробку в Україні нових зразків озброєнь. Як це може вплинути на обороноздатність і якість оснащення наших військ?

— Новий зразок військової техніки має значення лише тоді, коли його серійно виготовляє оборонна промисловість, коли ним оволодів особовий склад і він є у штатних розписах наших військ. В інших випадках його цінність для наших Збройних сил дорівнює нулю.
Війна показала абсолютно нові вимоги, ніж ті, що існували в межах державних програм розвитку ЗСУ, озброєнь та оборонного комплексу.

На сьогодні в нас діє затверджена Кабінетом Міністрів України 30 квітня 2016-го Державна цільова оборонна програма розвитку озброєння та військової техніки на період до 2020 року. Але ця програма без належного фінансування залишається тільки декларативним актом. Попри те що в національному бюджеті закладено 5% видатків на армію, ця сума в перерахунку на іноземну валюту буде меншою, ніж витрачена на оборону торік. Тому грошей на закупівлю нових озброєнь у нас замало й поки що ми переважно модернізуємо вже наявні зразки: ремонтуємо зброю зі старих запасів, які вже фактично вичерпані. Для повного переозброєння армії, за попередніми підрахунками, потрібно 400 млрд грн. Таких грошей у нашій державі не буде ніколи.

Тривалий час успішним вітчизняним проектом вважали танк «Оплот». Він коли-небудь надійде до Збройних сил України?

— Танк «Оплот» прийнятий на озброєння ЗСУ. Проте є ще інші питання: обсяги замовлень, темпи його серійного виготовлення. Це дорогий танк, і завод Малишева у Харкові зараз зайнятий виконанням іноземного контракту з Таїландом щодо виробництва та постачання «Оплотів». Думаю, ця машина — останній із могікан, який поєднав у собі всі переваги радянських танків. Проте його електроніка потребує цілковитого оновлення. Її можна порівняти зі старим радянським телевізором «Електрон» із лампами та транзисторами.

Читайте також: Привид у броні

Деякі вузли та агрегати для «Оплоту» виготовляли в РФ. Як було вирішено це питання?

— У танках, які ми постачаємо до Таїланду, російських комплектуючих немає. Усі їх замінили на виготовлені в Україні, але це потребувало значного напруження та перевитрат коштів. Можна сказати, що, вирішуючи питання заміни російських складових, українці створили новий «Оплот». Але нині головне завдання вітчизняної оборонки — ремонт і модернізація танків Т-64.

Чи можливе в Україні виготовлення танків з нуля, наприклад «Булатів»?

— «Булати» створені на базі Т-64. Вони брали участь у бойових діях на Сході України, їх там було 57. Під час експлуатації цієї техніки в бойових умовах було виявлено низку недоліків, які усувають у нових модифікаціях танків на базі Т-64.

А чому загальмувала робота з модернізації гелікоптерів?

— У 2011 році Україна підписала контракт із французькою компанією SAGEM стосовно удосконалення Мі-24. Але цей документ складений так, що сьогодні його неможливо реалізувати без втручання у справу перших осіб — президентів двох держав. В Україні вже 15 років поспіль працюють над модернізацією гелікоптерів, однак не довели до кінця жодну модель. У 2014–2016-му вітчизняні підприємства розробили й запропонували агрегати, які можуть замінити іноземні аналоги. Однак, щоб почати новий, самостійний проект, треба закінчити старий — із французами.

Не є таємницею, що в Україні не виготовляли артилерійських боєприпасів, і восени 2014-го ми почали відчувати їх суттєву нестачу. Як вирішується це питання?

— Вважається, що в умовах бойових дій артилерія виконує 80% вогневих завдань (решта припадає на авіацію). У наших реаліях понад 90%. За моїми оцінками, на сьогодні для реактивних систем залпового вогню потреби вимірюються тисячами снарядів, для ствольної артилерії великих калібрів — десятками тисяч. Гранат і боєприпасів до стрілецької зброї знадобляться мільйони. Після втрати Луганського патронного заводу та двох донецьких підприємств, які виготовляли вибухівку, у нас залишилися Шосткинський та Павлоградський заводи, де продукують вибухові речовини та сумішеве паливо. Постала проблема з виготовленням корпусів для цих речовин та сумішей, але вона поступово вирішується: найближчим часом в Україну має надійти західне виробниче устаткування. Це один із пріоритетних напрямів діяльності оборонного комплексу. Нещодавно були проведені чергові випробовування української розробки — 300-міліметрового ракетного боєприпасу «Вільха», що запускається з реактивної системи залпового вогню «Смерч». Стрільби виявилися досить успішними. Активна робота над проектом триває. Головна інтеграційна роль у процесі належить ДержККБ «Луч». Справа перебуває під особистим контролем Олександра Турчинова, і в цьому питанні ми справді маємо прорив. Тобто лише тоді, коли ситуацію контролюють перші посадові особи, відбуваються суттєві зрушення та зміни.
Водночас проблема з виготовленням снарядів для ствольної артилерії та боєприпасів до мінометів і стрілецької зброї досі не вирішена.

Читайте також: Агресивне пробудження

Які ще, на вашу думку, є нагальні проблеми з озброєннями наших військ?

— Брак власних засобів зв’язку. У Збройних силах України вони представлені старими радянськими моделями, а також зразками, виробленими в різних країнах. Ці засоби дуже уразливі перед пристроями радіо­електронної боротьби супротивника. Якщо в умовах бойових дій «ляже» зв’язок, усі озброєння, навіть сучасні, вже не будуть нічого варті. В Україні існувало єдине конструкторське бюро радіозв’язку — в Севастополі. Із його втратою ми відчули потребу створення нового вітчизняного підприємства, яке забезпечувало б зв’язком із власними модулями та програмуванням наші війська.

А яка ситуація з озброєнням Повітряних сил ЗСУ?

— Як відомо, у їхньому складі свого часу було об’єднано ВПС та Війська протиповітряної оборони. Якщо казати про літаки, то нині вони активно модернізуються, обладнуються новими артилерійськими системами українського виробництва. Порівняно з 2014 роком кількість бойової авіації значно збільшилася завдяки ремонту старих літальних апаратів.

Ракети зенітно-ракетних комплексів протиповітряної оборони — не вічний продукт. Через 15 років після виробництва у них відбуваються незворотні процеси з порохом та паливом.

Торішні військові навчання із запусками ракет неподалік Криму, які викликали войовничу реакцію Росії, мали на меті з’ясувати ситуацію із С-300, що зберігаються на складах. У процесі стрільб було відібрано придатні до ведення війни партії боєприпасів. Крім того, на замовлення однієї із закордонних країн в Україні розробляється нове покоління ракет протиповітряної оборони.

Чи вистачить, на вашу думку, сил та засобів ППО для захисту повітряного простору в разі широкомасштабної агресії Росії?

— Кількісні показники наявності в арсеналі Збройних сил України ракет С-300 та «Бук» дають підстави сподіватися, що в разі застосування будь-яким супротивником авіації його перевага в повітрі може бути зменшена майже до нуля. Крім того, на наших складах є чимало справних ракет С-125 та «Куб», із яких можна сформувати кілька десятків зенітно-ракетних дивізіонів. Але більшість військових експертів вважає, що широкомасштабна війна з Росією малоймовірна. Поки що ми бачимо ведення проти нас так званої гібридної війни, коли супротивник робить ставку на внутрішні вибухи в Україні соціально-політичного характеру.

Читайте також: Корупція в оборонному секторі – другий найсильніший ворог України

Водночас аналітики з нашого Міністерства оборони уважно відстежують усі дії Росії в Сирії. Торік було проведено навчання ЗСУ з урахуванням того, що Москва може завдавати авіаударів. Відпрацьовували відбиття атак із повітря силами ППО — ракетними комплексами С-300 та «Бук».
Тому, попри малу ймовірність, наш Генштаб розробляє плани адекватної відповіді на можливе широкомасштабне вторгнення.

Наскільки суттєвою є допомога Збройним силам України інших держав у постачанні або модернізації зброї?

— Насправді інші країни нам продають або передають лише нелетальну техніку та обладнання. Це системи індивідуального захисту, певна кількість автомобільної техніки, радари контрбатарейної боротьби, прилади нічного бачення, системи зв’язку, безпілотні системи, медичне устаткування. Летальну зброю Україні не пропонують. Понад те, були відмови у наданні озброєнь за вже укладеними договорами. 2016 року з політичних та організаційних причин було зірвано контракт на постачання до України 50 самохідних 120-міліметрових мінометів Tundzha на загальну суму орієнтовно 90 млн грн. Його укладали з однією із країн Східної Європи, на яку має вплив Росія. Канадська компанія Presagis наприкінці 2016-го відмовилася постачати своє програмне забезпечення до тренажерів одного з українських виробників. При цьому згадане ПЗ використовують у Європі як у цивільних, так і у військових тренажерах. Відмову пояснювали тим, що програмне забезпечення закуповується для військово-навчального закладу в Україні й що є «високий ризик його потрапляння до Криму».
Тож не сподіваймося ні на кого. Україна повинна самостійно озброїти себе.

------------------------------------

Сергій Згурець народився 1968 року у Львові, закінчив Львівське військове училище за спеціальністю «Військовий журналіст», служив у Сибірському військовому окрузі, після розпаду СРСР повернувся до України. Від 2001 року є засновником інформаційно-консалтингової компанії  Defense Express.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • гідно з зібраними даними Українського інституту національної пам’яті, станом на 1 березня 2017 року в Україні створено 450 секторів військових поховань. На них поховано 1295 загиблих воїнів. 25 секторів мають 10 і більше поховань. Сектори із найбільшою кількістю похованих військових – учасників АТО розташовані у Дніпрі, Запоріжжі й Києві – 180, 120 та 56 похованих відповідно.
    24 квітня,
  • Попри невтішні прогнози, популізм у Європі поки не перемагає. Однак і не зникає. Такі висновки робить більшість світових видань після перемоги у першому турі президентських виборів у Франції центристського політика Еммануеля Макрона.
    24 квітня, Ольга Ворожбит
  • Як працюють зарубіжні аналоги українського Міністерства інформаційної політики
    24 квітня, Юрій Лапаєв
  • Інцидент зі співробітниками ОБСЄ називають провокацією для зриву роботи з Україною
    24 квітня, Юрій Лапаєв
  • Як українська поп-музика робила перші кроки на самому початку 1990-х
    23 квітня, Сергій Харинович
  • Економічне зростання європейських виборців більше не цікавить
    23 квітня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено