Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
4 лютого, 2017   ▪   Вікторія Малишева   ▪   Версія для друку

Міфи про Москву і Станицю

Сьогодні вранці я шукала на ринку знайому продавчиню. Її місце було порожнім. Спитала в сусідів по торгових рядах, де вона. Відповіли: «Поїхала оформляти українську пенсію». Та жартома додали: «На тимчасово окуповану територію».
Матеріал друкованого видання
№ 5 (481)
від 2 лютого
Міфи про Москву і Станицю

Я помітила, що наші погляди на все, що відбувається протягом останніх двох років, дуже полярні. Хоча, здавалося б, усі ми живемо в «республіці» й повинні б мати більш-менш схожі погляди. Тема політики та майже крилате «Ти за кого?» у всіх розмовах завжди стоїть ребром. Кілька разів і в мене спитали, за кого я. Один раз обережно — чи вести розмову далі, якщо я з іншого політичного табору, другий раз доволі агресивно, коли я не виявила в розмові певної критики дій української влади. І коли спитали це, дивлячись у вічі, мені стало трохи моторошно, хоча то була жінка… Так от тема політики в розмовах зараз явище дивне. Люди розумні її обходять, не підтримують у жодних проявах, навіть жартома. Ніби вони вищі за все, що відбувається нині, і приймуть будь-які зміни, хоч би якими дивними вони були…

Робітничий клас і пенсіонери в розмовах слів не добирають, тому часто можна почути позаду себе в маршрутці, що думають власники пенсії 2 тис. руб. про дії місцевої «влади» та їхні розумові здібності. Хоча останнім часом колишні «військовослужбовці» теж не дуже добирають слова, коли характеризують стан справ у місцевій «армії». Взагалі дедалі частіше можна почути критику дій місцевого «керівництва» та незадоволення навіть від тих, хто раніше цілковито підтримував усі зміни. Люди незадоволені майже всім: розмірами пенсій і зарплат, цінами, певними ножицями між тим, що ллється на нас медовою патокою з місцевих новин і що відбувається насправді. Та й узагалі люди вірять тому, що бачать. Як можна вірити прекрасному стану справ у «республіці», коли з українського боку моста на Станицю є кімнати обігріву, безплатні чай і печиво, лавки, затінок, туалети, вода, смітники… А з боку «республіки» є лише цілковитий смітник, останнім часом ще й м’ясо-молочні продукти відбирають нібито для запобігання поширенню інфекційних захворювань…

Читайте також: Видатна освіта

Що відчуватиме той пенсіонер, який простояв шість годин за мінусової температури в чергах і нарешті придбав той кусень сала й масло у Станиці, а в нього відбирають усе це, мотивуючи запобіганням поширенню інфекційних захворювань та для подальшої утилізації (у що ні­хто не вірить)? Ненависть, обурення, образу, якими він щедро ділитиметься з усіма дорогою додому та ще кілька днів. Питання пенсій узагалі відкрите й дуже болісне для всіх. Російські пенсіонери без стажу отримують мінімалку 6 тис. руб. Ще чимось незадоволені при цьому… Пенсіонери в «республіці» зі стажем і вислугою отримують 2 тис. руб., потерпають від нестачі харчів, неможливості придбати ліки, боргів за комунальні послуги, безнадії… Хоча із січня всі пенсії в «республіці» трохи підняли — на 5%. Але й за цих відсотків «щастя» життя того прошарку населення анітрохи не покращилося. Взимку комунальні платежі з’їдають більш як половину пенсії. На ліки та все про все лишається близько семи сотень: живи й ні в чому собі не відмовляй. Тому наші пенсіонери одягнені переважно дуже бідно, з чужого плеча, у старе взуття, часто навіть не свого розміру. Хоча що про це казати — варто побачити хоча б раз на тому самому мосту…

Ще одна річ, яка мене дивує: багато хто не хотів ніяких змін у своєму житті, а в тому човні мандруючих у бік Росії опинився просто за компанію. Тому що в Луганську старі й хворі родичі, житло, робота, діти, звички… Таких навколо мене безліч. Звичайно ж, є і ті, чиї домівки зруйнувала війна, хто втратив здоров’я, близьких… Але навіть частина з них уже не певна, від якого саме снаряда їхній дім було зруйновано.  

Хоча за таких нібито позитивних змін є і ті, хто слухає лише місцеві новини та певен, що Україна вже не має майбутнього. Іноді можна почути, що в Станиці всі ліси вирубали місцеві мешканці на дрова, українські військовослужбовці помирають від голоду та хвороб, воюють поруч із найманцями з Африки… Але кажуть це дружини місцевих «ополченців» або ті, хто не був жодного разу в Станиці.  

Читайте також: Незворотні процеси

Яскравий приклад двох боків одного й того самого явища — так звані кремлівські ялинки. Здається, що може бути в тому поганого? Особливу категорію дітей вивозять безплатно до Москви, показують головну ялинку Росії, годують і розважають. Але насправді відсоток обдарованої малечі та сиріт становить меншу частину групи, більшість — діти місцевих «можновладців», хоча, може, вони в чомусь справді обдаровані? Як можна заперечити це чи підтвердити? Кажуть, наступним пунктом призначення мандрів буде президентська дача, де дітям із «республіки» робитимуть масажі та оздоровчі процедури, пускатимуть у басейн. А всі зможуть побачити це в місцевих новинах, аби переконатися, що «республіка» робить усе для своїх дітей. І вираз «свої діти» в цьому випадку має особливе значення, бо вони справді свої — діти верхівки місцевої «влади».


Матеріали за темою:

Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
  • Сильна кураторська команда готує в Америці нову виставку сучасного мистецтва, яку вже готові «авансом» порівнювати з німецькою Документою. Втім, із останньою цьогоріч не все так райдужно, як прогнозували на початку літа.
    21 липня, Олена Кухар
  • Молоду людину араби називають словом «шаб» або «шаба». Множина «шабаб» (молодь) вживається дуже часто і в літературній, і в розмовній мові, а також у різних діалектах: «шабаб хоче того», «шабаб протестує», «шабаб мігрує».
    21 липня, Михайло Якубович
  • Ще з часів Середньовіччя університети вважалися особливим середовищем, а ті, хто там навчався, нерідко конфліктували з містом. В Університеті Болоньї перший студентський рух виник ще в XIII столітті, більше ніж за 500 років до того, як схожа солідарність з’явилася в будь-якому іншому університеті. Звісно, у студентів тієї епохи вимоги були значно меркантильнішими, ніж у їхніх наступників у XX столітті, й стосувалися передусім власної безпеки. Тоді вони ще не прагнули впливати на викладачів чи міняти світ.
    21 липня, Ольга Ворожбит
  • Як голосування за недоторканність викрило неформальні зв’язки в Раді, які можуть виявитися міцнішими за будь-яку партійну дисципліну
    21 липня, Денис Казанський
  • Як у німецькій економічній моделі переплелися добре й погане
    20 липня, The Economist
  • Як діалог між ученими та суспільством може порятувати від сучасного невігластва
    20 липня, Олег Фея
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено