Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
10 березня, 2017   ▪   Єлизавета Гончарова   ▪   Версія для друку

Донбас по-українськи: очі бояться, а вуста говорять?

У школі, яку я закінчила, нині триває процес українізації. Багато хто називає це ледь не «кривавою» процедурою: уявіть собі, одна з центральних шкіл українського міста вперше за десятки років у цьому навчальному році набрала один (!) перший клас з українською мовою навчання!
Донбас по-українськи: очі бояться, а вуста говорять?

А зараз вирішується питання повного переходу майбутніх першачків до навчання державною мовою. Зокрема, задля розвитку школи та участі в прогресивних програмах, які зараз спрямовані на національні навчальні заклади. Під час голосування за надання статусу україномовності не виявили відповідного бажання деякі вчителі англійської мови (які мають виховувати в учнів філологічну допитливість та прагнення до багатомовності) та вчителі початкових класів, що й так за фахом багато років викладають дітям саме українську мову. На мій погляд, це схоже на параною, бо жодної причини відмовлятися від перспектив у них немає: українську на Донбасі знають усі!

Єдиною причиною негативного ставлення до української мови на Донбасі, звичайно, є політична складова. Протистояння вбивалося в підсвідомість для досягнення ефекту «свій —чужий», тому війна це тільки загострила. Пам’ятаю випадок, коли в мене на вулиці запитали адресу якогось закладу, я майже автоматично відповіла українською. А натомість почула: «А по-русски можно? Мы из Горловки!», хоча так і не зрозуміла, що саме людина не змогла перекласти в імені та прізвищі Василя Першина, багаторічного міського голови дореволюційного Бахмута, на честь якого була перейменована вулиця. Тому багато зусиль, які можна було б відзначити як позитивні, у контексті бойових дій та напруженості в суспільстві сходять нанівець. Бо, коли в хаті пожежа, запалювати свічку, щоб стало світліше, не дуже логічно. Тому деякі люди на Донбасі нарощування полярності в суспільстві через мову вважають або недалекоглядністю, або просто способом відвертання уваги від важчих тем.

Читайте також: Щеплення наукою

Наприклад, підприємець Дмитро Сменов пропонує поставитися до цього процесу як до бізнесу: «Останнім часом я звертаю увагу на тих, хто кричить про швидку та насильницьку українізацію. Здебільшого це люди, які нічого не створювали, не вирощували, не ставили на ноги бізнес, не знають, як догодити клієнту, партнеру, щоб отримати й від того бажаний результат. Але ж саме так повинен діяти уряд у цьому випадку! Українізацією треба «заразити», а не насильно довбати! Тоді всі ватніки нашими будуть і рознесуть це сотням подібних! Але зараз, можу сказати тільки з особистого досвіду, в освіті майже нічого не змінилося: у моєї доньки уроки ведуть російською, не бачу я змін і в ЗМІ. Усі міські засоби масової інформації виходять російською, державні службовці теж зі мною російською говорять. Фактично жодних змін... Та й правильно це. На мою думку, насильно такі речі не можна робити, як і інші культурні та духовні. У мене не вкладається в голові, як можна вимагати українізацію. Якщо ми захищаємося від «непатріотизму», то «українізований ватнік» любові до країни не відчує, навпаки, скаженітиме від примусу. А якщо цим ми виконуємо програму «уряд підсовує народу все, що завгодно, тільки б красти не заважали», то тут усе відмінно!».

Насправді місцеві ЗМІ, навіть ті, що позиціонують себе як патріотичні, не наважуються виходити до аудиторії українською мовою. Мабуть, із двох причин: через недостатній рівень володіння та через побоювання втратити читача (глядача). Але в ЗМІ обласного рівня останніми роками тенденція до збільшення україномовних матеріалів. «Більшість власників медіа побоюються переходити на українську, бо думають, що втратять свою аудиторію. Але насправді питання мови не є аж таким актуальними. Бо важливіше та актуальніше питання контенту. Цікаві теми та небанальне надання інформації знайдуть свого споживача незалежно від того, російською мовою він поданий чи українською. Разом із тим, гадаю, перехід медіа з російської на українську був би на користь державі. На певному етапі його мала б якось заохочувати сама держава. Наприклад, це можутьбути якісь тимчасові податкові преференції. Але не державні гроші, бо то інструмент впливу», — вважає Ілля Суздалєв, секретар Донецької обласної організації НСЖУ, який, до речі, до початку війни був упевнений, що ЗМІ на Донбасі повинні бути російськомовними, обслуговувати запити аудиторії.

Читайте також: Не особливі

Підтримку процесу переходу на українську демонструє, хоча інколи й дуже примітивно, і влада: керівник області, наприклад, закликав чиновників приєднатися до Всеукраїнського диктанту, офіційно зобов’язав їх спілкуватися тільки державною мовою, контролює реформування опорних шкіл, які на Донеччині будуть тільки україномовними. Але на побутовому рівні досі майже в кожному місті більшість реклами чи назв магазинів російською, керівники міст українською розмовляють тільки «з папірця», у більшості міст немає жодної книгарні, де можна купити якісну українську літературу, підручників для україномовних класів катастрофічно не вистачає.

Що можуть, як завжди, витягують волонтери. Наприклад, у Костянтинівці вже отримали перші сертифікати слухачі курсів української мови. Викладач-волонтер Надія Зубатюк вважає, що цього теж замало: держава повинна пришвидшитися з питанням впливу в мовній політиці:

«Наші курси, скажу відверто, не надто популярні. Слухачі є, але це аж ніяк не сотні охочих. Багатьом із них курси дають можливість спілкуватися українською (своєрідний розмовний клуб), бо в повсякденному житті вони такої можливості не мають. Хоча є певна категорія людей, що прагнуть вдосконалити свої знання. Курси обов’язково повинні працювати далі, але з «польових»спостережень можу зробити невтішний висновок: чомусь серед частини мешканців Костянтинівки стало модно вдавати, ніби вони не розуміють української, хоча в школі її вивчали всі. Щодо збільшення українських класів, то ще краще було б замінити уроки російської на українську. Повірте, за відсутності уроків російської діти розмовну мову не забудуть, а великої необхідності грамотно писати російською вони не мають. Чому б тоді не польської, наприклад? Теж братня мова. На мою думку, «лагідна»українізація й так занадто затяглася».

Читайте також: Локальні ідеї відкривають країну

Але найпотужнішою хвилею українізації на Донбасі стало особисте прагнення східняків спілкуватися мовою предків:

«Я завжди поважав нашу мову, але за звичкою говорив і думав російською. Але ще у 2011 році, коли робив сайти та відчув певні мовні проблеми, вирішив перекласти всі сайти українською. Відтоді відчув велике бажання вивчати мову. Остаточно перейшов на розмовну українську в 2013-му. У родині посміхалися: подивіться, який націоналіст! А в зв’язку з подіями 2014-го вони й самі перейшли на спілкування в побуті українською. Кажуть, що тепер, як і я, намагатимуться говорити тільки так. Перейти було не дуже важко, треба просто відпустити якісь внутрішні заборони, не боятися помилятися та бути смішним. А ось від інших було трохи незручно чути про перші кроки. Моя тоді ще дівчина теж хотіла розмовляти й переходила поступово, а за нею і її сім’я. Тепер ми вже одружилися, створили справжню українську родину, де всі розмовляють рідною мовою. Принципово розмовляю українською з операторами зв’язку, працюю тільки з україномовними меню різних гаджетів. На жаль, на роботі не завжди говорю нею, тому що працюю у виконкомі. Спочатку я навіть не знав, як в органах місцевої влади ставляться до україномовних людей, часто розмовляв російською. Але з клієнтами завжди українською! І помітив, що приблизно 85% із них переходять на українську. На жаль, є ті, хто каже: «Та хто тебе змушує, говори нормально!». І впевнені, що я, звісно ж, немісцевий. З останнього — повинен був ставити в податкову інспекцію одну програму, зателефонував, щоб домовитися про зустріч, а дістав відповідь: «А можна по-русски? Слава Богу, нас еще не заставили говорить на этой мове». Але все ж таки тих, хто підтримує, значно більше!» — розповів свою історію молодий бахмутчанин Сергій Мирошниченко.

Тому поступове налагодження сприятливих відносин між Донбасом та українською мовою я не вважаю чимось нереальним. Бо, поки хтось тільки придивляється, інші просто починають говорити.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чим обернеться найбільше за історію IPO для Саудівської Аравії, нафтового ринку та інвесторів
    26 червня, Анна Корбут
  • Які у них шанси в протистоянні з Віктором Орбаном
    26 червня, Анна Корбут
  • Минулорічні розмови про українську «культурну дипломатію» днями отримали формальний поштовх – Кабмін затвердив рішення про створення нової державної установи, що «просуватиме імідж України у світі».
    26 червня, Олена Кухар
  • Мої стосунки з Маріуполем — це стосунки подружжя після тридцяти років шлюбного життя, усі тридцять з яких були нестерпними, але обидва партнери воліли би про це не думати. Як в анекдоті про гармонію: “вона не хоче, а мені і не треба.”
    26 червня, Наталя Дьоміна
  • Щодва роки містечко Бурже в околицях Парижа стає місцем зустрічі великих авіаційних виробництв. Саме цей захід було обрано українським підприємством “Завод імені Антонова”, щоб вперше показати світу свій новий літак Ан-132D. Цей апарат є першою моделлю, яку українці випускають без жодної виготовленої в Росії деталі.
    26 червня, Ален Гіймоль
  • Тільки у Києві кожного року від невиліковних хвороб помирає приблизно 25 тисяч людей, при цьому 80% із них страждають від болю через відсутність адекватної паліативної допомоги. Експерти, лікарі та правозахисники пояснюють, чому в Україні склалася така ситуація з допомогою смертельно хворим людям.
    26 червня, Ганна Чабарай
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено