Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
23 березня, 2017   ▪   Анна Корбут   ▪   Версія для друку

Іспит на (без)відповідальність. Як Україна здобувала безвіз

Між заголовками у ЗМІ на кшталт «10 міфів про Шенгенську зону та перспективу безвізового режиму між Україною і ЄС» та «Україна дістане безвізовий режим з ЄС до літа — Юнкер», вісім років. Хоча насправді епопея візової лібералізації між Україною та Євросоюзом триває довше. Чому процес так затягнувся? Що відбулося за цей час? І чи стане надання Києву безвізу кінцевою точкою?
Матеріал друкованого видання
№ 12 (488)
від 22 березня
Іспит на (без)відповідальність. Як Україна здобувала безвіз

Перші кроки

У 2005 році Україна відкрила безвізовий в’їзд громадянам країн–членів Євросоюзу на період до 90 днів і для транзиту через свою територію. Це було зроблено в односторонньому порядку з надією на те, що ЄС поступово робитиме аналогічні кроки у відповідь. Однак останній обмежив­ся привітанням нашої відкритості. До наступної, вже наполегливішої, спроби Київ вдався під час чергової — і наразі останньої — хвилі розширення Європейського Союзу в 2007–2008 роках (відтак у 2013-му до спільноти приєдналася тільки Хорватія). «Тим більше після цього суттєво змінилася візова політика дуже важливих для України напрямків, як-от Польща, Литва тощо, — пояснює Ірина Сушко, виконавчий директор громадської організації «Європа без бар’єрів». — Ось тоді стало зрозуміло, що необхідно шукати нові інструменти пом’якшення наслідків розширення».
Відтак 2007 року Україна і ЄС підписали Угоду про спрощення оформлення віз. Та передбачала полегшену процедуру їх видачі різним категоріям громадян, зокрема науковцям, державним службовцям, студентам, журналістам, діячам культури, учасникам конференцій, спортсменам та ін. Крім того, людина, яка отримувала візу один раз, з’їздила за кордон і вчасно повернулася, потім могла претендувати на довшу й довшу візу. У 2008 році стартував діалог про візову лібералізацію з Україною (з Молдовою він почався у 2010-му, а з Грузією — аж у 2012-му). Це стало наступним етапом на шляху до безвізу. 2010-го ми отримали План дій з лібералізації візового режиму (Молдова здобула таку «дорожню карту» в 2011-му, а Грузія — аж у 2013-му). Підхід ЄС до безвізового діалогу з країнами Східного партнерства будувався за двофазним принципом: ухвалення обумовлених законів та їх імплементація. Крім того, він ураховував моменти, що були пропущені під час пришвидшеної лібералізації з країнами Західних Балкан і мали свої негативні наслідки.

Читайте також: Рішення Європейської Ради: перемога не поразка

ПДВЛ складався із чотирьох блоків, у яких слід було провести реформи. Перший — безпека документів. Якщо точніше, запровадження біометричних закордонних паспортів, які відповідали б вимогам Міжнародної організації цивільної авіації і були б уніфіковані з міжнародними системами контролю. «Важливий момент: безпека закордонних документів українців залежить від надійності внутрішніх паспортів, — підкреслює Катерина Кульчицька, аналітик «Європи без бар’єрів». — Нинішні паперові не так проблемно викрасти, підробити або «загубити», коли людині є що приховувати. Аби вирішити цю проблему, Україна поступово переходить на нові, більш захищені від підробок посвідчення особи — ID-картки». Теоретично це має бути зручно: конт­рольні органи ефективно і швидко діставатимуть необхідну інформацію, а в громадян зникне потреба отримувати десятки паперових довідок та витягів від різних державних служб, адже все можна перевірити в електронному режимі. Крім того, ця система дає змогу обмінюватися інформацією про втрачені та вкрадені паспорти на міжнародному рівні. ID-картки в Україні видають від 1 січня 2016 року (але заміна ними паперових паспортів не обов’язкова). Утім, без проблем не обійшлося. На нових картках указано тільки основну інформацію про особу, як-от ім’я, стать, дату народження, громадянство. Решту (місце проживання, цивільний стан тощо, як і зміни цих умов) потрібно, принаймні наразі, засвідчувати паперовою довідкою, яку безплатно видають разом із ID-карткою. У більшості відділень ДМС уже є інфраструктура для видачі нових ID-карток, утім, мало де (особливо в регіонах) існує обладнання для їх зчитування.

протягом семи років після запровадження безвізу Єврокомісія моніторитиме дотримання Україною зобов’язань щодо боротьби з корупцією та інших реформ, розпочатих у межах ПДВЛ

Другий блок безвізового діалогу стосується контролю за нелегальною імміграцією та реадмісії. У випадку України цей пункт передбачав остаточну демаркацію кордонів та процедур їх перетину із сусідами, що не мають із ЄС безвізового режиму. Ще один важливий момент — урегулювання міграційної політики, правил в’їзду та перебування в Україні іноземців, умов надання притулку і прав людей, які його просять, на нашій території. А також створення та регулярне оновлення міграційного профілю, аналіз потоків міграції.

У третьому блоці — громадський порядок і безпека — йшлося про боротьбу з організованою злочинністю, відмиванням грошей, фінансуванням тероризму, про запобігання торгівлі людьми, наркотиками та іншій протизаконній діяльності. Саме в цій секції містився один із ключових каменів спотикання, через який безвіз гальмувався за попередньої влади й пробуксовував до останнього часу. Стосується він боротьби з корупцією, а саме створення незалежних антикорупційних органів.

І останній блок — зовнішні відносини та фундаментальні права — стосувався прав людини, а саме недискримінації громадян України, іноземців, осіб без громадянства, вразливих груп, захисту меншин.

Що зроблено?

З першими двома блоками все більш-менш зрозуміло. Вони далися Україні не без скандалів, зок­рема корупційних. Але якщо станом на березень 2014 року біометричних закордонних паспортів в Україні було видано нуль, то до запровадження безвізового режиму очікується, що вже 3,5 млн громадян матимуть такі документи. У 2010-му було створено Державну міграційну службу, яка відповідає за реалізацію політики та контролю у сфері міграції.

Третій і четвертий пункти давалися значно важче. Якщо відкинути очевидні політичні моменти, у процесі в багатьох виникало запитання: яким чином створення антикорупційних органів або недискримінація груп людей за расовою, етнічною ознакою чи через сексуальну орієнтацію всередині країни впливають на безвізовий режим?

Читайте також: Європарламент визначив дату голосування за безвіз для України

Тут є доволі просте пояснення. Його добре ілюструє приклад балканських країн. Засвоївши той урок, ЄС змінив підхід до критеріїв безвізу: якщо раніше акцентували більше на безпековому аспекті, то далі не менше уваги й моніторингу зосередилося на гарантіях та дотриманні прав меншин. Адже що менше підстав у людини тікати від дискримінації в трудовій сфері чи особистому житті у своїй країні, то менше заявок (обґрунтованих чи ні, це вже інше питання) на отримання притулку буде у країнах ЄС після того, як вони відкриють кордони для третіх країн, особливо з численним населенням, як-от Україна чи Туреччина.

Якщо подивитися на елемент корупції, то й тут усе зрозуміло. Є безпековий момент. «Уявімо ситуацію, коли корупція процвітає і з нею ніхто не бореться, — коментує Катерина Кульчицька. — Усі ці корупціонери в разі чого можуть спокійно поїхати до ЄС. Тобто для останнього це питання безпеки. Аналогічна ситуація з відмиванням коштів, організованою злочинністю, торгівлею людьми тощо». Але є і значно глибший аспект. Корупція — першопричина погіршення економічної ситуації в країнах та зниження якості життя. А це найбільше штовхає людей до еміграції. Перспектива безвізу в такому випадку — найдієвіший батіг і пряник одночасно. В Україні завдяки ПДВЛ запрацювали НАБУ, НАЗК і САП, а ще, нехай і з тяжкою бідою, запустилася система е-декларацій. Можна говорити, що все це тривало дуже довго і влада не демонструвала реального політичного бажання щось робити. Плюс вона вже намагається підгребти антикорупційні органи під себе. Тому, щойно буде безвіз, вона спробує відіграти антикорупційний процес назад. Прикладів під боком досить: і на Балканах, і в Молдові, що оперативно отримала безвіз як донедавна «зразкова країна» Східного партнерства. А потім виявилося, що владу в ній монополізовано, а декларативно проєвропейський істеблішмент корумпований наскрізь. Але стежити, щоб подібного не трапилося в Україні, — це вже завдання нашого су­спільства. Крім того, протягом семи років після запровадження безвізу Єврокомісія моніторитиме дотримання Україною зобов’язань щодо боротьби з корупцією та інших реформ, розпочатих у межах ПДВЛ. У випадку регресу безвіз може бути тимчасово зупинено.

«Чому процес затягнувся так надовго? Приблизно між 2010 і 2011 роками майже всі блоки показали певний прогрес, — коментує Ірина Сушко. — Саме тоді була створена ДМС, закладені перші інституційні основи відомств, які пізніше фактично формуватимуть політику. Але вже від 2012 року ми помітили чи то суттєве відставання, чи то імітацію. І 2012–2013 роки — це було просто суто політичне просідання. Уряд Януковича не давав розвиватися фактично жодному напряму: чи то біометричним паспортам, чи то протидії корупції. До боротьби з дискримінацією ніхто навіть не ставився серйозно. Понад те, всі вважали, що ці критерії можна буде якимось чином переграти й видати за готовий результат». Але кожен критерій ПДВЛ пов’язаний з іншим. Якщо їх розглядати відокремлено, нічого не вийде. Після Майдану відбувся серйозний прорив, і перші півроку здійснювалися справді серйозні зміни. Поки вони не наштовхнулися на боротьбу з корупцією і протидію дискримінації ЛГБТ-спільноти. «Далі ми вже бачили, що змішувалися політичні інтереси з небажанням виконувати вимоги. Хоча технічний потенціал був на кожному з етапів від 2010 року. Тобто можна сказати, що небажання втілювати в чомусь непопулярні реформи на 80% пояснює, чому процес так затягнувся», — підсумовує Сушко.

Які ризики?

Якщо припустити, що зрештою влітку Україна таки отримає безвіз, то перший ризик — це механізм тимчасового зупинення, без якого країни ЄС не погодилися б на лібералізацію. У Євросоюзі його погодили наприкінці 2016 року. Він діятиме щодо всіх угод про лібералізацію візового режиму для третіх країн. Здебільшого це зумовлено напливом до ЄС біженців та мігрантів із Близького Сходу й Африки та негативною реакцією на це виборців. Але подібна, хоч і менш жорстка, практика з’явилася ще раніше, після потоку прохачів притулку до ЄС із західнобалканських країн.
Новий механізм розширює перелік підстав для тимчасового зупинення безвізу. Тепер до нього входять ослаблення співпраці в питанні реадмісії своїх громадян, значне збільшення кількості відмов українцям у в’їзді до країн Шенгенської зони або кількості українських нелегалів там, збільшення ризиків для громадського порядку чи внутрішньої безпеки країн ЄС. Зменшено термін, що вважається достатнім для порівняння (з аналогічним періодом попереднього року чи часу до візової лібералізації) та висновків — від шести до двох місяців. Механізм можна задіяти через скаргу будь-якої країни-члена або Єврокомісії. Призупинення може тривати дев’ять місяців, а повторно застосовуватись уже на півтора року. Воно може поширюватися тільки на певні категорії населення третьої країни, за якими зафіксовано найбільше порушень. Тобто теоретично цей механізм не мали б запускати за першої-ліпшої нагоди. І критерії його адекватні.

Читайте також: Україна має отримати безвіз з ЄС до середини червня - АП

Утім, не забуваймо про політику. Сьогодні на Заході активно набирають голосів популісти. І для цього експлуатують якраз теми розширення ЄС, відкритих кордонів, мігрантів, заробітчан. А свою риторику будують часто на не підтверджених фактами аргументах. Торік у Нідерландах вони організували референдум стосовно Угоди про асоціацію України з ЄС, маніпулюючи під час кампанії відверто некоректними лякалками, ніби домовленість дасть українцям право працювати в Євросоюзі, зобов’яже його підтримувати Київ фінансово та у військовому сенсі. Хоча нічого такого в Угоді й близько не було. Подібні (але тут уже не пов’язані з Україною) не обґрунтовані фактами й статистикою гасла були і в кампанії Трампа, і в агітації за Brexit. То що завадить іншим ласим до політичних балів популістам заявити, ніби після запровадження безвізу до них поїхали українці й почали красти їхні робочі місця? Мейнстримні політики можуть цьому не вірити. Але боротимуться з міфами на шкоду власним рейтингам вони мляво: у цьому ми переконалися на прикладі й нідерландського референдуму, й механізму тимчасового зупинення, на якому під тиском своїх популістів, виборців та міністерств внутрішніх справ наполягли європейські лідери.

Тут буде дуже важливо, аби Україна сама могла аргументовано відповідати на такі закиди. Для цього в нас має відбуватися якісний моніторинг міграції, поїздок українців до країн Шенгену, а також порушень.

І, нарешті, наша власна відповідальність. Навряд чи варто чекати на серйозне зростання чисельності українців, що вирушатимуть до ЄС і залишатимуться там нелегалами. Або ж проситимуть притулку. Особливо з огляду на той факт, що практично в усіх випадках подавачам заявок на притулок з України в країнах ЄС у минулі роки відмовляли. Але треба розуміти, що кожна відмова на кордоні через недбало зібрані документи, неадекватну підготовку до поїздки чи спробу провезти зайвий блок сигарет поповнюватиме статистику, яка врешті може стати причиною тимчасового зупинення безвізу. Що кожен новий скандал, пов’язаний із корупцією в українській політиці, додаватиме скепсису й аргументів російській пропаганді та європейським популістам. А головне, що безвіз — це не квиток у щасливе життя. Останнє треба облаштовувати в себе вдома. 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено