Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
12 лютого, 2017   ▪   Станіслав Васін   ▪   Версія для друку

«Бидлота. Нехай гниють»

«Чого це з моїх податків годують це бидло, яке і вашим, і нашим? Сидять дома і чекають, хто переможе, щоб витягнути потрібний паспорт з трусів?» «Ненавиджу їх! Алкашня і бидлота! Збудувати забор і нехай гниють!»
Матеріал друкованого видання
№ 6 (482)
від 9 лютого
«Бидлота. Нехай гниють»

Усе це коментарі до чергового поста про мешканців Авдіївки, який опублікував на своїй сторінці в соціальній мережі журналіст Сергій Тахмазов. Суть його думки зводиться до того, що в Авдіївці є зріз людей, яких він прямо називає «бидлом». Це громадяни, що просять вивести звідти українську армію, ненавидять військових, вимагають м’яса під час роздачі їжі й при цьому не гидують харчами від української армії, по які ходять у пункти видачі гуманітарної допомоги. Одним словом, є старі й діти, а є решта — вороже налаштовані до України люди, названі в пості «бидлотою». Тільки за кілька днів допис зібрав близько 5 тис. схвалень із відповідними коментарями.

Треба сказати, що Авдіївка знову оголила цілий комплекс реакцій-проблем, які не видно на перший погляд за шумом ракет і снарядів. І одна з найсерйозніших — це, звісно ж, населення та його ставлення до того, що тут відбувається. У розпал боїв за авдіївську промзону я був у Макіївці та Донецьку в тих місцях і кварталах, куди постійно прилітали снаряди й де гинули люди. Як і завжди в таких випадках, зрозуміти, що тут відбувається, часом важко, навіть перебуваючи в себе у квартирі: ефект присутності на місці події просто необхідний. Щоразу, коли надходила інформація про чергове руйнування чи жертви, уже наступного дня я приїжджав на місце й дивився, зок­рема, на реакцію людей. Мабуть, найбільше мені запам’ятався «візит» до Макіївки, де за ніч було пошкоджено кілька будинків і загинула мирна мешканка. Коли приїхав туди, виявилося, що увесь він усіяний мінометними розрахунками, які стоять буквально між будинками в приватному секторі. Дивно (чи вже норма?), але люди тут навіть не здригалися від оглушливих виходів мін: хтось спокійно виходив із магазину в сусідньому будинку; хтось стояв на зупинці й чекав на транспорт, знаючи, що в будь-який момент сюди може прилетіти снаряд у відповідь і забрати чиєсь життя, як було вчора. Тут не було жодних істерик з приводу «відведіть війська, через вас по нас стріляють». Але чи багато чим місцеві мешканці відрізняються від «бидла в Авдіївці», як висловився пан Тахмазов? Це означає, що вони лояльні до бойовиків чи що в них просто вже немає вибору? Боюся, й те, й інше. У соціальних мережах і групах із сепаратистським настроєм ті самі мешканці Макіївки іноді з жалем кажуть, що «Град» виставлений просто біля їхнього будинку. Але одразу ж додають: «Зате наші хлопці нарешті почали відповідати. Нічого, потерпимо. Нехай всиплять укропам».

Треба розуміти, що за три роки війна сформувала окремий клас людей в окупації, який відрізняється своєю категоричністю навіть від тих, кого пропонують заморити голодом в Авдіївці й називають «бидлом». В окупації це люди, у чиїх сім’ях війна забрала чиєсь життя. То міг бути як випадковий снаряд, що прилетів вночі від ЗСУ і вбив чиюсь матір (як це було в Макіївці), так і загибель батька, брата, сина на фронті за «ДНР». Смерть близького все міняє, і категорія «бидла» тут уже не працює: хоч би що ви казали таким людям, хоч би як намагалися пояснити, що загиблий сам зробив свій вибір і брати в руки зброю його ніхто не змушував, все марно. Вас не почують. Ці люди знатимуть, що російські «Гради» стоять просто під їхніми будинками, знатимуть, що і їхнє життя в небезпеці «завдяки» таким, як їхній син чи брат, й однаково ненавидітимуть усе, що хоч віддалено нагадуватиме Україну, не кажучи вже про її армію, до якої в Макіївці поставилися б набагато різкіше, ніж наївний авдіївський дідок, що жує українську кашу з думкою про Росію. Тут, в окупації, тисячі таких сімей. І макіївські та донецькі кладовища — підтвердження цього.

Люди стали без почуттів: істерик 2014-го про Порошенка з «фашистами» вже не чути. Снаряд, що прилетів у двір, викликає лише необхідність обійти його за кілька метрів і спокійно піти в магазин. Авдіївка в цьому сенсі живе ще «мирно»: незважаючи на останнє загострення, її життя не порівняти ні з Макіївкою, ні з тим самим Донецьком. І там, і там лояльне до Москви населення. І там, і там вороже ставляться до ЗСУ. Але в таких містах, як Авдіївка, про війну згадують. А в таких, як Донецьк, про неї й не забували. Прикладом цього став той самий «Мотель»: викорчувані дерева, знесені рекламні щити, зруйнований магазин і вибите скло в сусідніх будинках. І люди, які стоять серед усього цього, чекаючи на автобус на Макіївку. Просто, ледь не позіхаючи, стоять. І якщо сюди перекинути українську армію і почати роздавати суп із каструлі на вулиці в холод, тут буде те саме «бидло», про яке так люблять казати патріоти всіх кольорів і мастей. Але чи «бидло» це? Можливо. Але хто тоді ті, хто стоїть по пояс у багні десь на мирній Волині, де ночами священики, вчителі та селяни оскаженіло копають бурштин і готові стріляти навіть у прибулих на нелегальні виробітки українських солдатів?


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Кількість українських бранців на території Росії та окупованого Криму зростає, однак досі не налагоджено механізму переговорів про їх визволення
    28 березня, Станіслав Козлюк
  • Картина білої американської художниці, яка зображує загиблого чорношкірого підлітка, спровокувала бурхливу суперечку щодо того, чи має хтось право говорити про чужий травматичний досвід, а також вкотре спростувала філософську тезу, згідно з якою «автор помер».
    28 березня, Олена Кухар
  • Як комп’ютерні віруси зменшують боєздатність і чиє засоби убезпечитись від них
    28 березня, Юрій Лапаєв
  • Моє свідоме життя почалося на проспекті Миру, у панельній дев’ятиповерхівці під номером 54, де з балкона на шостому поверсі було видно чи не всеньке місто, бо тоді ще свічки новобудов не затуляли ані острівця на Південному Бузі, ані дальніх околиць Ракового, де жила моя бабуся та які можна було розгледіти в дитячий бінокль.
    28 березня, Юрій Даценко
  • Франція досить боязко ставиться до надання безвізового режиму для України через проблеми власної внутрішньої політики.
    27 березня, Алла Лазарева
  • Перший заступник міністра закордонних справ України Вадим Пристайко розповів Тижню про нещодавні переговори, що відбулися в Парижі в рамках “нормандського формату”, на які несподівано не приїхали представники РФ.
    27 березня, Алла Лазарева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено