Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
8 березня, 2017   ▪   Єлизавета Гончарова   ▪   Бахмут   ▪   Версія для друку

Щеплення наукою

Як виші-переселенці вкорінюються на новому місці
Щеплення наукою

Для багатьох переселенців вимушена евакуація стала справжнім випробуванням: ось так в один момент вони не тільки опинилися поза звичною зоною комфорту, а й постали перед важким завданням побудови життя фактично з нуля. Не були винятком і навчальні заклади Донбасу, які евакуювалися ще 2014 року в різні міста України. Чимало з них переїхало на звільнену територію Донбасу.

Деякі «клони» імітують діяльність в окупації. Донецький національний медичний університет, який частково залишився на окупованій території, досі має ім’я Максима Горького, видає дипломи неіснуючої країни, а також хвалиться документами, які нібито визнали в Росії. Хоча, як виявилося, всі вони є радше демонстраційним зразком: серійних номерів, написаних на таких дипломах, немає в жодній російській базі. Але багато студентів попалися на цю вудку, а коли прийшло розуміння, що відбувається, вже нічого не можна було змінити. Як це сталося з трьома іноземними студентами, які тільки в 2016 році виїхали з Донецька, розібравшись, що не отримають диплом потрібного зразка. Але вони перебували в Україні за студентською візою, яка не була продовжена для тих, хто не переїхав разом із вишем, тож далі вчитися вже не змогли: їх депортували. Однак у Донецьку активно підтримують ілюзію міцних зв’язків: викладають на своєму сайті новини про республіканські конференції, у яких беруть участь лікарі з кількох сусідніх міст, і навіть про міжнародні, куди приїжджають колеги з Росії. І майже офіційно забороняють спілкуватися з колегами, що виїхали до Краматорська.

Читайте також: У Мінсоцполітики розповіли про кількість дітей-переселенців в Україні

Університет-переселенець, розкиданий практич­­но по всій Донецькій області, після проведення декомунізації залишився без імені пролетарського письменника, але із законними дипломами. Та не без проблем: «У 2014 році в університеті була створена ініціативна група, яка домагалася переведення вишу на територію, де є закон і влада. Ми писали листи, але Міністерство охорони здоров’я, до якого належимо, не надто поспішало. Як, утім, і Міністерство освіти. Багато навчальних закладів виявилося в такому самому підвішеному стані. Але до листопада ми домоглися офіційного переведення, а з 1 грудня в Краматорську розпочали навчання. Активісти виконали колосальну роботу: донесли інформацію про необхідність переїзду до кожного студента й викладача. Багато хто до цього часу вже перевівся в інші виші. Зараз практично в кожному медичному виші України є не тільки студенти, а й професори та доценти нашого університету. Приблизно половина викладацького складу лишилася там із різних причин. Адже ця окупація не показала нічого нового: завжди є ті, хто просто виконує свою роботу, і є ті, хто вислужується, стаючи зрадником. Одні просто лікують і вчать, інші роблять кар’єру на доносах і терорі», — каже перший проректор вишу Петро Кондратенко.

Тих, хто вирішив виїхати, очікували серйозні випробування. Для розміщення такого масштабного навчального закладу потрібні були не тільки навчальні класи та гуртожитки, а й клініки, у яких працювали б кафедри. І якщо з першим сяк-так вдалося впоратися: аудиторії взяли в оренду в місцевої машинобудівної академії, то знайти клініки виявилося найскладніше. Для роботи кафедри травматології обрали лікарню в Лимані, яка була відремонтована після обстрілів у 2014 році, два факультети розмістилися в Кропивницькому, один — у Маріуполі, решта працювала в лікарнях Краматорська, Слов’янська, Дружківки. Зараз готується відкриття обласної клініки, на базі якої професори медичного університету зможуть відточувати професіоналізм і навчати майбутніх медиків, а також на високому рівні лікувати хворих із різними патологіями. І вона, на жаль, буде не в Краматорську. Турботу про ремонт чотириповерхової будівлі та забезпечення лікарів відомчим житлом взяла на себе влада Маріуполя.  

Вікторія Марченко, доцент однієї з кафедр університету, ділиться своїми враженнями: «Ми так і не стали своїми в Краматорську. Навіть Донбаська машинобудівна академія, з якою ми маємо найтісніші зв’язки, не надто задоволена нашою присутністю. Це як дві господині на кухні. Є думка, що, незважаючи на різні спеціалізації, ми все-таки забираємо в них студентів. У 2016 році набрали практично стільки само, скільки й до війни. Звичайно, є місцева молодь, яку, можливо, хотіли бачити в себе машинобудівники, але до нас потрапили студенти майже з кожної області України. Узагалі статус переселенця — це, на жаль, не спроба держави допомогти, а тавро, яке маємо на собі всі ми: і люди, і навчальні заклади, що вирішили залишатися з Україною».

Читайте також: Переселенці можуть претендувати на субсидію — Мінсоцполітики

Краще склалася доля Горлівського інституту іноземних мов, який перемістився в Бахмут: за два роки студенти і викладачі змогли влитися в громаду, наростити потужності, поліпшити матеріально-технічну базу.  

«Для мене не існувало жодного вибору: коли сказали, що пора їхати, ні хвилини не сумнівалася. І ні крапельки не шкодую, що вчуся в Бахмуті. Зараз я на п’ятому курсі, що буде далі, побачимо. Але в Макіївку не збираюся, хоча там лишилася сім’я. Так вийшло, що всі мої друзі теж виїхали, тому для мене все вийшло гармонійно», — розповідає студентка Марія Білоконь, яку багато хто вже знає в Бахмуті як талановиту співачку. У 2015 році, коли на великий бахмутський стадіон на якесь свято для розгортання прапора запросили студентів і старшокласників з усіх навчальних закладів міста, саме студенти з Горлівки в одному пориві встали для виконання гімну України. І в них на очах були сльози: ця молодь, на відміну від багатьох своїх однолітків на Донбасі, знає ціну відданості та любові до своєї Батьківщини.

Але процес зміни місця проживання для горлівчан теж був не безхмарним. «Ми приїхали на порожнє місце з порожніми руками: було незрозуміло, як вчитимемося, де житимемо. Багато студентів прийняли цілком з раціональне рішення залишатися в Горлівці, де все ж є умови для навчання. Тим паче багато хто з них орієнтований на Росію, яка обіцяє приймати дипломи про освіту, видані на окупованій території. Ми не маємо права нікого засуджувати: ні викладачів, ні студентів. У кожного була причина для того чи іншого рішення. Зараз у нас викладає 8 докторів, 34 кандидати наук, ми активно набираємо студентів, ліцензували нові спеціальності, шукаємо різні варіанти розвитку. І я не знаю про якісь конфлікти між тими, хто лишився, і тими, хто виїхав. Хоча, чесно кажучи, ми й не спілкуємося, щоб не наражати людей там на небезпеку. Чи повернемося ми колись до Горлівки? Поки що, на жаль, я не бачу такої можливості», — розповідає керівник інституту Євгенія Бєліцька.

Викладачі та студенти зізнаються, що багато талантів і здібностей вони відкрили в собі й одне в одному саме в момент важких випробувань. І зуміли за цей час стати однією великою родиною: «Можу сказати без удаваної скромності, що сюди переїхали найкращі. І навіть якщо раніше людина була звичайнісінькою, ніколи не привертала особливої уваги до себе, то в таких форс-мажорних умовах майже всі проявили найкращі якості, знайшли себе», — вважає відповідальний секретар приймальної комісії Олена Горлова. Раніше вона так і представлялася студентам: «Я Олена Горлова з Горлівки». Тепер, каже, вже не так складно виходить — із Бахмута. Але тут оцінили перспективи переміщення трендового навчального закладу: завдяки вишу в місті пожвавилося наукове життя, постійно проводяться конференції, диспути, залучаються цікаві люди, місцеві вчителі мають можливість підвищувати свою кваліфікацію, на постійній основі функціонують курси з вивчення іноземних мов для різних верств населення — від школярів до пенсіонерів. Та й приплив активної і креативної молоді став позитивним моментом, незважаючи на те що в місті досить багато навчальних закладів.

Читайте також: У Мінсоцполітики повідомили про кількість переселенців з Донбасу і Криму

«Простіше сказати, у чому наші студенти не беруть участі: всі міські свята, акції, флешмоби, мітинги або фестивалі — ми в перших рядах. Це не діти, це запальнички. У нас є свій клуб «Мафія ін’язу», танцювальний колектив, співаки і співачки, нещодавно студенти з туристичного клубу ГІІМ підкорили зимову Говерлу», — з гордістю розповідає про своїх підопічних відповідальний за виховну роботу Олександр Друпп.

За два роки інститут обжився у двох приміщеннях, які поки що перебувають в оренді, але розглядаються варіанти передачі їх на постійній основі. Державним і власним коштом вишу в них було зроблено ремонт. Викладачі й студенти беруть участь у різних програмах з обміну, їздять до інших країн, пишуть гранти. Наприклад, американський фонд наповнив приміщення меблями, обладнав лінгафонні кабінети, придбав мультимедійні дошки, яких у тому навчальному закладі, що залишився в Горлівці, ніколи й не було. Різні українські виші допомогли створити з нуля сучасну бібліотеку зі спеціалізованою літературою для майбутніх лінгвістів, істориків і психологів.

Незважаючи на зусилля, які докладають у вишах-переселенцях, щоб триматися на плаву, майже в усіх є спільні проблеми, що інколи доводять до відчаю. Насамперед це питання побуту, матеріального забезпечення та кадрового наповнення, про що розповів один із викладачів Донецького національного університету імені Василя Стуса, що був евакуйований до Вінниці: «Головна проблема — брак житла для студентів, викладачів і працівників, яке вони змушені винаймати власним коштом. Крім того, в університеті начебто закінчуються гроші й викладачам пропонують відмовитися від частини навантаження. Керівництво не береже кадрів. Більшість провідних учених-професорів і доцентів, що переїхали з Донецька, пішли, частина скоро піде. Університет не турбується про роботу з ОРДіЛО та зі студентами зі Сходу. Втім, викладачі намагаються вчити студентів на високому рівні й працювати чесно. Але кому це потрібно?».

На жаль, в інших містах, де з’явились евакуйовані виші, ці питання теж украй гострі: у Бахмуті ще чекають на гуртожиток, поки частину студентів і викладачів прихистили інші навчальні заклади. Багато хто орендує житло і в Краматорську та населених пунктах поруч, у прифронтових містах, які вщерть заповнені людьми, і це виходить не так вже й дешево. Незручності й тимчасові труднощі люди витримують з гідністю, але, щоб не перекреслити всі зусилля, мабуть, державі та вищому керівництву закладів все ж потрібно діями довести, що це комусь потрібно.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Дострокові вибори у Великій Британії — несподіванка для всіх. Зокрема, і для кабінету Терези Мей
    27 квітня, The Economist
  • У Червоному корпусі КНУ ім. Шевченка в останні дні квітня можна зустріти багато історичних постатей, які навчалися тут сто років тому. Студенти історичного факультету оживили їх і ночами водять екскурсії, які стали настільки популярними, що ледве вміщають усіх охочих.
    27 квітня, Ганна Чабарай
  • Громадський активіст, лідер організації «Новий Вогонь» Дмитро Різниченко розповів про свій досвід виявлення фейкових ветеранських організацій, адаптацію учасників АТО до мирного життя і поділився прогнозами щодо третього Майдану.
    27 квітня, Дмитро Крапивенко
  • Як відбувається процес створення територіальних громад на звільненому Донбасі
    27 квітня, Єлизавета Гончарова
  • Боротьба з корупцією в Україні йде небувалими темпами. Підтвердження цього — сотні кримінальних проваджень і щоденні затримання ласих на легкі гроші громадян. І незначна обставина, що до в’язниці наразі потрапило зовсім мало зловмисників, хай нікого не бентежить. Маховик правосуддя лише набирає обертів, і зупинити його скоро буде просто неможливо. У це принаймні хотілось би вірити.
    27 квітня, Роман Малко
  • На фоні міжнародного, національний конкурс - за виключенням стрічки-переможиці - виявився відверто слабким.
    26 квітня, Олена Кухар
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено