Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
3 березня, 2017   ▪   Ярослав Тинченко   ▪   Версія для друку

Війна Центру розмінування

Кілька бойових історій про кам’янець-подільських саперів
Матеріал друкованого видання
№ 9 (485)
від 2 березня
Війна Центру розмінування

2-го березня 2014 року у Збройних силах України вперше за роки незалежності було оголошено не учбову,  а справжню бойову тривогу. Саме цей день слід вважати початком збройної агресії Російської Федерації проти України.

Пролог війни

Найбільше відчували наближення цього дня сапери з Центру розмінування, який розташований у Кам`янці-Подільському. Ще за радянських часів це місто було «столицею» інженерних військ: тут розміщувалось Кам`янець-Подільське вище військово-інженерне командне училище та кілька військових частин. Вважалось, що майбутні інженери мають набиратись досвіду серед монументальних фортечних споруд попередників, зведених за часів Середньовіччя. Але у 2012-му училище та військові частини розформували. Залишився лише понтонно-мостовий батальйон та Центр розмінування, де було чимало ветеранів війни в Афганістані та миротворчих операцій у складі об’єднаного контингенту НАТО. На той час чисельність особового складу Центру складала трохи більше 70 чоловік, а потім була збільшена – до 130 осіб. Але зростання штатів було обумовлено не підтримкою боєздатності ЗСУ, а протилежними причинами.

У 2012 році, коли міністерство оборони України очолював колишній громадянин Дмитро Соломатін, почався масовий процес знищення боєприпасів. Перед Центром розмінування було поставлено завдання знищувати «непридатні» боєприпаси по військових складах усієї України. Фактично ж знищувались боєприпаси, які зберігались у заводській упаковці та в більшості не виготовляються в Україні, передусім – снаряди до артилерійських систем залпового вогню «Град» та «Смерч», реактивні гранати ПГ-7, снаряди до 152-мм гаубиць, ручні гранати Ф-1,тощо. За це військовослужбовців та цивільних працівників стимулювали додатковими преміями. Незабаром до цієї операції крім саперів підключились артилеристи: снаряди масово «вистрелювались» на рівненському полігоні.

Читайте також: Вибухотехніки почали розміновувати Донецьку фільтрувальну станцію - Жебрівський

Цікаво, що навіть коли почалися події на Майдані, тодішнє військове керівництво категорично наполягало, аби сапери та артилеристи прискорили операцію зі знищення боєприпасів. Ця операція не зачепила лише Кримський півострів, попри те, що там було визначено два місця для утилізації боєприпасів.

Ще у 2012 році офіцери та деякі аналітики замислювались: навіщо знищувати боєприпаси, які зберігаються належним чином та не виготовляються в Україні? Зазвичай, на це відповідали: «не ваша справа». Край цій історії поклали активісти Майдану, які заблокували військові частини у Рівненській області. На цій підставі командир Центру розмінування припинив організацію зі знищення боєприпасів та повернув особовий склад до місця постійної дислокації.

На жаль, вже восени 2014 року дії попередньої влади в особі колишніх міністрів оборони України Д. Саламатіна та П. Лебедєва дались взнаки: деякі типи боєприпасів у ЗСУ практично вичерпались, проте по наших солдатах летіли снаряди з «кримською пропискою» зі зброї сепаратистів та російських терористів.

Бойова тривога

Оголошення бойової тривоги у Центрі розмінування відбулось майже буденно: вона підсвідомо очікувалась. Але цього разу були поставлені інші завдання: встановити елементи систем інженерних загороджень у Чернігівській, Сумській та Херсонській областях. За даними розвідки, в районі російсько-українсього кордону, на київському напрямкові, було зосереджено майже 50-тисячне угруповання збройних сил РФ. У Криму російська сторона також швидко нарощувала свою військову присутність.

фахівці Центру, а також сапери з інших військових частин здійснили підрив злітно-посадкової смуги Донецького аеропорту та важливих об’єктів у дебальцівському залізничному вузлі

З 5-го травня 2014 року групи саперів (по 2-3 фахівця) працювали разом з бойовими частинами у зоні проведення Антитерористичної операції. Однією з найцікавіших сторінок діяльності Центру у той період можна вважати участь офіцерів-саперів Ігоря Маматова та Олександра Лісового в обороні артемівської бази, на якій зберігалось 4 мільйони одиниць вогнепальної зброї. Сам склад знаходиться у підземних штольнях, туди можна дістатись лише за допомогою підйомника.

Захоплення артемівського складу для російських терористів мало першочергове значення. Після цього їм би було легко пояснити: звідки на Донбасі взялась велика кількість зброї, що нелегально масово завозилась з Росії?

Перед саперами Центру розмінувань було поставлено завдання знищити штольні у разі, якщо на територію військової частини увірвуться терористи. Аби виконати це завдання, Ігорю Маматову та Олександру Лісовому треба було дістатись до Артемівська крізь ворожі блокпости. Вони обидва відпустили бороди, їхали у цивільному. Підполковник І. Маматов їхав до Атремівська звичайним потягом. На його очах терористи та сепаратисти заарештували 8 українських військових, які також їхали потягом. Однак на Ігоря Володимировича вороги не звернули уваги.

На артемівських складах перебувала порівняно невелика залога – близько 80 військовослужбовців та цивільних працівників, включаючи підкріплення з 80-ї десантно-штурмової бригади та 3-го полку спецназу. Аби не допустити захоплення складу, українські сапери заклали там 9 тон вибухівки.

Фотогалерея: На Львівщині сапери вдосконалюють свою майстерність

Терористи двічі намагались штурмувати військову частину в Артемівську. Перший раз – вночі з 8 на 9 червня 2014 року. До бази під`їхала група терористів, розосередилась навколо, та почала вести вогонь з гранатометів та стрілецької зброї. Захисники складів відкрили вогонь у відповідь. Російська військова вантажівка КАМАЗ під`їхала майже до воріт бази, у кузові знаходився кулеметник, який буквально засипав кулями оборонців. По вантажівці стали стріляти з гранатометів. Пробили три колеса, пошкодили кабіну. Нападникам довелось відступати, вантажівку покинули. У ній українські солдати знайшли кулемет «КОРД» з прицілом російської модифікації, російський гранатомет АГС 1998 р. випуску, понад 20 коробок з боєприпасами, кілька з яких були кримськими, решта – російськими. На КАМАЗі був намальований величезний російський прапор.

Вдруге російські терористи та сепаратисти штурмували артемівську базу за допомогою танків. Це було в ніч з 27 на 28 червня. О 3.50 спостерігачі помітили, як убік бази рухається колона у складі двох танків, кількох мікроавтобусів та легкових автомашин. Один з танків чомусь (напевно, через технічні несправності) не доїхав, а другий вже через пів години був біля бази. Почався бій з танком та піхотою ворога.

По танку було здійснено 8 пострілів з ручних гранатометів, крім того він заплутався у дротяному загороджені. Супротивник був змушений відступити. Слідом за ним для огляду місцевості з бази вирушили дві групи військових. Вони знайшли танк неподалік у посадці – його двигун «закипів», і екіпаж утік. Саперам вдалось полагодити двигун і привести його на базу.

Під час звільнення Артемівська Олександр Лісовий та Ігор Маматов знешкодили на різних об`єктах міста два саморобних вибухових пристрої, міну-пастку, 6 мін, 2 радіокерованих пристрої, саморобну вибухівку з датчиком руху, майже 20 кг. вибухової речовини, саморобні гранати та 5 пляшок із запалювальною сумішшю. Трофейний російський КАМАЗ досі «служить» на артемівській базі, а ось танк було передано 17-й окремій танковій бригаді, і він «загинув» в одному з перших боїв.

Літо 2014 року

З початку липня 2014 року групи саперів були у кожній батальйонно-тактичній групі Збройних Сил України. Вони здійснювали підрив бетонних загороджень, робили оцінку різних стратегічних об`єктів на предмет перевірки або підготовки до знищення. Зокрема, фахівцями Центру, а також саперами з інших військових частин, було здійснено підрив злітно-посадочної смуги донецького аеропорту та важливих об`єктів у дебальцевському залізничному вузлі.

Кілька разів групи саперів потрапляли в оточення. Одна з таких груп, до складу якої входили капітан Олександр Мельничук, старшина Андрій Олійник та сержант Сергій Бруска, з 19-го серпня 2014 року перебувала на Савур-Могилі у розпорядженні полковника Ігоря Гордійчука. Група окопними снарядами здійснювала підрив каменю – для створення оборонних позицій, та брала участь у відбитті штурмів.

Дивіться також: відео знешкодження міни військовими інженерами у зоні АТО

22-23 серпня оборонці Савур-Могили спостерігали, як з російської території рухаються військові колони вглиб України. Олександр Мельничук запитав тоді Горідйчука: «Що нам робити, ми в оточенні?» На що Гордійчук відповів: «Ми ж офіцери!» Він мав на увазі, що оборонці мають залишатися там доти, доки не надійде наказ, або загинути.

Андрій Олійник та Олександр Мельничук готується до відправки в р-н Савур-Могили

Та все ж залога з наказу І. Гордійчука залишила Савур-Могилу. У ніч з 24 на 25 серпня на захід вирушили дві групи: 14 та 6 військових. Найбільшу групу, в якій знаходився Ігор Годійчук, виводив Василь «Славута» (Ковальчук) -- доброволець та досвідчений слідопит. Група йшла на з`єднання з військами генерала Р. Хомчака, що воювали під Іловайськом.

Спочатку група пішла вбік Амвросієвки, але ранком 25-го Ковальчук з`ясував, що там уже росіяни. Сусіднє село – Благодатне, виявилось теж зайняте супротивником. Взяли напрямок на Кутєйнікове: довелося йти полями та здолати кілька маленьких річок. Але 26-го виявилось, що там теж ворог. Група повернула на північ і пішла вбік села Григорівка, що неподалік від Многопілля – саме там мав знаходитись штаб Р. Хомчака. Поблизу Григорівки бійці побачили ГАЗ-66 з причепленою до нього гарматою «Рапіра». За всіма ознаками це була українська машина. Почали махати українським прапором, але ГАЗ-66 несподівано розгорнувся та від`їхав (пізніше виявилось, що російські війська прикривались нашими прапорами, чим вводили в оману).

У Григорівці Гордійчук зв`язався по телефону зі своїм товаришем – полковником Борисом Кифоренком, який сам на своєму УАЗіку приїхав за групою. Він зробив дві ходки до Монгопілля та забрав усіх. Попри те, що українські війська перебували в оточенні, Б. Кифоренко був налаштований рішучо та збирався битись до останку. Через кілька днів полковник та два його офіцери загинуть під час прориву з т.зв. Іловайського котла у тому самому УАЗіку, до останнього відстрілюючись з автоматів.

Оборонці Савур-Могили

Вже ранком 27-го серпня група І. Гордійчука була у Многопіллі. У штабі Р. Хомчака не було чітких вказівок щодо подальших дій. Генерал зібрав нараду, на які були присутні І. Гордійчук та доброволець В. Ковальчук. Більшість присутніх висловилась за вихід з оточення зі зброєю в руках.

Група І. Гордійчука знайшла у Многопіллі вантажівку, на якій ранком 29-го серпня вирушила з колоною батальйону «Донбас» та інших частин т.зв. Зеленим коридором. Троє з полковником сіли ум кабіну, решта – у кузов. По дорозі почався обстріл колони, вантажівка завернула до села Червоносільського – слідом за машинами донбасівців. На в`їзді до села, на перехресті, вже палав, як факел, російський танк. Донбасівці вели бій з російськими солдатами. Коли під`їхали до крайньої хати, кабіну зі сторони Гордійчука прошило уламком артилерійського снаряду. Полковник впав обличчям вниз, у нього було ззаду повністю розпанахано голову. З групи загинув ще один боєць – доброволець Володимир Бражник, який виконував функції ад`ютанта Гордійчука.

Читайте також: Александр Хуг: «Ми не отримали повних списків озброєння, яке підлягає відведенню»

Після того, як обстріл припинився бійці повернулись до машини. Коли вони відкрили дверцята кабіни, Гордійчук несподівано підняв запливле кров`ю обличчя та розплющив очі. Його було обережно витягнуто з кабіни, надано першу допомогу, і пізніше перенесено до підвалу одного з будинків, де облаштували медичний пункт.

30-го серпня 250 військовослужбовців Збройних Сил України та 110 донбасівців, які перебували у Червоносільському, за досягнутою домовленістю передали зброю росіянам. Крім того, було ще 40 або 50 поранених. Після цього наших офіцерів та солдатів довго вели соняшниковими полями, повз позицій російської артилерії. Потім зупинились прямо в полі бахчі неподалік від великого озера, де заночували. По периметру українських бранців охороняли десантники 331-го полку 98-ї повітрянодесантної дивізії з Костроми. Солдати-росіяни не приховували, звідки вони. Надвечір 30-го серпня серед поля помер один з поранених, ранком 31-го – інший. Потім принесли третє тіло. Бійці думали, що один з них – полковник Гордійчук, оскільки мало хто вірив, що з таким пораненням можна вижити.

Нарешті вдень 31-го серпня на поле прибула колона з машинами швидкої допомоги, якими керував немолодий український полковник – Ігор Палагнюк. Військовослужбовців передали йому, і незабаром вони опинились на нашій території.

Полковника Ігоря Гордійчука вдалося врятувати, і нині він очолює Військовий ліцей ім. І. Богуна в Києві. Всі фахівці Центру розмінувань у Кам`янці-Подільському також живі, здорові, та продовжують виконувати свої службові обов`язки. Станом на сьогодні це єдина бойова частина Збройних Сил України, в якій немає жодних втрат. Сапери завершують всі війни, оскільки саме вони ліквідують її смертоносні наслідки. Будемо сподіватись, що фахівці Центру розмінувань також незабаром стануть останніми солдатами цієї війни, і підтримують репутацію своєї частини – працювати без втрат.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Колишній аеророзвідник, ветеран АТО Євген Ярило та його брат-шахтар Євген Гущин відкрили в Києві ветеранську тату-майстерню Der Igel (з нім. «їжак»). Обоє кардинально змінили рід занять, дуже цим задоволені й закликають інших займатися тим, чим справді хочеться.
    21 жовтня, Ганна Чабарай
  • Президент Польщі проти свого колишнього керівника
    21 жовтня, The Economist
  • В Україні зростає кількість муніципальних структур, які претендують на виконання функцій поліції
    20 жовтня, Андрій Голуб
  • Майор авіації в відставці, який з 2014 року перебуває у СІЗО Бахмута, нещодавно отримав вирок в десять років позбавлення волі за звинуваченням у здирництві. Підсудний наголошує на тому, що давав свідченням під тискам і тортурами, але уповноважені органи не квапляться розслідувати заяви про катування
    20 жовтня, Єлизавета Гончарова
  • 2017-го минає 25 років як відкрився український офіс глобального лідера юридичних консалтингових послуг, міжнародної компанії Baker McKenzie. На святкування цієї річниці до Києва завітав виконавчий директор компанії Пол Ролінсон, із яким Тиждень розмовляв про глобальні економічні тенденції та пов’язані з ними юридичні виклики.
    20 жовтня, Любомир Шавалюк
  • Учасниця 83-го Міжнародного Конгресу PEN, виконавчий директор Південноафриканського PEN-клубу, дисидентка часів апартеїду Мерґі Орфорд розповіла Тижню про досвід насильства та вразливість демократії, російські впливи в ПАР, біженців і природу криміналу.
    20 жовтня, Ганна Трегуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено