Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
26 лютого, 2017   ▪   Станіслав Васін   ▪   Версія для друку

Блокада, так?

Альтернативи вугіллю з ОРДіЛО немає. Щось нагадує, чи не так? Безальтернативний Мінськ нарешті наблизився до свого логічного завершення — безальтернативної торгівлі.
Матеріал друкованого видання
№ 8 (484)
від 23 лютого
Блокада, так?

 Але це, так би мовити, ліричний відступ. А тепер по суті.

Насамперед варто сказати, що більшість українців, із якими мені випадало спілкуватися в окупації, категорично проти того, що зараз розв’язали Семенченко і Ко, назвавши це «блокадою». Найвтішніший відгук від тих, хто лишився, — цирк. Решта відгуків містять нецензурну лексику. Другий момент, який хотілося б окреслити, — ці самі люди, як правило, підтримують цілковиту блокаду окупації й ладні терпіти її наслідки, якщо вона все ж таки буде. Що ж діється зараз і як усе це бачиться нам звідси?
А ось як. Три роки тривала активна торгівля з ОРДіЛО. Три роки надходила контрабанда.

Читайте також: Політ «Шмеля»

Більш як два роки Семенченко та його «побратими»-депутати мали всі законні способи, не приварюючи поїздів і не бігаючи з автоматами, сформувати й запропонувати у Верховній Раді чітку політику щодо ОРДіЛО. Торгівля, статус, національні активи. Понад те, наскільки розуміють наші убогі голови тут, в окупації, це ще й безпосередній обов’язок тих, хто зняв камуфляж і всівся в тепле депутатське крісло в костюмі. Від них не чекають поїздок на фронт, не чекають роботи зварювальників десь під Ясинуватою, не чекають бійок із поліцією, відкриття другого фронту й третього Майдану. Від них чекають елементарного — їхньої законотворчої діяльності, результати якої потім, без альтернатив та автобусів зі спецпідрозділами від Аброськіна, буде зобов’язаний виконувати кожен, хто хоче жити в нормальній, правовій державі.Але рухаємося далі. «Якщо протягом одного тижня не будуть відпущені або ж звільнені через обмін усі військовополонені ЗСУ, то бійці АТО починають глобальну блокаду українських територій, що перебувають під окупацією. Ось тоді й стане всім зрозуміло, наскільки вистачить ворожої сили». Хтось ще пам’ятає про цю вершину популізму, що розрахований на повних ідіотів? Скількох хлопців відпустили? Чи дискусія перейшла в площину «поштовхатися з Аброськіним»? Хто і як узагалі передавав ультиматум, окрім як на ТБ? Чи ведуться переговори про звільнення? Відповідь очевидна: ні. Ця тема в принципі не могла б з’явитися, оскільки звільнення бодай одного полоненого під тиском — удар по іміджу «непереможних героїв Новоросії», чого бойовики не допустять апріорі.

Наступне питання — сама «блокада». Що таке блокада у розумінні місцевих в окупації? Це:
1)    блокада всього залізничного сполучення з неконтрольованою територією;
2)    блокада поставок контрабанди автошляхами; фури з товаром спокійно проходять із конт­рольованої території через пости, не враховуючи потоку, що йде через РФ (соки, сири, ковбаси, кетчупи, ювелірка);
3)    санкції проти українських компаній, які через підставних замовників постачають згадану вище продукцію в ОРДіЛО з Києва, Вінниці, Одеси, Черкас;
4)    відмова від поставок води, телекомунікацій (Укртелеком досі працює в Макіївці, а Vega тільки недавно «віджали»), електроенергії;
5)    можливість виїзду з ОРДіЛО всім охочим із соціальними гарантіями від держави (розміщення, соцдопомога, працевлаштування) з подальшим закриттям КПВВ.

Але на кетчупах багато не заробиш. Закриття КПВВ означає кінець контрабанді. Блокада всіх залізничних гілок означає… особисто я думаю... кулю в голову. Причому десь у мирному Києві. Тому цього й не відбувається.

Читайте також: Трамвай № 8

Йдемо далі. Чи бодай хтось із коментаторів на сторінках Семенченка, які там ліплять іконки в дусі «бережи, Боже, святого Симеона», взагалі в курсі, яка зараз ситуація навколо активів Ахметова в окупації? Під час авдіївського загострення вілла Ахметова на «Дубку» вперше потрапила під обстріл за всі три роки (!) війни. Навіть у 2014-му, коли поруч із нею стояв блокпост бойовиків, там усе було ціле. А тепер така собі відрізана коняча голова з «Хрещеного батька». Привіт передали. І відразу ж «двоє із ларця» — Захарченко та Плотницький — зібралися «віджимати» залишки активів ДТЕК, якщо ті не почнуть офіційно платити податки в скарбницю «республіки». Отямилися, як кажуть: «Ми дуже довго й терпляче мирилися з перебуванням на нашій території нерезидентів, які, не визнаючи республіки… використовуючи її надра, трудові ресурси, збагачувалися самі й збагачували Україну». Нічого не нагадує? Семен також довго мирився. Аж раптом теж вирішив припинити «торгівлю на крові» ахметовським вугіллям. До речі, якщо хтось думає, що заблоковане вугілля добувають російські офіцери на власних шахтах Захарченка, ставте ікони й далі.
Підсумую. Більшість українців — і в окупації, і «на волі» — справді за блокаду. За реальну, якісну, не медійну. Я, до речі, до таких не належу. Але забезпечити її мають у парламенті депутати — це їхній безпосередній обов’язок. Не здатні провести її законодавчо? Всоте заважає «злочинна влада», яку самі ж і привели? Ідіть і не займайте чужих місць.

І насамкінець. Це вже до моїх співгромадян: не набрид синець від граблів? Тільки-тільки зідрали ікони «святої Надії полоненої» і знову? Бездумно. Емоційно. Як і завжди.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Як автоматизується полювання на відмивачів грошей
    19 листопада, The Economist
  • Експертиза, яка дає змогу вийти за межі лише виробництва культурного проекту й піднятися до рівня стратегування і, що головне, втілення тих стратегій у життя, — це дуже рідкісна річ в українському культурному середовищі. У наших реаліях навіть міністр культури має бути бодай трохи митцем, але чомусь не обов’язково професійним менеджером і політиком, здатним аналізувати статистичні дані, розуміти політичні наслідки слів та дій, а також передбачати ефективність інвестицій.
    18 листопада, Тетяна Філевська
  • На балконі нашого офісу Вася смачно затягується цигаркою, яку підкурює від іншої цигарки, і продовжує свій монолог у мій бік, але вже й не дивиться на мене: — Так, а ще мені треба, щоб ти начитав для радіо українські класні прислів’я, ще картинка, ще... — я вже й не слухаю. Усі його слова далі звучать як «бла-бла-бла», а в моїй голові народжується діалог для опонування.
    18 листопада, Тарас Білка
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.