Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
5 лютого, 2017   ▪   Станіслав Васін   ▪   Версія для друку

Трамвай № 8

Є в Донецьку один цікавий маршрут. Це трамвай № 8, який везе пасажирів фактично через усе місто: із центру до кордону найвіддаленішого району Донецька — Петровського.
Матеріал друкованого видання
№ 5 (481)
від 2 лютого
Трамвай № 8

 Маршрут цікавий не лише тим, що ним їздять люди, чиє мислення часто відрізняється навіть від мислення «бульварних», тобто тих, хто живе в самому центрі Донецька — на бульварі Пушкіна, біля дорогих ресторанів і кафе. Трамвай № 8 можна ще й без перебільшення назвати «культурним маршрутом»: сповзаючи з передноворічних вогнів центру Донецька в сутінки лісопосадок Ленінського району, він везе людей у пов­ний морок у буквальному та переносному сенсі цього слова.

По-перше, дуже швидко з обліплених ілюмінацією вулиць і торговельних центрів ви в’їжджаєте у віддалений приватний сектор, де немає жодного ліхтаря. Якщо вийти вже тут, на півдорозі, з’являється відчуття, ніби ти потрапив на лінію фронту: пейзаж дуже нагадує невелике село на кшталт Майорська. Крім того, одразу ж з’ясується, що гул трамвая заглушав собою кулеметні черги та мінометні залпи. Наступна за приватним сектором темна лісосмуга вкупі зі звуками війни взагалі створює, так би мовити, «ефект присутності», хоча ви, по суті, все ще в центрі Донецька. Що далі їде трамвай, то більше чути самі залпи, уже навіть не лише на вулиці. Але його пасажирів це не бентежить: вони знають, що кінцева зупинка ще далеко. Загалом ви їдете вбік від центру на 10 км, але культурна картина кардинально міняється.

Як і завжди й у всіх своїх проявах, сьогоднішній Донецьк — це фасад, картинка, створена для об’єктивів. Центральна площа Леніна налита новорічними вогнями й ще недавно з величезною ялинкою, про яку в місцевих газетах писали чи не з вересня. Виникає враження, що ялинка — головне досягнення «молодої республіки» цього року. Тут ілюмінацією прикрашені фонтани й дерева біля драмтеатру. І майже не чути стрілянини. Я також живу в одному з центральних районів, тому проїхатися восьмим маршрутом мені довелося вперше, але різниця між пейзажем із людьми відразу впадає у вічі.

Читайте також: Everybody lies

Виявилося, що центр Донецька порівняно з ринком «Сокіл», куди і йде трамвай, — це як виїзд із Донецька кудись до Києва. Багато людей їздить з околиць Кіровського району в центр як на екскурсію, але частина приїжджає сюди по одяг, оскільки на околицях Донецька більшість магазинів розбиті або зачинені. Це саме стосується й згаданого «Сокола», який є одним із об’єктів, що найчастіше потерпали від обстрілів.

Пасажири «вісімки» навіть зовні відрізняються від тих мешканців центральних «степів». Як і в Жовтневому, населення південних околиць Донецька на вигляд значно бідніше від своїх центральних одноплемінників, які дозволяють собі приїжджати в драмтеатр чи дорогий ресторан у костюмах і на дорогих авто.

У таких місцях люди менш компромісні й ненавидять усіх — і тих, і інших. Це легко зрозуміти, тільки-но в трамваї починають говорити про політику. Попереду сидів чоловік, і вже за кілька зупинок до кінцевої мова зайшла про те, де дешевше купувати комбікорм. Але в підсумку, як завжди, згадали про Обаму. Своєрідна місцева традиція: обговорювати США, розмовляючи навіть про свиней:
— В «укропії» корм дорожчий, ніж тут. Та ще спробуй через їхніх «погранців» протягни. Багато привезеш?
І тут підключається жінка, яка ненавидить і тих, і тих:
— А чого ви не говорите про пенсії? Багато цей фельдмаршал наш (прізвисько Захарченка після присвоєння йому звання генерал-майора. — Ред.) нам надавав? Перевів один до двох і все. А ковбасу, яку звідти кілограмами возимо… І в «укропії» жити не хотіли, і тут несолодко.
— Нічого, зате їм Обама тепер уже не допоможе. Все. Скоро до нас їздитимуть по ковбасу.

Читайте також: Хворіти в «ДНР»

Підключається третій персонаж — зовсім літній чоловік:
— А мені й пенсія їхня не потрібна — я навіть не оформляв у тій «укропії». Після того як вони весь «Текстиль» розбомбили, мені вистачає і нашої, російської.
— А чого ви її «нашою» називаєте? Росія нас кинула — навіть паспортів не дають. Он племінниці скоро отримувати — і не знаємо, що робити.
— Бо зрозуміло, що гроші російські. А паспортів мені їхніх і не треба. Я своє вже пожив. Далі «Текстилю» все одно не піду.
— Ну дітям же якось треба жити…
— Нічого, нехай потерплять. Ще зо три роки — і все буде нормально. Вони там самі у своїй Україні загнуться.
Так непомітно під розмови про США й Обаму трамвай прийшов туди, де стоїть суцільний кулеметний гул і де вже майже минуло «зо три роки». Але місцеві все ще чекають, що «загнеться» єдина країна, якій вони бодай трохи потрібні.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Хіт-парад 12-2, «Червона рута» в Севастополі, касети-фірмачі та інші радощі середини 1990-х
    22 липня, Сергій Харинович
  • Погодьтеся, вести довгі розмови про систему правосуддя в невизнаній «республіці» доволі дивно. Які закони можуть бути на території цілковитого беззаконня та невизнаності? І саме це найбільша перешкода з усіх можливих. Можна запастися ліками, можна подбати про харчі, але як можна будувати життя там, де не дотримують законів?
    22 липня, Вікторія Малишева
  • Сильна кураторська команда готує в Америці нову виставку сучасного мистецтва, яку вже готові «авансом» порівнювати з німецькою Документою. Втім, із останньою цьогоріч не все так райдужно, як прогнозували на початку літа.
    21 липня, Олена Кухар
  • Молоду людину араби називають словом «шаб» або «шаба». Множина «шабаб» (молодь) вживається дуже часто і в літературній, і в розмовній мові, а також у різних діалектах: «шабаб хоче того», «шабаб протестує», «шабаб мігрує».
    21 липня, Михайло Якубович
  • Ще з часів Середньовіччя університети вважалися особливим середовищем, а ті, хто там навчався, нерідко конфліктували з містом. В Університеті Болоньї перший студентський рух виник ще в XIII столітті, більше ніж за 500 років до того, як схожа солідарність з’явилася в будь-якому іншому університеті. Звісно, у студентів тієї епохи вимоги були значно меркантильнішими, ніж у їхніх наступників у XX столітті, й стосувалися передусім власної безпеки. Тоді вони ще не прагнули впливати на викладачів чи міняти світ.
    21 липня, Ольга Ворожбит
  • Як голосування за недоторканність викрило неформальні зв’язки в Раді, які можуть виявитися міцнішими за будь-яку партійну дисципліну
    21 липня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено